Зміна поведінки (громадське здоров'я)

Зміна поведінки або зміна способу життя — це головна мета втручань у галузі громадського здоров'я[1], де увага зосереджена більше на профілактику, а не на виникнення хвороби[2]. Це особливо важливо у країнах, що розвиваються, де за останні десятиліття під все більшою увагою є ефективність витрат на охорону здоров'я, вартість та користь від медичних втручань[3]. Зміна поведінки у громадському здоров'ї також відома як Комунікаційні заходи з соціальних та поведінкових змін (англ. Behavior Change Communication або англ. SBCC)[4].

Зміст поняття

Багато змін у стані здоров'я зумовлені поведінковими факторами ризику, такими як проблеми зі вживанням алкоголю та інших речовин, тютюнопаління, необережне керування, або незахищений статевий акт. Ключове питання у дослідженні поведінки у сфері здоров'я — як передбачати і модифікувати прийняття елементів здорової поведінки. На щастя, люди, в принципі, контролюють свою поведінку. Шкідливі для здоров'я звички можна усунути завдяки зусиллям із самоконтролю. А на заміну можна прийняти корисні звички, такі як фізичні вправи, контроль ваги, профілактичне харчування, гігієна порожнини рота, використання презервативів чи попередження дорожніх аварій. Зміна поведінки у сфері здоров'я — мотиваційний, вольовий і емоційний процес відмови від шкідливих для здоров'я звичок на користь прийняття і збереження корисних.[5][6].

Програми по зміні поведінки включають у себе широкий спектр заходів і підходів, які зосереджені на впливі на поведінку особи, громади та суспільства. Зміна поведінки — відносно новий термін у громадському здоров'ї. Його не слід плутати з модифікацією поведінки — терміном, що має специфічне значення у клінічній психіатрії.

Одною з нових є концепція про невеликі, керовані зміни. Для того, щоб отримати вигоду, не обов'язково робити значні, радикальні зміни в усьому своєму житті. Щось краще ніж нічого. Зокрема перевагу помірних змін можна показати у контексті дієти та фізичних  вправ[7].

Теорії

Програми зі зміни поведінки, як правило, ґрунтуються на кількох теоріях зі зміни поведінки, що розвинулись наприкінці 1980-х. . Дані програми звичайно сконцентровані на втручаннях — заходах, що допомагають людині чи громаді задуматись над ризикованими елементами їхньої поведінки ти змінити їх.  Прикладами є: «транстеоретична модель», «теорія запланованої поведінки», «модель переконань щодо здоров'я», «теорія запланованої поведінки»,[8] «модель поширення іновацій»,[9] та модель Шварцера (англ. health action process approach, або англ. HAPA).

Інструменти

  • Бар'єрний аналіз[en] — інструмент для швидкої оцінки, що використовується в проектах по зміні поведінки, щоб визначити поведінкові детермінанти. Зазвичай полягає в опитуванні двох груп людей: тих, що мають, та тих, що не мають звички. Різниця в детермінанті в 15 % розглядається як значна.
  • Спільнота на чолі загальної санітарії[en] — метод зміни поведінки, що застосовують здебільшого у сільській місцевості країн, що розвиваються, з метою зупинити відкриту дефекацію. Осуд та огида з боку громади «спонтанно» формує відносно довготривалу звичку користуватись туалетом.
  • Групи з догляду, тощо.

Комунікаційні заходи зі зміни поведінки

Комунікаційні заходи зі зміни поведінки[en] (англ. Behavior change communication, або англ. BCC) — це підхід до зміни поведінки, зосереджений на комунікації. Він також відомий як Комунікаційні заходи з соціальних та поведінкових змін (англ. Social and Behavior Change Communication, або англ. SBCC). Припускається, що через певне спілкування, можна як-небудь переконати окремих людей та громади поводитися таким чином, аби зробити їх життя більш безпечним і здоровим. Комунікаційні заходи зі зміни поведінки спершу впроваджували у проекти попередження ВІЛ та туберкульозу[10][11], зараз вони використовуються ширше.

Див. також

Примітки

  1. ↑ WHO 2002: "World Health Report 2002 - Reducing Risks, Promoting Healthy Life".
  2. ↑ US Center for Disease Control and Prevention.
  3. ↑ Jamison DT, Breman JG, Measham AR, et al., (eds) (2006) Disease Control Priorities in Developing Countries. 2nd edition Chapter 2: Intervention Cost-Effectiveness Retrieved February 2015.
  4. ↑ "Why Social and Behavior Change Communication?
  5. ↑ «Barrier Analysis website».
  6. ↑ «Designing for Behavior Change Curriculum» [Архівовано 2016-11-20 у Wayback Machine.].
  7. ↑ Hill, James (2009).
  8. ↑ Theory of Planned Behavior. Архів оригіналу за 13 серпня 2016. Процитовано 19 листопада 2016.
  9. ↑ Diffusion of Innovation. Архів оригіналу за 9 листопада 2016. Процитовано 19 листопада 2016.
  10. ↑ «Brazil: Behavior Change Communication for More Effective Tuberculosis Control» [Архівовано 22 серпня 2016 у Wayback Machine.].
  11. ↑ «Behaviour Change Communication (BCC)for HIV/AIDS a Strategic Framework» [Архівовано 17 квітня 2016 у Wayback Machine.] (PDF).