Еміль Баро
фр. Émile Barau
Народження	11 березня 1851(1851-03-11) Реймс
Смерть	19 листопада 1930(1930-11-19) (79 років)
	Нейї-сюр-Сен
Поховання	Cimetière du Nordd
Країна	Франція[1]
Жанр	пейзаж
Навчання	Національна вища школа красних мистецтв
Діяльність	художник
Вчитель	Жан-Леон Жером
Твори	Q17494700?, Q17495556? і Q17495729?
Роботи в колекції	Національна галерея Канади, Музей д'Орсе, Реймський музей образотворчого мистецтваd і Мистецька галерея Йоркаd
Еміль Баро у Вікісховищі

Еміль Баро, також Баро-Баку (фр. Émile Barau, Barau-Bacou; 11 березня 1851, Реймс — 19 листопада 1930, Неї-сюр-Сен) — французький художник-пейзажист.

Еміль Баро народився в Реймсі 11-го^[2] (за іншими даними — 12-го^[3]) березня 1851 року. Його батько, Гаспар Баро, був заможним торговцем пробками, і Еміль продовжував справу батька аж до його смерті в 1872 році^[4]. Потім він вирішив здобути художню освіту і в 1874 році почав навчання в паризькій Вищій школі образотворчих мистецтв, де його викладачами були Жан-Леон Жером і Ойген Єттель^[3]. Після закінчення навчання Баро деякий час працював в Голландії і в Данії^[5]; потім в Бретані, Нормандії і Турені^[3]. Однак найближчі йому були пейзажі Шампані, які становлять три чверті його творчості^[3].

З 1887 по 1889 рік Баро виставлявся в Паризькому салоні; в 1889 році отримує золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі^[3]. З 1890 року — член Національної спілки образотворчих мистецтв, який заснував Салон Марсового поля, де Баро виставлявся аж до своєї смерті. У 1895 році був нагороджений Орденом Почесного легіону. Брав участь у всіх виставках, що проводилися Реймським товариством поціновувачів мистецтва^[3].

Еміль Баро помер 19 листопада 1930 року в Неї-сюр-Сені. Згідно з волею самого художника, він був похований в сімейному склепі на Північному кладовищі Реймса^[6].

Еміль Баро відомий передусім завдяки своїм пейзажам, в яких зображав особливості Реймса. Ріхард Мутер у своїй «Історії живописів у XIX столітті» назвав манеру Баро «грубою», а його картини — «симфоніями в сірому тоні». Він пише, що художник

…любить селянську природу і дуже оригінально зображає живописні закутки тихих сіл; його приваблює не яскрава краса, а блідість помираючої природи.

Близько 15 робіт Еміля Баро знаходяться в Реймському музеї образотворчих мистецтв^[6]. Частину з них пожертвував музею Анрі Ваньє, директор виноробного будинку Pommery і друг Баро, який придбав у нього 12 полотен^[3].

До 1968 року в Реймсі існувала вулиця, названа на честь Еміля Баро (згодом вона була знищена під час створення авеню Поля Маршандо)^[5][4].

• 
  Роботи в осінньому саду (1885)
• 
  Пейзаж з жінкою, яка старіє
• 
  Ейфелева вежа і павільйони Всесвітньої виставки 1889 року (1889)
• 
  Ворони в Данії (бл. 1890)

• Р. Мутер. Історія живопису в XIX столітті. — СПб : Друкарня Спб. заг. друкарської справи в Росії, 1901. — Т. III. — С. 33—34.

• Regard sur... paysages et peintres champenois (PDF). musées-reims.fr (фр.). 2019. Архів оригіналу (PDF) за 4 грудня 2020. Процитовано 16 жовтня 2019.
• Biographies rémoises - B (фр.). Процитовано 16 жовтня 2019.^{[недоступне посилання]}