Захоплення Мерс-ель-Кебіра (1505)

Захоплення Мерс-ель-Кебіра
Іспансько-Заянідська війна
Мерс-ель-Кебір
Мерс-ель-Кебір
Мерс-ель-Кебір
35°44′00″ пн. ш. 0°43′00″ зх. д. / 35.7333° пн. ш. 0.716667° зх. д. / 35.7333; -0.716667
Дата: 13 вересня 1505
Місце: Територія сучасного Алжиру
Результат: Захоплення Мерс-ель-Кебіра Іспанською Імперією
Територіальні зміни: Мерс-ель-Кебіра до 1790 року знаходився під владою Іспанії
Сторони
Заяніди Іспанська імперія
Командувачі
Невідомо Дієго Фернандес де Кордова
Рамон де Кардона
Військові сили
Невідомі 7.000 солдат
170 кораблів
Втрати
~ 4 000 Менше 30

Захоплення Мерс-ель-Кебіра (ісп. Jornada de Mazalquivir) — перша кампанія, здійснена Іспанською імперією у війні проти заянідського султаната Тлемсен (в сучасному Алжирі)[1][2]. Морський порт Мерс-ель-Кебір (ісп. Mazalquivir) активно використовувався як база берберськими корсарами. Порт захищав потужний і добре озброєний фортом, який вже успішно витримав напад португальських військ в 1496 і 1501 роках[3][4].

Передумови

В Іспанії, після завоювання Гранади (1492) та придушення повстання Альпухарр (1499—1501), існувала суспільна думка, яку, зокрема, підтримував дуже впливовий кардинал Франсіско де Сиснерос, про необхідність перенесення реконкісти через Гібрлтар з метою завоювання узбережжя Північної Африки для запобігання нападам берберських піратів на іспанське узбережжя[5]. Султанатом Тлемсен в той час правив Абу Абдаллах V[6], правління якого було нестабільним та слабким.

Підготовка

Кардинал Франсіско Хіменес де Сиснерос був одним із головних прихильників продовження реконкісти на «берберському узбережжі» в Африці

З метою захоплення Мерс-ель-Кебіру в порту Малаги було зібрано 7-тисячне військо і флот із ста сімдесяти кораблів для його перевезення та постачання. Командування в морі здійснював каталонець Рамон де Кардона, а командування на суші Дієго Фернандес де Кордова[7].

Флот залишив Малагу 20 серпня 1505 року, але несприятливі вітри змусили його повернутися до порту. Нова спроба відбулась 3 вересня, але з тієї ж причини флот був змушений зупинитися в Альмерії. Нарешті, 9 вересня кораблям вдалося лягти на необхідний курс і 11 вересня іспанська флотилія прибула до узбережжя Мерс-ель-Кебір[8].

Алжирці, попереджені шпигунами про відправлення флоту та його цілі, зосередили свої сили в околицях Мерс-ель-Кебіру. Однак через затримки, спричинені погодою, вони вважали, що флот було відправлено до іншого пункту призначення і алжирські війська, зібрані для відбиття нападу були розпущені.

Напад

Три караки під керівництвом басків Хуана де Лескано та Флореса де Маркуїни, які захистили корпуси своїх кораблів мішками з вовною, підійшли якомога ближче до форту і піддали його потужному артилерійському обстрілу. Піхота, що здійснила висадку під час проливної зливи, взяла висоту поблизу Мерс-ель-Кебіру і укріпилась на ній. З домінуючої висоти іспанці змогли організувати обстріл фортеці, а також алжирських галер в порту міста[9].

Наступного дня, 12 вересня, алжирська кіннота атакувала іспанські позиції, але була відбита. Потім захисники міста запропонували перемир'я до 13-го числа, обіцяючи здатися, якщо вони не отримають допомогу від Абу Абдаллаха V султана Тлемсена. Перемир'я було прийнято, і оскільки 13 вересня жодні алжирські війська не з'явилися, обложені з родинами та майном залишили місто, а іспанці зайняли форт. Зайнявши позиції в замку, іспанці побачили велику алжирську армію, яка прийшла на допомогу місту. Однак, виявивши, що місто вже втрачене, воно відступило назад до Орану[10]. 24 вересня флот відплив до Малаги, залишивши у форті іспанський гарнізон із 500 чоловік[11].

Наслідки

В 1507 році, в битві під Мерс-ель-Кебіром заянідські війська розбили великий загін іспанців, що здійснював грабіжницькі рейди по навколишній території, проте саме місто іспанцям вдалось утримати. Після захоплення у 1505 році, Мерс-ель-Кебір перебував під іспанським контролем майже 300 років лише з рідкими недовгими перервами, такими, як під час відвоювання Орана у 1708 р[12].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Laurent Charles Féraud (1869). Histoire Des Villes de la Province de Constantine. Dr. Arnolet. с. 146. Процитовано 3 березня 2021.
  2. ↑ John Murray (publishers.) (1873). A handbook for travellers in Algeria. с. 68. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 березня 2021.
  3. ↑ Algeria: Collection of 166 books, pamphlets, etc. concerning Algeria, published between 1833-51. 5 v. 1845. с. 180. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 4 березня 2021.
  4. ↑ Henri Castonnet Des Fosses (1886). Les Portugais au Maroc. Challamel Ainé, Libraire-Éditeur. с. 11. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 4 березня 2021.
  5. ↑ Meyerson, Mark D. The Muslims of Valencia. publishing.cdlib.org. University of California Press. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 березня 2021.
  6. ↑ Singh, Nagendra Kr; Singh, Nagendra Kumar (2000). International Encyclopaedia of Islamic Dynasties. New Delhi: Anmol Publications. ISBN 8126104031.
  7. ↑ Domínguez Caparrós, José (1 вересня 2014). JESÚS BERMÚDEZ RAMIRO: Modulaciones rítmicas en la lírica latina. Las Odas de Horacio. Madrid: Ediciones Clásicas, 2007. Rhythmica. Revista Española de Métrica Comparada (9). doi:10.5944/rhythmica.13088. ISSN 1696-5744.
  8. ↑ Juan Cortada (1841). Historia de España, desde los tiempos mas remotos hasta 1839 ... Adornada con hermosas láminas grabadas, etc. с. 462. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 4 березня 2021.
  9. ↑ Zurita, Jerónimo (1580). 15 (Que el alcaide de Los Donceles capitán general de la armada de Castilla ganó el lugar de Mazarquivir. Historia del rey Don Fernando el Católico: De las empresas, y ligas de Italia. Т. 6.
  10. ↑ León Galindo y de Vera (1884). Historia vicisitudes y política tradicional de España respecto de sus posesiones en las costas de África desde la monarquía gótica y en los tiempos posteriores á la restauración hasta el último siglo. Impr. y fundición de M. Tello. с. 77. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 5 березня 2021.
  11. ↑ Juan de MARIANA (1849). Historia General de España ... con la continuacion de Miniana; completada ... por E. Chao. Enriquecida con notas historicas y criticas, etc. с. 72. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 5 березня 2021.
  12. ↑ Abun-Nasr, Jamil M.; Abun-Nasr, Abun-Nasr, Jamil Mirʻi (20 серпня 1987). A History of the Maghrib in the Islamic Period (англ.). Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-33767-0. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 2 липня 2021.