Закон передбачає проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового, посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади, у зв'язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.
Люстрація завжди була однією з головних вимог Майдану.
Як зазначається в пояснювальній записці[2], в державі набула загрозливого характеру практика прийняття суддями відверто протиправних, неправосудних рішень, що прямо порушують конституційні права і свободи громадян, що підтверджується катастрофічним зростанням кількості рішень Європейського суду з прав людини.
1 березняКабмін підтримав законопроєкт «Про відновлення довіри до судової системи України». Його мета — проведення атестації та «люстраційної перевірки» суддів судів загальної юрисдикції. Законопроєкт передбачав «аналіз» рішень, що приймалися суддями до революції; звільнення тих суддів, які не пройдуть атестацію; звільнення голів судів, які були призначені після 2010 року[3].
Законопроєкти про люстрацію в Україні були названі такими, що не відповідають прийнятим в Європейському Союзі стандартам, оскільки суттєво обмежують громадянські права окремих людей та не передбачають процедури апеляції[7].
В напрочуд критичному ключі висловилися про проєкт експерти Ради Європи[8].
Незважаючи на це, доопрацьований законопроєкт був прийнятий у цілому (хоч і з другої спроби) 8 квітня[9][10]. Він передбачає утворення Тимчасової спеціальної комісії, яка буде перевіряти суддів, які виносили у період з 21 листопада2013 року рішення з «політичним» елементом. Висновок ТСК потребуватиме підтвердження з боку Вищої ради юстиції.
Процедура перевірки суддів
Перевірка суддів проводиться протягом одного року з моменту формування складу Тимчасової спеціальної комісії. Заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) можуть бути подані юридичними або фізичними особами.
Суддя підлягає перевірці у разі прийняття ним рішень визначеної категорії (які можуть свідчити про політичні переслідування в період з 21 листопада 2013 року).
За результатами перевірки суддів Тимчасовою спеціальною комісією приймається висновок. Висновок ТСК про порушення суддею присяги є обов'язковим для розгляду Вищою радою юстиції.
Не секрет, що політично вмотивовані рішення приймаються судами, в основному, під адміністративним тиском, а не внаслідок корупції. Корупція поширена в майнових спорах, а про перевірку рішень майнового характеру в прийнятому Законі, якраз, ні слова. Тому Закон виглядає не як ефективний засіб боротьби з корупцією, а радше як чергова політична помста.
Подібної думки дотримується колишній міністр юстиції, голова ВРЮ О. Лавринович: «Чи не є це черговою спробою підпорядкувати судову владу політичному керівництву?»[11]
Авторами законопроєкту загалом не були враховані зауваження Головного юридичного управління Верховної Ради. У цих зауваженнях йдеться про невідповідність проєкту статтям 6, 19, 85, 124 і 131 Конституції України, ризики партійного або політичного впливу на роботу ТСК, недотримання принципу правової визначеності, порушення Регламенту в процесі підготовки тексту[2].
Варто згадати, що Харківською правозахисною групою 3 квітня 2014 пропонувався альтернативний проєкт, що розповсюджується на всіх держслужбовців, а не тільки на суддів[12]. Проєкт ХПГ і сам не позбавлений недоліків[13], проте очевидно, що інші гілки влади також не користуються довірою суспільства[11].
На думку адвоката Л. Антоненка [Архівовано 12 травня 2014 у Wayback Machine.], оприлюдненої на порталі «ЛІГА:ЗАКОН», прийнятий Закон не наближує ні на крок до очищення судової системи від корупції та некомпетентності; не пропонує жодних якісно нових підходів до відбору професіоналів на суддівські посади[14].
Закон дозволяє органам вирішувати питання люстрації суддів на власний розсуд — навіть при наявності підстав для люстрації. І це зрозуміло: будь-яка влада в нашій країні воліє мати лояльний до себе суддівський корпус, а простіше кажучи, керований. Тому вже два чинних закони, які передбачають очищення судової влади, поки що не дали результатів. А якщо й будуть звільнення, то підпадуть під них […] цапи-відбувайли. Як це вже показала люстрація в інших органах влади.
Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Олександр Волков проти України» (остаточне рішення від 27.05.2013), вказав якнайшвидше поновити заявника на посаді судді Верховного Суду України, якого раніше було звільнено з формулюванням «за порушення присяги». Серед іншого, Суд зазначив, що у законодавстві України не існують:
положення щодо строків давності притягнення судді до відповідальності за порушення присяги;
відповідні практика чи керівні принципи застосування положень щодо звільнення судді через порушення присяги;
правила пропорційного застосування існуючих дисциплінарних санкцій;
можливість незалежного та безстороннього перегляду відповідних рішень[15].
У процедурі притягнення суддів до відповідальності за порушення присяги домінують суб'єктивні критерії; непередбачуваність і вибірковість застосування заходів відповідальності суддів.
«Абсолютна беззахисність суддів перед безпідставним дисциплінарним переслідуванням, зокрема перед обвинуваченням у порушенні присяги… створює в суддівському середовищі атмосферу страху і призводить до тотальної залежності суддів»[16].
Див. також справу ЄСПЛ CASE OF KULYKOV AND OTHERS v. UKRAINE 2017 року[17].
Перевірки ТСК, з їх точки зору, є нічим іншим як втручанням у діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків, оскільки висновки ТСК є необґрунтованими та винесеними на підставі суперечливих законодавчих актів.
ТСК у своїй діяльності порушує міжнародні стандарти у галузі судочинства і статусу суддів, оскільки втручається у здійснення їх професійних обов'язків; необґрунтовано розкриває професійну таємницю у розглядуваних справах; під час розгляду питань не забезпечує суддям можливість захищатися, справедливість та об'єктивність розгляду; застосовує санкції непропорційно.
Практика ТСК свідчить про упереджене й непрофесійне ставлення її членів: так, у справах з автомайданівцями, в вину суддям ставиться те, що останні не з'ясовували правомірність дій службовців ДПС (у той час коли оскарження дій органів державної влади має розглядатися в рамках адміністративного провадження, а не провадження у справах про адміністративне правопорушення)[18].
Позиція Венеційської комісії та Ради Європи
Венеційська комісія невдоволена люстрацією суддів. Комісія не сприймає того, що в Україні ухвалено два закони, які стосуються люстрації суддів («Про очищення влади» та «Про відновлення довіри до судової влади в Україні»). Рекомендується об'єднати ці два документи.
ВК наголошує, що виконавча влада не може втручатися в роботу судової гілки[19].
Пізніше ВК зазначила, що звільнення всіх суддів не відповідає європейським стандартам і принципу верховенства права і це завдало б шкоди подальшому відправленню правосуддя[20].
Рада Європи також вважає, що повна заміна особового складу суддівського корпусу в Україні неможлива:
Не може бути такого процесу, як люстрація суддівського корпусу. Венеційська комісія чітко визначила, що це навіть не ставиться під питання. Може мати місце процес індивідуального оцінювання ефективності суддів… У суддівській системі неможливо діяти так само, як створили поліцію. Завданням суддів не є виконання наказів або контроль за виконанням наказів. Тому співробітників правоохоронних органів можна звільнити за невиконання наказів, а суддів – ні.
— Крістос Джакомопулос, спецпредставник генсека Ради Європи по Україні[21]
