|
Рано чи пізно поети стають прозаїками. Звісно, не всі. У випадку з Ігорем Павлюком ситуація трохи інакша. Складається враження, що він паралельно з музою поезії все життя дружив і з музою прози.
У своїй новій книзі І. Павлюк подає ранні зразки свого «прозового» буття. У них тісно переплітається фантазія і реальність, любов і ненависть, смерть і життя. Але майже на кожній сторінці із-за маски прозаїка прозирає маска поета. Це одночасно є і позитивом і негативом «Забороненого цвіту».
А щодо серії, яка прихистила ще одного автора… Проза поета — сама собою вже ексклюзив…
| 
