Женевські конвенції охоплюють чотири універсальних міжнародних договори:
1. Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у регулярних арміях — зобов'язує її учасників збирати на полі бою і надавати допомогу пораненим і хворим супротивника, причому будь-яка дискримінація у відношенні поранених і хворих з причин статі, раси, національності, політичних переконань або релігії забороняється. Усі поранені і хворі, які опинилися у владі супротивника, повинні бути зареєстровані, а дані про них повідомлені тій державі, на боці якої вони боролися. Медичні установи, санітарний персонал і транспорт для перевезення поранених, хворих і санітарного майна користуються захистом, і напад на них забороняється.
2. Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що постраждали в корабельних аваріях, зі складу збройних сил на морі — встановлює правила поводження з хворими та пораненими під час морської війни, аналогічні правилам, передбаченим Конвенцією про поліпшення долі поранених і хворих в регулярних арміях.
4. Конвенція про захист цивільного населення під час війни — передбачає гуманне поводження з населенням, що перебуває на окупованій території, і захищає його права.
Протокол I, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів.
Протокол II, що стосується захисту жертв збройних конфліктів не міжнародного характеру.
У 2005 до Женевської конвенції прийнятий третій Додатковий протокол:
Протокол III про введення додаткової відмітної емблеми у вигляді Червоного хреста і Червоного півмісяця.
Женевські конвенції є розвитком міжнародно-правових норм про захист жертв війни, раніше закріплені в Гаазькій конвенції 1899 та 1907 рр. і конвенціях, підписаних в Женеві в 1864, 1906 і 1929 рр.
Женевські конвенції закріпили основний принцип сучасного міжнародного права: війни ведуться проти збройних сил супротивника; військові дії проти цивільного населення, хворих, поранених, військовополонених тощо забороняються.
Женевські конвенції застосовуються у разі оголошеної війни або будь-якого збройного конфлікту, навіть якщо одна з воюючих сторін не визнає стану війни, і у разі окупації території, навіть якщо ця окупація не зустріне збройного опору.
Учасники Женевських конвенцій зобов'язані дотримуватися положень, якщо супротивна сторона не бере участь у Женевських конвенцій, у своїх діях також буде їх дотримуватися. Положення Женевських конвенцій обов'язкові і для нейтральних країн.
Женевські конвенції передбачають обов'язок країн-учасниць розшукувати й карати осіб, які скоїли або наказали вчинити будь-які дії, які порушують положення цих конвенцій. Такі особи підлягають суду країни, на території якої вони вчинили злочини, або суду будь-якої країни — учасниці Женевських конвенцій, якщо вона має докази їхньої винуватості.
Серйозним порушенням Женевських конвенцій вважається навмисне вбивство поранених, хворих, військовополонених і цивільного населення, катування і нелюдяне поводження з ними, включаючи біологічні експерименти, нанесення шкоди здоров'ю, примус військовополонених служити в армії супротивника, взяття заручників, серйозне руйнування майна, що не викликано військовою необхідністю тощо. Особи, винні у серйозних порушеннях Женевських конвенцій, розглядаються як воєнні злочинці і повинні притягатися до кримінальної відповідальності.
Женевські конвенції передбачають порядок розслідування заяв про їхнє порушення і покладають на учасників зобов'язання прийняти закони, які передбачають ефективне кримінальне покарання винних.
Учасники
Верховна Рада СРСР 4 серпня 1989 року ратифікувала Протокол I із заявою про те, що Союз Радянських Соціалістичних Республік в відповідно до пункту 2 статті 90 Протоколу I визнає лат.ipso facto і без спеціальної угоди щодо будь-якої іншої Високої Договірної Сторони, що бере на себе таке ж зобов'язання, компетенцію комісії (п. 1 постанови ВР СРСР № 330-1)[3].
16 жовтня 2019 року президент рф володимир путін підписав федеральний закон про відкликання ратифікації додаткового протоколу до Женевської конвенції щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів[4][3].
Законом відкликається заява, яка була зроблена СРСР при ратифікації Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), прийнятого в Женеві 8 червня 1977 року[3].
Одночасно з відкликанням заяви про компетенції комісії федеральним законом визнається нечинним на території Російської Федерації пункт 1 постанови Верховної Ради СРСР від 4 серпня 1989 року № 330-1 в частині, що стосується цієї заяви[3].