Народилася 19 жовтня 1967 року в Плейнс, штат Джорджія. До її народження сім'я провела голосування, чи варто батькам намагатися народити дочку. За словами її брата: «Сім'я проголосувала за рік до її народження за те, чи повинні батьки мати доньку, і через рік вона народилася. Ми навіть заздалегідь вибрали її ім'я зі словника Вебстера»[6]. До обрання батька губернатором Джорджії 1970 року росла в Плейнсі, а потім сім'я переїхала в особняк губернатора Джорджії в Атланті. 1976 року, коли їй було дев'ять років, її батька обрали президентом США, і сім'я переїхала до Білого дому. Навчалася у державних школах[7][8][8][9].
Після президентства батька переїхала до Атланти і провела останній рік середньої школи в Академії Вудворда в Коледж-Парку, Джорджія[10]. Вона була службовцем у Сенаті під час літньої сесії 1982 року[11]. Навчалася в Університеті Брауна, але 1987 року «через те, що не встигала за курсом» її виключили[12]. Пізніше здобула ступінь бакалавра мистецтв у Мемфіському коледжі мистецтв[13] і 1996 року ступінь магістра з мистецтвознавства в Університеті Тулейн у Новому Орлеані[14].
Життя у Білому домі
У січні 1977 року переїхала до Білого дому, де прожила чотири роки. У цей період привертала велику увагу ЗМІ. Маленькі діти не жили в Білому домі з початку 1960-х років, коли Джон Ф. Кеннеді був президентом (і більше не жили після президентства Картера до інавгурації Білла Клінтона у січні 1993 року, коли переїхала Челсі).
Картер в Білому домі зі своїм котом і ляльковим будинком, 1978 рік
Каталася на роликових ковзанах через Східну кімнату Білого дому і мала будиночок на дереві на Південній галявині[16]. Коли запрошувала друзів на нічні вечірки у будиночок на дереві, агенти секретної служби вели спостереження за подією[17].
Мері Прінс (афроамериканка, засуджена за вбивство, згодом виправдана та помилувана) виконувала обов'язки її няньки у період з 1971 року до завершення президентства Джиммі Картера, отримавши роботу за програмою звільнених з в'язниці[18][19].
Картер не була в полі зору ЗМІ як Челсі Клінтон[17]. Президент Картер згадав свою доньку під час дебатів 1980 року з Рональдом Рейганом, коли сказав, що запитав її, яке найважливіше питання на тих виборах, і вона відповіла: «контроль над ядерною зброєю».
Одного разу репортер запитав, чи вона має якесь послання для дітей Америки, вона подивилася в очі репортеру, подумала кілька хвилин і сказала: «Ні»[20].
Картер грається на дереві біля Білого дому, 1977 рік
Пізніше стала знана завдяки політичної активності. Брала участь у сидячих протестах і протестах у 1980-х і на початку 1990-х років, спрямованих на зміну зовнішньої політики США щодо південноафриканського апартеїду та Центральної Америки[17]. Разом з активісткою Еббі Гоффман та ще 13 особами її заарештували під час демонстрації 1986 року в Массачусетському університеті в Емгерсті за протест проти вербування в ЦРУ. її виправдали за всіма звинуваченнями на широко розрекламованому судовому процесі в Нортгемптоні, штат Массачусетс. Адвокат Леонард Вайнґласс, який захищав Еббі Гоффмана на судовому процесі «Чиказька сімка» в 1960-х роках, використав тактику захист крайньої необхідності, успішно стверджуючи, що оскільки ЦРУ залучено до злочинної діяльності в Центральній Америці й інших гарячих точках, перешкоджання вербування на території кампусу було еквівалентним незаконному проникненню до палаючої будівлі[22].
Особисте життя
Проілюструвала книгу батька для дітей «Маленька дитина Снугл-Фліджер» 1995 року[17].
У вересні 1996 року вийшла заміж за комп'ютерного консультанта Джеймса Грегорі Вентцеля, з яким познайомилася під час навчання в Тулейні. Вентцель працював менеджером у книжковому магазині «Chapter Eleven» в Атланті, де Картер працював неповний робочий день[23][24]. У них є син Г'юго Джеймс Вентцель, який 2023 року знявся у другому сезоні реаліті-шоу «Претензія на славу». 2005 року пара розлучилася. 2007 року вийшла заміж за Джона Джозефа «Джея» Келлі. У них є син Еррол Картер Келлі[25].
З кінця 1990-х років Картер залишалася поза увагою, не брала участі в публічних заходах і рідко давала інтерв'ю. Член ради радників Центру Картера, який виступає за права людини та дипломатію[17].
У масовій культурі
1978 року акторка Елісон Арнгрім утілила Картер в комедійному альбомі «Heeere's Amy», випущеному Laff Records[26].
↑Jimmy Carter (2005). Our Endangered Values: America's Moral Crisis. Simon and Schuster. с. 84–. ISBN978-0-7432-8457-8. My last book, Sharing Good Times, is dedicated "to Mary Prince, whom we love and cherish." Mary is a wonderful black woman who, as a teenager visiting a small town, was falsely accused of murder and defended by an assigned lawyer whom she first met on the day of the trial, when he advised her to plead guilty, promising a light sentence. She got life imprisonment instead ... A reexamination of the evidence and trial proceedings by the original judge revealed that she was completely innocent, and she was granted a pardon.
↑Chabbott, Sophia (19 березня 2015). The Residence: Meet the Women Behind Presidential Families Kennedy, Johnson, Carter. Glamour.com. Процитовано 2 травня 2015. Rosalynn Carter, who believed Prince was wrongly convicted, secured a reprieve so Prince could join them in Washington. Prince was later granted a full pardon; to this day she occasionally babysits the Carters' grandkids.
↑Miller, Danny (25 січня 2006). I Heart Amy Carter. huffpost.com. The Huffington Post. Процитовано 29 листопада 2020. My all-time favorite First Kid was Amy Carter. More than any of the others, she seemed unscathed by her experience in the public eye.
↑Anthony, Carl (24 березня 2016). Presidential Daughters Attending State Dinners, Part 3. firstladies.org. National First Ladies' Library. Процитовано 29 листопада 2020. Art Buchwald said that people are overreacting to Amy sticking her nose in a book between courses and that sometimes he wished he could read during such dinners.
↑Kraft, Stephanie (20 квітня 1987). The Triumph of Necessity. Valley Advocate. Архів оригіналу за 22 січня 2004. Процитовано 4 січня 2014.
