Ефект Бабая

Ефект Бабая (англ. Woozle effect), також відомий як доказ цитуванням (англ. evidence by citation),[1] або просто «бабай», трапляється, коли часте цитування попередніх публікацій, яким не вистачало доказів, змушує індивідуумів, групи та широкий загал думати, що докази існують, і такі «не-факти» стають міськими легендами та фактоїдами.[2]

Походження терміна, визначення ефекту і пов'язаних з ними понять

Бабай (англ. Woozle) — це уявний персонаж у книзі А. А. Мілна «Вінні-Пух», опублікованій 1926 року. У третьому розділі, «у якому Пух та П'ятачок йдуть на полювання і майже ловлять Бабая»[3], Вінні-Пух і П'ятачок починають йти за слідами, залишеними на снігу, вважаючи, що вони є слідами Бабая. Кількість слідів все збільшується, аж поки Крістофер Робін не пояснює їм, що вони ходять власними слідами по колу навколо дерева.[4]

Ще до появи конкретного терміна «ефект Бабая», дослідження феномену (і зв'язок з Бабаєм) налічувало понад 60 років. Беван у праці 1953 року, пишучи про наукову методологію і дослідницькі помилки в області психології, використовує термін «науковці-мисливці на Бабая».[5] Вольвілл у праці 1963 року згадує «полювання на Бабая» в соціальних наукових дослідженнях,[6] а Стівенс у праці 1971 року попереджає читачів про «бабаїв» при вивченні листа, який невірно цитували.[7]

За даними Річарда Дж. Геллеса, термін «ефект Бабая» був придуманий Беверлі Хоутон в 1979 році[8][9][10] Інші дослідники вважають авторами цього терміна Геллеса (1980 рік)[11] або Геллеса і Мюррея А. Штрауса (1988 рік).[12][13]. Геллес та Штраус доводили, що ефект Бабая описує патерн упередження, присутнього у соціальних науках, яке визначається як таке, що веде до численних помилок в сприйнятті певного питання особистостями і громадськістю, науковими колами, політиками та урядом. «Бабай»  - це також твердження про дослідження, яке не підтримується оригінальними знахідками.[14] На думку Даттона, ефект Бабая, або «бабай», виникає, коли часті цитування попередніх публікацій, що мають недостатньо доказів, вводить в оману окремі особи, групи і публіку, примущуючи їх думати або вірити, що докази існують, а ці «не-факти» стають міські легендами та фактоїдами.[2] Створення «бабаїв» часто пов'язане зі зміною мови від кваліфікованої («може», «можливо», «могло») до абсолютної формі («відомо, що»), що зміцнює текст і вводить до нього ідеї і погляди, які не поділялися оригінальним автором або не підтверджуються доказами.[15]:28

Віннінгем і Бартон-Берк (2000) стверджують, що «рабське поклоніння» політкоректності сприяє ефекту Бабая.[16] Даттон бачить ефект Бабая як приклад упередження підтвердження і пов'язує його з виживанням переконань і груповим мисленням.[15]:109 Оскільки в соціальних науках емпіричні докази можуть бути засновані на емпіричних звітах, а не об'єктивних вимірюваннях, там може бути тенденція для дослідників узгоджувати докази зі своїми очікуваннями. На думку Даттона можливо також, що соціальні науки можуть мати схильність узгоджуватись з сучасними уявленнями та ідеалами соціальної справедливості, що призводить до їх упередженості на користь тих ідеалів.[15]:110 Гамбрілл у праці 2012 року пов'язує ефект Бабая та процеси, які створюють псевдонауку.[17] Гамбрілл і Рейман у праці 2011 року також пов'язують його з більш цілеспрямованими прийомами пропаганди; вони також визначають вступні фрази типу «Всім відомо …», «Зрозуміло, що …», «Очевидно, що …», «Загальновизнано, що …» як дзвіночок, що лінія міркувань, яка йде після них, може бути «бабаєм»[18].

Приклади

У 1979 році Хоутон[8] продемонстрував ефект Бабая, показавши, яка робота Геллеса 1974 року, заснована на невеликій вибірці і опублікована у «The Violent Home»[19] Штраусом, який написав передмову до неї, була представлена, як ніби вона стосувалася великої вибірки.[19][20] Обидва вони були пізніше процитовані Ленглі & Леві у їх книзі 1977 року «Wife Beating: The Silent Crisis».[21] У книзі 1998 року «Intimate Violence» Геллес та Штраус використовують бабая Вінні-Пуха, щоб проілюструвати, як погані практики в наукових і самореферентних наукових дослідженнях спричиняють сприйняття старіших досліджень як свіжих доказів, що створює помилки і упередження.[2]

У дослідженні, проведеному «Vera Institute of Justice», Вайнер і Хала (2008) повідомили, що деякі труднощі досліджень, пов'язані з вимірюванням людьми[22]. Вони описують і прослідковують ефект Бабая у зв'язку з оцінками розповсюдженості торгівлі людьми. Здійснюючи пошук у відповідній літературі періоду між 1990 і 2006 роками, Вайнер і Хала знайшли 114 оцінок поширеності в 45 публікаціях. Тільки одна з публікацій цитувала оригінальне дослідження, а деякі оцінки поширеності виявилися взагалі без джерел[22]. Автори прийшли до висновку, що публікаціям, які вони розглянули не вистачало цитат, адекватних оперативних визначень та обговорення методології[22]. Странський і Фінкельхор (2008/2012) критикували загальну методологію, яка використовується у дослідженнях торгівлі людьми. Вони цитують ефект Бабая і публікують велике попередження на першій сторінці своєї доповіді, де застерігають проти цитування будь-яких конкретних оцінок, які вони наводять, оскільки ретельний розгляд цифр «…показує, що ні одна з них не заснована на міцному науковому підґрунті».[23]

Плакат "We Can Do It!" ("Ми можемо це зробити!") (1943). Джеральдін Дойл[en] стверджувала без жодних доказів, що була джерелом натхнення для плаката

Гамбрілл і Рейман у праці 2011 аналізують наукові праці і комунікації широкого загалу про соціальну тривожність і роблять висновок, що багато хто з них займаються спекуляціями на хворобах, представляючи модель соціальної тривожності як незаперечний факт, вдаючись до прийомів незаперечуваного повторення і шляхом виключення з дискурсу будь-яких конкуруючих теорій. Гамбрілл і Рейман також відзначають, що навіть після навчання своїх піддослідних про сигнальні ознаки таких методів, багато з них все одно не змогли побачити ознаки маніпулювання в практичному тесті[18].

Джеймс Дж. Кімбл дає як приклад історіографію 1994—2015 років американського плаката «We Can Do It!» воєнного часу (1943 р.). Після того, як жителька Мічигану Джеральдін Гофф Дойл[en] сказала в 1994 році, що саме вона була живою моделлю для плаката, багато джерел повторювали її твердження без перевірки двох фундаментальних припущень: що саме Дойл була молодою працівницею заводу, яка зображена на фото 1942 року, і що саме ця фотографія надихнула рекламного художника Дж. Говарда Міллера на створення плаката. Хоча деякі ЗМІ повідомляли про цей зв'язок як непідтверджений, багато хто з ентузіазмом його підтримав. Вага цих численних заохочень дала історії Дойл «переконливість», незважаючи на відсутність встановленого зв'язку. У 2015 році Кімбл знайшов оригінальний фотографічний знімок працівниці фабрики, підпис якого ідентифікує молоду жінку як Наомі Паркер, яка працювала в Каліфорнії в березні 1942 року, в той час як Дойл ще вчилась у школі.[24]

Див. також

Примітки

  1. ↑ Strauss, Murray A. (14 липня 2007). Processes Explaining the Concealment and Distortion of Evidence on Gender Symmetry in Partner Violence (PDF). European Journal on Criminal Policy and Research. 74 (13): 227—232. doi:10.1007/s10610-007-9060-5. Архів оригіналу (PDF) за 7 листопада 2011. Процитовано 11 липня 2016.
  2. ↑ а б в Richard J. Gelles; Murray Arnold Straus (July 1988). Intimate violence. Simon and Schuster. с. 39. ISBN 978-0-671-61752-3.
  3. ↑ «Пригода третя, у якій Пух та Паць пішли на лови і ледь-ледь не зловили Бабая», у перекладі з англійської Леоніда Солонька «Вінні-Пух» Алан Александр Мілн [Архівовано 4 квітня 2016 у Wayback Machine.]// Переклад
  4. ↑ Milne, A. A. (1926). 3. Winnie The Pooh (вид. 1). London: Methuen & Co Ltd. In Which Pooh and Piglet Go Hunting and Nearly Catch a Woozle
  5. ↑ William Bevan (1953). Modern Psychologists: Scientific Woozle Hunters?: An Opinion in Outline. E. Munksgaard. Архів оригіналу за 21 жовтня 2021. Процитовано 11 липня 2016.
  6. ↑ Wohlwill, Joachim F. (1963). Piaget's system as a source of empirical research. Merrill-Palmer Quarterly of Behavior and Development. Wayne State University Press. 9 (4): 253—262. Архів оригіналу за 29 червня 2016. Процитовано 11 липня 2016.
  7. ↑ Stevens, Joan (1971). Woozles in Brontëland: A cautionary tale. Studies in Bibliography. Bibliographical Society of the University of Virginia. 24: 99—108. Архів оригіналу за 29 червня 2016. Процитовано 11 липня 2016.
  8. ↑ а б Houghton, Beverly (7–10 November 1979). Review of research on women abuse. Annual meeting of the American Society of Criminology. Philadelphia.
  9. ↑ Gelles, Richard J. (1980). Violence in the Family: A Review of Research in the Seventies. Journal of Marriage and Family. National Council on Family Relations. 42 (4): 873—885. doi:10.2307/351830. JSTOR 351830.
  10. ↑ Jean Malone; Andrea Tyree; K. Daniel O'Leary (August 1989). Generalization and Containment: Different Effects of Past Aggression for Wives and Husbands. Journal of Marriage and Family. 51 (3): 687—697. doi:10.2307/352168. JSTOR 352168. Gelles, (1980) suggested that the 'woozle' effect, first named by Houghton (1979), is operating in the cycle-of-violence area to magnify findings and to ignore peculiarities of sampling issues.
  11. ↑ Nilsen, Linda (2012). Father-Daughter Relationships: Contemporary Research and Issues. New York: Routledge Academic. с. 4. ISBN 978-1-84872-933-9. Архів оригіналу за 13 грудня 2013. Процитовано 11 липня 2016.
  12. ↑ Dutton, Donald D.; Corvo, Kenneth (2006). Transforming a flawed policy: A call to revive psychology and science in domestic violence research and practice. Aggression and Violent Behavior. 11 (5): 466. doi:10.1016/j.avb.2006.01.007.
  13. ↑ Ehrensaft, Miriam K. (2009). Intimate partner violence: Persistence of myths and implications for intervention. Children and Youth Services Review. 30 (3): 279—286. doi:10.1016/j.childyouth.2007.10.005.
  14. ↑ Richard J. Gelles; Murray Arnold Straus (July 1988). 2. Intimate Violence. Simon and Schuster. с. 28. ISBN 978-0-671-61752-3. Архів оригіналу за 8 грудня 2013. Процитовано 11 липня 2016.
  15. ↑ а б в Donald G. Dutton (30 травня 2006). Rethinking Domestic Violence. UBC Press. ISBN 978-0-7748-1304-4. Архів оригіналу за 24 січня 2020. Процитовано 11 липня 2016.
  16. ↑ Maryl Lynne Winningham; Margaret Barton-Burke (2000). Fatigue in Cancer: A Multidimensional Approach. Jones & Bartlett Learning. с. xi. ISBN 978-0-7637-0630-2. Архів оригіналу за 12 квітня 2017. Процитовано 11 липня 2016.
  17. ↑ Eileen Gambrill (1 травня 2012). Critical Thinking in Clinical Practice: Improving the Quality of Judgments and Decisions (вид. 3rd). John Wiley & Sons. с. 109. ISBN 978-0-470-90438-1. Архів оригіналу за 29 червня 2016. Процитовано 11 липня 2016.
  18. ↑ а б Gambrill, E.; Reiman, A. (2011). A Propaganda Index for Reviewing Problem Framing in Articles and Manuscripts: An Exploratory Study. PLoS ONE. 6 (5): e19516. doi:10.1371/journal.pone.0019516.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  19. ↑ а б Gelles, Richard J. (November 1974). The Violent Home: A Study of Physical Aggression Between Husbands and Wives. Sage Publications. ISBN 978-0-8039-0381-4. Архів оригіналу за 2 листопада 2013. Процитовано 11 липня 2016.
  20. ↑ Gelles, Richard J. (Nov 1980).
  21. ↑ Roger Langley; Richard C. Levy (1977). Wife Beating: The Silent Crisis. Dutton. ISBN 978-0-87690-231-8. Архів оригіналу за 3 листопада 2013. Процитовано 11 липня 2016.
  22. ↑ а б в Weiner, Neil A.; Hala, Nicole (2008). Measuring human trafficking: Lessons from New York City (PDF) (Звіт). Vera Institute of Justice. Архів оригіналу (PDF) за 15 травня 2017. Процитовано 5 лютого 2014.
  23. ↑ Stransky, Michelle; Finkelhor, David (2012) [2008]. Sex trafficking of minors:How many juveniles are being prostituted in the US? (PDF) (Звіт). № 4. Crimes Against Children Research Center. с. 1—4. Архів оригіналу (PDF) за 22 лютого 2014. Процитовано 11 липня 2016.
  24. ↑ Kimble, James J. (Summer 2016). Rosie's Secret Identity, or, How to Debunk a Woozle by Walking Backward through the Forest of Visual Rhetoric. Rhetoric and Public Affairs. 19 (2): 245—274. ISSN 1094-8392.