PROFILPELAJAR.COM

Йоасаф Маєвський
Йоасаф Маєвський
Ім'я при народженні	рос. Исидор Маевский
Народився	невідомо; невідомо
Помер	не раніше 1752; невідомо
Країна	Російська імперія
Діяльність	священник
Конфесія	православ'я
	; ; ;

Йоасаф Маєвський (в миру Ісидо́р Маєвський; помер після 1752) — архімандрит Межигірського монастиря Київської митрополії.

Життєпис

Про дитинство Ісидора Маєвського свідчень не збереглося.

Освіту отримав у київський школі і був одним із учнів Феофана Прокоповича; постриження у чернецтво прийняв у Польщі, в Марковому монастирі.

У 1714–1715 роках Йоасаф Маєвський був викликаний у Смоленськ, у щойно відкриту школу, для навчання дітей латині. Його діяльність у Смоленську була дуже успішною; у 1718 році Йоасаф, після смерті митрополита смоленського Дорофея Короткевича, що допомагав школі, повернувся до Польщі, але за рік був викликаний назад новим митрополитом смоленським Сильвестром Холмським і призначений проповідником.

У 1721–1724 роках отець Йоасаф був архімандритом Хресного монастиря Архангельської єпархії; у 1724 році переміщений до Антонієвого монастиря Новгородської єпархії, з червня 1726 року був суддею тверського архієрейського дома і архімандритом Калязинського монастиря; спершу він був близьким до Феофілакта Лопатинського і виконував його доручення, але потім перейшов на сторону Феофана Прокоповича і 18 жовтня 1731 року призначений настоятелем Бізюкового монастиря біля Дорогобужа.

Коли виникла так звана «Решилівська справа», Йоасаф, як той, хто особисто знав Йосифа Решилова, був викликаний у 1732 році до Санкт-Петербурга, у якості свідка, а потім і сам був засуджений за неприйняття присяги та за інші проступки.

7 травня 1736 року Йоасаф Маєвський був позбавлений сану, отримав попереднє ім'я Ісидора Маєвського і був відправлений до Таємної канцелярії. Але Вищим наказом від 20 грудня 1740 року, йому була відпущена вина і, в числі інших, йому було повернене чернецтво та ім'я Йоасаф і він був відправлений на проживання у Межигірський монастир.^[1]

9 липня 1742 року Йоасафу Маєвському було дозволене священнослужіння, а 22 грудня 1745 року, після усної доповіді Священного синоду імператриці, Йоасафу був повернений і сан архімандрита, з призначенням його настоятелем Києво-Межигірського монастиря.

Наприкінці 1750 року монастирська братія звинувачувала архімандрита Йоасафа у порушенні давно встановлених порядків монастиря. Подальша його доля невідома.

Примітки

↑ Чистович. «Решиловское дело».

Література

Дела архива Священного Синода, 1731 г., № 155; 1733 г., № 134; 1742 г., № 264; 1745 г., № 158; 1750 г., № 84.
«Исторические очерки Смоленской духовной семининарии».
«Чтения общества истории и древностей Российских», 1863 г., IV.