Жозеф Пусьє (фр.Joseph Poussier; 1781[1] — помер 2[2] або 6 серпня[3]1821, Вільнюс) — архітектор французького походження, який працював у Литві на початку XIX століття; віленський губернський архітектор, представник класицизму.
Біографія
Навчався архітектурі та працював у Парижі (служив помічником міського архітектора)[3]. Був офіцером французької армії[1]. У 1803 році прибув до Литви. У 1808-1821 роках обіймав посаду губернського архітектора Литовсько-Віленської губернії. За його проектами реконструювався палац Сапег в районі Антакальніс у Вільнюсі, переобладнаний під госпіталь (1809-1810), окремі будівлі імператорського Віленського університету (1814-1819, 1815-1818[2] або 1817-1818), будівлі губернських установ в кварталі між сучасними вулицями Вільняус, Клайпедос і Траку у Вільнюсі (1816).
Під пильним наглядом Пусьє проводилися роботи із консервації руїн Верхнього замку і зміцнення схилів Замкової гори (1816—1817), а також ремонту Зеленого мосту (1816)[1]. Архітектор розробив плани оновлення деяких будівель колегії в Крожах (Кражяй, 1817).
Спільно з іншими архітекторами у 1817 році підготував генеральний план Вільно.
У 1821 році потонув у річці Няріс, рятуючи людей, які тонули[3].
Творчість
Будинки, побудовані за проектами Жозефа Пусьє, відрізняються крайнім раціоналізмом і лаконічними строгими формами, рівними площинами без прикрас, майже зовсім позбавлені архітектурних ордерних елементів, за винятком, наприклад, карнизів.
Розробив проект перебудови палацу де Реусів у Вільно (так і не реалізований) та проект нового міського млина[3].
За проектом Пусьє в 1809 році були зведені ворота Віленської духовної католицької семінарії в колишньому монастирі кармелітів у Вільно. Ворота в стилі ампір були однією із перших споруд такого стилю в Литві. Декоративна стіна головного фасаду з низьким аттиком прикрашена пілястрами. Між ними розташовуються три глибокі арочні ніші; двері знаходяться в середній ніші[4].
Проектував головним чином адміністративні будівлі, опираючись на типові проекти. Зокрема, був автором проектів в'язниць (в містах Расейняй і Швянченіс), поштові станції (у містах Шяуляй і Каунас), казначейство в м. Шяуляй (1806, не збереглося). Поштова станція в Каунасі, побудована в 1821-1828 роках[3] за проектом 1820 року, збереглася. Будівлю поштової станції включено до реєстру культурної спадщини Литовської Республіки, й вона охороняється державою[5]. З 1994 року тут розташовується Музей історії зв'язку (Каунас, площа Ротушес, 18)[6].
Вважається, що йому належить авторство проектів кордегардії у Вільнюсі на сучасних вулицях Йоно Басанавічяуса і Лепкальньо[1], а також кордегардії на Шнипішках[3] (заснованих на типовому проекті А. Д. Захарова). Будівлю кордегардії на розі вулиць Басанавічяуса і Муйтінеса включено до Реєстру культурних цінностей Литовської Республіки (код 289) в якості об'єкта місцевого значення[7]. Аналогічна будівля за адресою: вул. Лепкальньо, 24B, побудована в 1819 році і відремонтована в 1832 році, також охороняється державою як об'єкт регіонального значення (код в Реєстрі культурних цінностей Литовської Республіки 1077)[8].
Пам'ять
Ім'ям Жозефа Пусьє названа одна із вулиць (Žozefo Pusjė gatvė) у районі Вільнюса Пашилайчяй[9].
Примітки
↑ абвгVenclova Tomas. Poussier Joseph // {{{Заголовок}}}. — Vilnius : R. Paknio leidykla, 2006. — С. 132. — ISBN 9986-830-96-6.(лит.)
↑ абPoussier // {{{Заголовок}}} / mokslinė redakcinė taryba: Stasys Vaitiekūnas pirmininkas et al. — Vilnius : Mokslo ir enciklopedijos leidybos centras, 2010. — С. 657. — 13000 прим. — ISBN 978-5-420-01683-1.(лит.)
↑ абвгдежPoussier // {{{Заголовок}}} / Opracował Mieczyław Jackiewicz. — Bydgoszcz : Towarzystwo Miłosników Wilna i Ziemi Wileńskiej, 2006. — С. 104. — ISBN 83-87865-54-0.(пол.)
↑Čerbulėnas, Klemensas. Švento Jurgio bažnyčios ir karmelitų vienuolyno ansamlis // {{{Заголовок}}}. — Vilnius : Vyriausioji enciklopedijų redakcija, 1988. — Т. 1: Vilnius. — С. 424. — 20000 прим.(лит.)
↑Paštas. Kultūros vertybių registras(лит.). Kultūros paveldo departamentas prie Kultūros ministerijos. Архів оригіналу за 22 жовтня 2017. Процитовано 30 січня 2014.
↑History of the building. Communications History Museum(англ.). TEO LT. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 30 січня 2014.
↑Miesto sargybinės pastatas. Kultūros vertybių registras(лит.). Kultūros paveldo departamentas prie Kultūros ministerijos. Архів оригіналу за 19 листопада 2016. Процитовано 13 липня 2019.
↑Vilniaus miesto sargybinės pastatas. Kultūros vertybių registras(лит.). Kultūros paveldo departamentas prie Kultūros ministerijos. Архів оригіналу за 19 листопада 2016. Процитовано 13 липня 2019.
Venclova Tomas. Poussier Joseph // Vilniaus vardai. — Vilnius : R. Paknio leidykla, 2006. — С. 132. — ISBN 9986-830-96-6.(лит.)
Poussier // Encyklopedia Ziemi Wileńskiej / Opracował Mieczyław Jackiewicz. — Bydgoszcz : Towarzystwo Miłosników Wilna i Ziemi Wileńskiej, 2006. — Т. IV: Architektura. Dzieła i twórcy od XVI w. do 1945 r. — С. 104—105. — ISBN 83-87865-54-0.(пол.)
Poussier // Visuotinė lietuvių enciklopedija / mokslinė redakcinė taryba: Stasys Vaitiekūnas pirmininkas et al. — Vilnius : Mokslo ir enciklopedijos leidybos centras, 2010. — Т. XVIII: Perk — Peržvalgos. — С. 657. — 13000 прим. — ISBN 978-5-420-01683-1.(лит.)
Посилання
Jurgita Biliukevičiūtė (26 червня 2018). Joseph Poussier. Visuotinė lietuvių enciklopedija(лит.). Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras. Архів оригіналу за 13 липня 2019. Процитовано 13 липня 2019.