Кадіська затока

Кадіська затока
ісп. Golfo de Cádiz
36°50′ пн. ш. 07°10′ зх. д. / 36.833° пн. ш. 7.167° зх. д. / 36.833; -7.167
Частина відПівнічна Атлантика
Прибережні країни Португалія і  Іспанія
РегіонАлгарве
Андалусія
Площа7000
Максимальна глибина100 м
Вливаються
  • Гвадіана (річка), Одьєль, Ріо-Тінто, Гвадалківір
    • ідентифікатори і посилання
    GeoNames2520598
    У проєкті OpenStreetMap ↑1253665 ·R (Алгарве, Андалусія)
    Кадіська затока. Карта розташування: Португалія
    Кадіська затока
    Кадіська затока
    Кадіська затока (Португалія)
    Мапа
    CMNS: Кадіська затока у Вікісховищі

    Кадіська затока (ісп. Golfo de Cádiz) — відкрита затока Атлантичного океану вздовж південно-західного берега Піренейського півострова завдовжки 320 км від міста Фару в Португалії до мису Трафальгар в західному кінці Гібралтарської протоки. Омиває береги провінції Уельви і атлантичний берег провінції Кадіс в Іспанії і південний берег португальської провінції Алгарве. Охоплює Кадіську бухту. Глибина до 100 м. Середня температура води на поверхні становить +15 °C. Припливи півдобові, висотою до 3 м.

    Історія

    Кадіська затока протягом всієї історії мала особливе значення завдяки відкритому положенню на Атлантиці, входу в Середземне море і численним річкам, що впадають у затоку. Ці характеристики стимулювали створення великого числа портів і розвитку судноплавства, особливо після відкриття Христофором Колумбом Нового Світу. Положення затоки також зробило її місцем багатьох морських битв, найвідоміша з яких є Трафальгарська битва.

    Межі

    Кадіська затока розташована у північно-східній частині Атлантичного океану між 34°—37°15′ пн. ш. та 6°—9°45′ зх. д.[1] До неї примикає південь Іберійської та північ Марокканської континентальних окраїн, на захід від Гібралтарської протоки[1].

    Геологія

    Геологічна історія Кадіської затоки тісно пов'язана з тектонічною взаємодією Євразійської та Африканської плит і зумовлена ​​двома основними механізмами[2]:

    • Субдукція пов'язана із західним краєм Гібралтарської дуги та утворенням акреційного клину Кадіської затоки[3]. Проте між вченими немає згоди щодо того, якою ця субдукція є сьогодні — активною[2] чи пасивною[4].
    • Колізія континентів між Іберією та Африкою. Колізія між Африкою Євразією відбувається зі швидкістю 4 мм на рік у напрямку північний захід — південний схід[5][6]. Деякі вчені вважають, що через цю колізію з часом Кадіська затока може зникнути[2][7].
    Тектонічна мапа Кадіської затоки

    Через зіткнення континентів на дні затоки вельми розповсюджено грязьовий вулканізм і процеси, пов'язані з виходом із вуглеводневозбагачених рідин, мають широке розмаїття хемосинтетичних з'єднань[1]. Акрементальний клин, сформований субдукцією, являє собою велику територію, яка охоплює понад сорок грязьових вулканів (тип холодне просочення) на глибинах від 200 до 4000 м, а також активні метанові просочування було задокументовано в декількох місцях[1][8].

    Географія

    Берегова лінія Іспанії вздовж всієї затоки слабо порізана, низинна і болотиста. Береги Португалії представлені в основному скелястою береговою смугою, складеною кам'яновугільними сланцями й пісковиками. Головні річки, що впадають й затоку — Гвадіана і Гвадалквівір. У гирлі Гвадалквівір розташовані марші Гвадалквівір.

    Основні порти: Віла-Реал-де-Санту-Антоніу, Тавіра, Ольяу, Фару (Португалія), Кадіс, Уельва, Сан-Фернандо (Іспанія). Велика частина затоки вздовж іспанської території входить до складу морського курорту Коста-де-ла-Лус, який має популярність серед віндсерфінгістів. Неподалік від гирла річки Гвадалквівір знаходиться національний парк «Доньяна».

    Примітки

    1. ↑ а б в г Oliver, G.; Rodrigues, C; Cunha, M. R. (2011). Chemosymbiotic bivalves from the mud volcanoes of the Gulf of Cadiz, NE Atlantic, with descriptions of new species of Solemyidae, Lucinidae and Vesicomyidae. ZooKeys. 113: 1—38. doi:10.3897/ZooKeys.113.1402. PMC 3187628. PMID 21976991.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
    2. ↑ а б в Gutscher, M.-A.; Dominguez, S.; Westbrook, G.; Le Roy, P.; Rosas, F.M.; Duarte, J.C.; Terrinha, P.; Miranda, J.M.; Gailler, A.; Sallares, V.; Bartolome, R. (2012). The Gibraltar subduction: A decade of new geophysical data. Tectonophysics. 574—575: 72—91. doi:10.1016/j.tecto.2012.08.038.
    3. ↑ Gutscher, M.-A.; Malod, J.; Rehault, J.-P.; Contrucci, I.; Klingelhoefer, F.; Mendes-Victor, L.; Spakman, W. (2002). Evidence for active subduction beneath Gibraltar. Geology. 30: 1071—1074. doi:10.1130/0091-7613(2002)030<1071:efasbg>2.0.co;2.
    4. ↑ Zitellini, N.; Gracia, E.; Matias, L.; Terrinha, P.; Abreu, M.A.; DeAlteriis, G.; Henriet, J.P.; Danobeitia, J.J.; Masson, D.; Mulder, T.; Ramella, R.; Somoza, L.; Diez, S. (2009). The quest for NW Africa–SW Eurasia plate boundary west of Gibraltar. Earth and Planetary Science Letters. 280: 13—50. Bibcode:2009E&PSL.280...13Z. doi:10.1016/j.epsl.2008.12.005.
    5. ↑ Stich, D.; Serpelloni, E.; Mancilla; Morales, J. (2006). Kinematics of the Iberia– Maghreb plate contact from seismic moment tensors and GPS observations. Tectonophysics. 426: 295—317. doi:10.1016/j.tecto.2006.08.004.
    6. ↑ Koulali, A.; Ouzar, D.; Tahayt, A.; King, R.W.; Vernant, P.; Reilinger, R.E.; McClusky, S.; Mourabit, T.; Davila, J.M.; Amraoui, N. (2011). New GPS constraints on active defor- mation along the Africa–Iberia plate boundary. Earth and Planetary Science Letters. 308: 211—217. Bibcode:2011E&PSL.308..211K. doi:10.1016/j.epsl.2011.05.048.
    7. ↑ Bartolome, R.; Gracia, E.; Stich, D.; Martinez-Loriente, S.; Klaeschen, D.; Mancilla, F.; Lo Iacona, C.; Danobeitia, J.J.; Zitellini, N. (2012). Evidence for active strike-slip faulting along the Eurasia-Africa convergence zone: Implications for seismic hazard in the southwest Iberian margin. Geology. 40: 495—498. doi:10.1130/G33107.1.
    8. ↑ Pinheiro, L.M.; Ivanov, M.K.; Sautkin, A.; Akhmanov, G.; Magalhaes, V.H.; Volkonskaya, A.; Monteiro, J.H.; Somoza, L.; Gardner, J.; Hamouni, N.; Cunha, M.R. (2003). Mud volcanism in the Gulf of Cadiz: results from the TTR-10 cruise. Marine Geology. 195: 131—151.