Після перебування в Берліні та в різних лабораторіях Парижа, Лондона, Единбурга і Відня його призначено професором кафедри гігієни та бактеріології у Гентського університету.
З 1919 року був постійним секретарем Королівської бельгійської академії медицини, так як був обраний дійсним членом цієї академії.
У Ван Ерменґема було два сини — письменник і критик Франц Елленс і поет, художник і мистецтвознавець Франсуа Маре.
Історія відкриття ботулотоксину і збудника ботулізму
Припущення про наявність збудника, що спричиняв так звані «ковбасні отруєння» при розвитку в анаеробних умовах, та продукування ним якоїсь отрути вперше зробив німецький лікар Юстинус Кернер, який провів ґрунтовні дослідження і описав їх[6]
14 грудня 1895 р. у бельгійському місті (тоді селищі з 4 тис. жителів) Еллецельсі[fr] виник екстраординарний спалах ботулізму. Музиканти місцевого духового оркестру фр.«Fanfare Les Amis Réunis», дос. «Хор вірних друзів — сурмачів» грали на похоронах 87-річного місцевого жителя Антуана Кретьє і, як це було прийнято, зібралися в готелі «Півник»[7]. Тридцять чотири особи разом їли мариновану та копчену шинку. Після їжі музиканти швидко занедужали й помітили в себе двоїння предметів перед очима, порушення ковтання і мовлення, розширення зіниць, і, в подальшому, розвиток м'язового паралічу. Троє з них (наймолодші, віком 15-21 року) загинули. Із залишків шинки, а також з селезінки і товстого кишечнику одного з померлих ван Ерменґем вперше виділив збудника — анаеробні спорові бацили, наразі відомі як Clostridium botulinum. Він також довів, що токсичні властивості шинки, яка спричинила захворювання, зумовлені отрутою, яку виділяв відкритий ним мікроорганізм, що він успішно довів в експериментах на численних тваринах. Ван Ерменґем зробив висновок, що зростання збудника в шинці відбулося саме в період її копчення. Він своєю дослідницькою роботою вперше довів, що ботулізм — це все ж таки отруєння, а не пряме втручання збудника. Ван Ерменґем стверджував, що токсин виробляє в харчових продуктах бактерія, і цього не відбувається, якщо концентрація солі висока. Він довів, що після перорального прийому токсин не інактивує нормальний процес травлення, що цей токсин не стійкий до впливу тепла, і що не всі види тварин однаково сприйнятливі до токсину. Ван Ерменґем назвав бактерію як Bacillus botulinus. У 1897 р. він опублікував свої висновки[8].
↑Justinus Kerner Das Fettgift oder die Fettsäure und ihre Wirkung auf den tierischen Organismus (Жирна отрута або жирна кислота та її вплив на організм тварин), 1822. (нім.)
Belgian Society for Microbiology. Erick Vandamme & Paul De Vos Emile Pierre Marie Van Ermengem (1851—1932)[1] [Архівовано 3 травня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
Index biographique des membres, associés et correspondants de l’Académie de médecine, 1820-1990 (фр.)
