PROFILPELAJAR.COM

Карен Веттерган
Карен Веттерган
Народилася	16 жовтня 1948 ; Платтсбург (Нью-Йорк), Нью-Йорк, США
Померла	8 червня 1997 (48 років) ; Лайм, Ґрафтон, Нью-Гемпшир, США ; ·Отруєння ртуттю
Країна	США
Діяльність	хімік
Alma mater	Колумбійський університет; Університет Св. Лаврентіяd
Заклад	Дартмутський коледж

Карен Елізабет Веттерхан (16 жовтня 1948 — 8 червня 1997) — американська вчена, професорка хімії в Дартмутському коледжі, штат Нью-Гемпшир, яка спеціалізувалася на впливі токсичних металів на живі організми. Вона померла від отруєння ртуттю у віці 48 років через випадковий вплив органічної сполуки ртуті — диметилртуті (Hg (CH 3) 2). Захисні рукавички, що використовувалися під час інциденту, забезпечували недостатній захист, і вплив всього лише кількох крапель хімічної речовини, поглиненої через рукавички, призвів до того, що вона майже через пів року впала в кому.

Діяльність

Народилася в Платтсбурзі, Нью-Йорк, і здобула ступінь в Університеті Св. Лаврентія і Колумбійському університеті^[2]. Поступила на факультет Дартмута в 1976 році та опублікувала понад 85 наукових робіт^[2]. У 1990 році Веттерхан брала участь у створенні проєкту «Жінки в науці» Дартмутського коледжу (WISP), який допоміг підняти в Дартмутському коледжі частку жінок, які вивчають природничі науки, з 13 до 25 відсотків, і став зразком для інших аналогічних проєктів в США^[2]^[3]^[4] .

Подія і смерть

14 серпня 1996 року Веттерхан, фахівець із впливу токсичних металів, вивчала взаємодію іонів ртуті з білками репарації ДНК, а також досліджувала токсичні властивості іншого високотоксичного важкого металу, кадмію.

Диметилмеркурій використовувалася як еталон в вимірах ядерного магнітного резонансу (ЯМР) ¹⁹⁹ Hg^[5] .

Як потім насилу пригадала Веттерхан, вона пролила одну або дві краплі диметилртуті з кінчика піпетки на тильну сторону руки в латексній рукавичці. Попри те, що вона не вважала за це небезпечним, оскільки вона використовувала всі рекомендовані запобіжні заходи^[6], вона зробила прибирання робочого місця, перш ніж зняти захисний одяг^[7]. Однак пізніше досліди показали, що диметилртуть може швидко проникати через різні види латексних рукавичок і проникати в шкіру протягом приблизно 15 секунд^[5]. Момент попадання ртуті в її організм був підтверджений аналізом волосся, який показав різкий стрибок рівня ртуті через 17 днів після інциденту, з досягненням максимуму через 39 днів, і подальшими поступовим зниженням^[7].

Приблизно через три місяці після події Веттерхан почала відчувати короткі епізоди дискомфорту в животі і помітила значну втрату ваги. Найхарактерніші неврологічні симптоми отруєння ртуттю, включаючи втрату рівноваги і невиразну мову, з'явилися через п'ять місяців — в січні 1997 року^[7]. Проведений в цей момент лабораторний тест показав, що у неї було важке отруєння ртуттю^[3]^[4]^[6]. Вміст ртуті в сечі становила 234 мкг на літр, при нормальному показнику від 1 до 5 мкг / л, і токсичної концентрації починаючи з 50 мкг /=л^[7].

Попри активну хелатировану терапію, її стан швидко погіршився. Через три тижні після появи перших неврологічних симптомів Веттерхан впала в вегетативний стан з короткими періодами сильного збудження^[7]. Через три місяці після цього її відключили від системи життєзабезпечення і вона померла 8 червня 1997 року^[7]. Це було зроблено відповідно до вказівок, які Веттерхан дала до впадання в кому^[8].

Спадщина

Смерть Веттерхан потрясла не тільки весь хімічний відділ в Дартмуті, але і регулятивні органи, оскільки отруєння сталося, попри те, що вона прийняла всі визначені заходи безпеки. Вони охоплювали використання латексних рукавичок і витяжної шафи. В результаті проведених після отруєння Веттерхан експериментів було встановлено, що невелика неполярна молекула діметилртуті проникає крізь більшість використовуваних хіміками рукавичок набагато швидше, ніж очікувалося. Тому при роботі з діметилртуттю і іншими аналогічними небезпечними речовинами нині рекомендується носити особливо міцні еластичні ламіновані пластиком рукавички. Для підвищеного захисту поверх цих відносно тонких рукавичок одягаються особливо міцні зовнішні рукавички з довгими манжетами, наприклад, з неопрену^[5]^[7].

У той час диметилртуть була звичайним калібрувальним еталоном для спектроскопії ЯМР ¹⁹⁹ Hg, тому що вона має ряд переваг перед альтернативами^[9]. В результаті випадку Веттерхан рекомендації з безпеки^[10] були переглянуті, і використання діметилртуті вкрай не рекомендується для будь-яких цілей.

Дартмутський коледж заснував нагороду імені Веттерхан, щоб заохотити інших жінок до наукової кар'єри. Коли це можливо, перевага в наданні нагороди віддається жінці.^[11] Національний інститут наук про здоров'я навколишнього середовища також присуджує щорічну нагороду для аспірантів або наукових співробітників в честь Карен Веттерхан.^[12]

Посилання

↑ https://www.nationalgeographic.com/science/health-and-human-body/human-body/poison-toxic-tales/
↑ ^а ^б ^в Karen Wetterhahn; Dartmouth Scientist. Los Angeles Times. 12 червня 1997. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 8 червня 2019.
↑ ^а ^б Endicott, Karen (April 1998). The Trembling Edge of Science (PDF). Dartmouth Alumni Magazine. Архів оригіналу (PDF) за 15 липня 2014.
↑ ^а ^б A Tribute to Karen Wetterhahn. Dartmouth College. 1 травня 2009. Архів оригіналу за 26 червня 2009.
↑ ^а ^б ^в Cotton, Simon (12 травня 2005). The Karen Wetterhahn story. Архів оригіналу за 30 травня 2012. Процитовано 15 липня 2014.
↑ ^а ^б Newman, Cathy (May 2005). Pick Your Poison—12 Toxic Tales. Архів оригіналу за 18 лютого 2009. Процитовано 8 червня 2019.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Nierenberg, David W. (1998). Delayed Cerebellar Disease and Death after Accidental Exposure to Dimethylmercury. New England Journal of Medicine. 338 (23): 1672—1676. doi:10.1056/NEJM199806043382305. PMID 9614258.
↑ Nierenberg, David W.; Nordgren, Richard E.; Chang, Morris B.; Siegler, Richard W.; Blayney, Michael B.; Hochberg, Fred; Toribara, Taft Y.; Cernichiari, Elsa; Clarkson, Thomas (4 червня 1998). Delayed Cerebellar Disease and Death after Accidental Exposure to Dimethylmercury. New England Journal of Medicine (англ.). Т. 338, № 23. с. 1672—1676. doi:10.1056/NEJM199806043382305. ISSN 0028-4793. Процитовано 20 грудня 2024.
↑ O'Halloran, Thomas V. (10 березня 1998). ¹⁹⁹Hg NMR Standards. Northwestern University. Архів оригіналу за 3 червня 2013.
↑ Hazard Information Bulletin—Dimethylmercury. Occupational Safety and Health Administration. 9 березня 1998. Архів оригіналу за 8 квітня 2005. Процитовано 8 червня 2019.
↑ The Karen E. Wetterhahn Graduate Fellowship in Chemistry. Dartmouth College. 30 січня 2014. Архів оригіналу за 10 липня 2015. Процитовано 15 липня 2014.
↑ Karen Wetterhahn Memorial Award. National Institute of Environmental Health Sciences. 27 червня 2013. Архів оригіналу за 14 серпня 2012. Процитовано 14 липня 2014.