Елізабет Александер (астрономка)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Александер.
Елізабет Александер
Elizabeth Alexander
Ім'я при народженніангл. Frances Elizabeth Somerville Caldwell[1]
Народилася13 грудня 1908(1908-12-13)
Merton[d], Мертон, Великий Лондон, Лондон[d], Англія, Сполучене Королівство
Померла15 жовтня 1958(1958-10-15) (49 років)
Ібадан
ГромадянствоАнглія Англія
Місце проживанняІндія[1]
Післявоєнний Сінгапур[1]
Нова Зеландія[1]
Діяльністьастрономка, метеорологиня, геологиня, географ, radio astronomer
Відома завдякиAymestry Limestoned[1]
Alma materНьюнгем коледж[1]
Знання мованглійська
ЗакладІбаданський університет і Королівські військово-повітряні сили Нової Зеландії
У шлюбі зNorman Alexander[1]

Френсіс Елізабет Сомервіль Александер (уроджена Колдвелл; 13 грудня 1908 — 15 жовтня 1958) — британська геологиня й фізикиня, чия робота з радаром і радіо в роки Другої світової війни зробила її однією з піонерок радіоастрономії, а післявоєнна робота з геології Сінгапуру[en] заклала важливі підґрунтя для сучасних досліджень.

Александер вивчала фізику в Кембриджському університеті, а потім здобула там ступінь доктора філософії з геології. На початку Другої світової війни вона в чині капітана військово-морських сил Великої Британії працювала над радіопеленгацією на військово-морській базі Сінгапуру. У січні 1941 року, не маючи змоги повернутися до Сінгапуру з Нової Зеландії, вона стала керівницею відділу операційних досліджень у Лабораторії розробки радіо у Веллінгтоні. У 1945 році Александер правильно визначила, що аномальні радіолокаційні сигнали, що реєструвались на острові Норфолк, були спричинені Сонцем. Це відкриття радіовипромінювання Сонця зробило Александер однією з перших жінок-радіоастрономок[2].

Після Другої світової війни, звільнившись з армії, Александер не стала продовжувати свої радіофізичні дослідження й повернулась до занять геологією, склавши першу геологічну карту Сінгапуру. Вона подорожувала зі своїм чоловіком, фізиком Норманом Александером, допомагаючи йому засновувати й реорганізовувати університети в британських колоніях — спочатку в Сінгапурі, потім в Нігерії. Померла в Нігерії від наслідків інсульту лише за кілька тижнів після того, як очолила кафедру геології в Університетському коледжі Ібадана.

Молодість та навчання

Елізабет Александер народилась як Френсіс Елізабет Сомервілл Колдвелл (Frances Elizabeth Somerville Caldwell) 13 грудня 1908 року в Мертоні[en], графство Суррей[3]. Частину свого дитинства вона провела в Індії, де її батько, доктор К. С. Колдвелл, був професором Коледжу Патна. (Пізніше він став директором Наукового коледжу Патна після його заснування в 1928 році[4]). У 1918 році Александер повернулась до Великої Британії й почала навчатися в середній школі.

Потім Александер вступила до Ньюнем-коледжу в Кембриджському університеті, де вивчала природничі науки, спочатку зосередившись на фізиці[5]. Її також запрошували на навчання до Сомервіль-коледжу в Оксфорді та Гертон-коледжу в Кембриджі. Вона закінчила навчання з відзнакою першого класу в 1931 році. Після цього вона здобула ступінь доктора філософії з геології, захистивши дисертацію про вапняки Еймстрі[en] під керівництвом Овена Томаса Джонса●[3]. Вона була членкинею. Седжвікського клубу[en] разом з іншими жінками-геологинями — Дороті Гілл[en] та Констанс Річардсон. Як і всі тогочасні випускниці Кембриджського університету жіночої статі, вона не могла стати повноправною працівницею університету, поки 1945 року жінкам не були надані рівні права з чоловіками[6].

У липні 1935 року Александер одружилась з фізиком Норманом Александером з Нової Зеландії. Коли її чоловік обійняв посаду професора фізики в Раффлз-коледжі в Сінгапурі, Елізабет Александер поїхала туди і почала вивчати наслідки вивітрювання в тропіках. Її особливо цікавила ерозія і те, як за певних обставин нові гірські породи утворюються з несподівано високою швидкістю[7]. Вона почала проводити експерименти, закопуючи зразки, щоб пізніше порівняти їх з лабораторними контрольними зразками. Під час життя в Сінгапурі, у подружжя Александерів народилося троє дітей: Вільям у 1937 році, Мері у 1939 році та Берніс у 1941 році[3].

Робота воєнного часу

Між 1940 і 1941 роками Александер мала звання капітана військово-морської розвідувальної служби та працювала над радіопеленгацією на військово-морській базі в Сінгапурі[8].

4 січня 1942 року, відповідно до наказу військово-морського командування доставити дітей у безпечне місце та повернутися зі спеціальним обладнанням, виготовленим в Австралії, Александер та її діти евакуювались до Нової Зеландії на літаючому човні Short S23 C[9][10]. Після падіння Сінгапуру 15 лютого вона застрягла в Новій Зеландії. Півроку вона не мала жодної інформації про чоловіка, а потім отримала хибну інформацію, що він помер[11]. Перебуваючи в Новій Зеландії, Александер у 1942 році стала старшим фізиком і керівницею відділу операційних досліджень Лабораторії розробки радіо у Веллінгтоні, де вона залишалася до 1945 року. Там вона відповідала за більшість радіо- та радіолокаційних досліджень, включаючи піонерську роботу з радіометеорології[12], розробку програми мікрохвильових радарів і дослідження аномального розповсюдження радіохвиль, що призвело до повоєнного міжнародного проєкту «Кентерберійський проєкт»[11]. У 1945 році Александер ідентифікувала «ефект острова Норфолк» як сонячне випромінювання[13][14][15][16]. Це відкриття поклало початок австралійській радіоастрономії після того. Александер покинула Нову Зеландію, коли її контракт закінчився в кінці війни в 1945 році[6].

Історики науки сперечаються, чи була Александера чи Рубі Пейн-Скотт першою жінкою, яка працювала в галузі радіоастрономії[17]. Попри свої успіхи в цій галузі, Александер завжди вважала радіоастрономію лише роботою, і щойно війна закінчилася, вона повернулася до свого захоплення геологією, ніколи більше не займаючись радіоастрономією[5].

Поки Александер працювала в Новій Зеландії, її чоловік продовжував працювати науковим радником у Збройних силах, зокрема, підтримував роботу рентгенівських апаратів в лікарнях Сінгапуру[18], поки японська армія не захопила Сінгапур. Потім він був інтернований у таборах Чангі[en][11], а потім у Сіме-Роуд разом зі старшим медичним персоналом шпиталю.

Післявоєнна робота

У вересні 1945 року Александера возз'єдналася зі своїм чоловіком у Новій Зеландії, коли йому призначили шестимісячну примусову відпустку за хворобою. Він повернувся до Сінгапуру в березні 1946 року, щоб відновити роботу факультетів фізики та хімії в Раффлз-коледжі. Обидві кафедри були пограбовані, а професор хімії та його старший викладач були мертві[19]. Александер завершила свою роботу у Веллінгтоні та перевезла своїх дітей до Англії, залишивши їх там у своєї сестри. Елізабет і Норман Александери разом купили обладнання для коледжу й повернулися з ним до Сінгапуру.

У Сінгапурі Александер допомагала з роботою з перетворення Раффлз-коледжу на Малайський університет[20]. Вона намагалася відновити свою роботу над тропічним вивітрюванням, однак лабораторія в її будинку була зруйнована, а під час будівництва дороги була видалена вершина пагорба, який вона використовувала для тріангуляції, що унеможливило пошук її експериментальних зразків[7]. Пізніше Александер повернулася до Англії, а Норман Александер продовжив працювати в Сінгапурі та Новій Зеландії. У 1947 році, коли їхні діти досягли достатнього віку для вступу до школи-інтернату, подружжя повернулося до Сінгапуру й обоє працювали в Раффлз-коледжі[19].

У 1949 році Александер стала геологом уряду Сінгапуру. Вона дослідила геологію острова й у 1950 році опублікувала звіт, який містив першу геологічну карту Сінгапуру[21]. Цю її роботу вважають однією з найвичерпніших робіт із загальної геології Сінгапуру[22]. Головним завданням Александер була оцінка кількості граніту та іншого каменю на острові, і вона дійшла висновку, що ресурсів граніту повинно вистачити на 500 років[23]. Александер також відповідальна за введення назви «Мурайський сланець» для позначення частини формації Джуронг[en]. Вона ж зібрала першу задокументовану колекцію скам'янілостей у районі фації Аєр Чаван[22].

У 1952 році Александери переїхали до Ібадану, Нігерія, і обидва отримали посади в Університетському коледжі Ібадана. Елізабет Александер взяла на себе роль викладача ґрунтознавства та займалась агрономією, ґрунтознавством та адмініструванням. Норман став головою відділу фізики. Після їхнього від'їзду з Сінгапуру співробітнику музею Раффлз-коледжу вдалося знайти один із закопаних експериментальних зразків Александер та організувати його відправку на дослідницьку станцію Ротамстед[en] поблизу Лондона, щоб вона могла вивчити його під час відпустки[22]. Університет відкрив кафедру геології в 1958 році і призначив Елізабет Александр старшою викладачкою й завідувачкою кафедри. Лише через три тижні на новій посаді Александер перенесла інсульт. Вона померла за тиждень, 15 жовтня 1958 року у віці 49 років[21].

У 2017 році Королівського товариства Те Апарангі[en] обрало Александер до свого проєкту «150 жінок у 150 словах»[en], який відзначає внесок жінок у розвиток знань у Новій Зеландії[24].

Публікації

Між 1951 і 1957 роками Александер опублікувала низку геологічних статей, які ґрунтувались на її дисертації та на її роботі ґрунтознавцем у Нігерії. У 1958 році Александер написав звіт про тропічне вивітрювання в Сінгапурі, який був опублікований посмертно.

  • Alexander, F. E. S. (1936). The Aymestry Limestone of the Main Outcrop. Quarterly Journal of the Geological Society. 92 (1–4): 103—115. doi:10.1144/GSL.JGS.1936.092.01-04.07.
  • Alexander, F. E. S. (1945). Long Wave Solar Radiation. Department of Scientific and Industrial Research, Radio Development Laboratory.
  • Alexander, F. E. S. (1945). Report of the Investigation of the "Norfolk Island Effect". Department of Scientific and Industrial Research, Radio Development Laboratory. Bibcode:1945rdlr.book.....A.
  • Alexander, F. E. S. (1946). The Sun's radio energy. Radio & Electronics. 1 (1): 16—17. (see R&E holdings at NLNZ.)
  • Alexander, F. E. S. (1947). A revision of the genus Pentamerus James Sowerby 1813 and a description of the new species Gypidula bravonium from the Aymestry Limestone of the main outcrop. Quarterly Journal of the Geological Society. 103 (1–4): 143—161. doi:10.1144/GSL.JGS.1947.103.01-04.12.
  • Alexander, F. E. S. (1947). On Dayia navicula (J. de C. Sowerby) and Whitfieldella canalis (J. de C. Sowerby) from the English Silurian. Geological Magazine. 84 (5): 304—316. Bibcode:1947GeoM...84..304A. doi:10.1017/S001675680008300X.
  • Alexander, F. E. S. (1948). A revision of the brachiopod species Anomia Reticularis Linnaeus, genolectotype of Atrypa Dalman. Quarterly Journal of the Geological Society. 104 (1–4): 207—220. doi:10.1144/GSL.JGS.1948.104.01-04.09.
  • Alexander, F. E. S. (1950). The geology of Singapore and the surrounding islands. Report on the Availability of Granite on Singapore and the Surrounding Island. Singapore Government Press.
  • Alexander, F. E. S.; Jackson, R. M. (1954). Examination of soil micro-organisms in their natural environment. Nature. 174 (4433): 750—751. Bibcode:1954Natur.174..750A. doi:10.1038/174750b0. PMID 13214000.
  • Alexander, F. E. S.; Jackson, R. M. (1955). Preparation of sections for study of soil microorganisms. У D. K. McE. Kevan (ред.). Soil Zoology. Proceedings of the University of Nottingham Second Easter School in Agricultural Science. London: Butterworth. с. 433—441.
  • Alexander, F. E. S. (1957). Differential insecticide damage in maize varieties. Nature. 179 (4550): 109. Bibcode:1957Natur.179..109A. doi:10.1038/179109a0.

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж Ogilvie M. B. The Biographical Dictionary of Women in Science: Pioneering Lives From Ancient Times to the Mid-20th Century — Routledge, 2003. — Vol. 1. — P. 21. — 798 p. — ISBN 978-1-135-96342-2
  2. ↑ Cosmic noise history early radio astronomy | Astrophysics | Cambridge University Press. web.archive.org. 7 липня 2017. Архів оригіналу за 7 липня 2017. Процитовано 22 серпня 2023.
  3. ↑ а б в Orchiston, 2005, с. 72.
  4. ↑ Gopal, Surendra (1999). Establishment of Science College. У Chattopadhyaya, Debi Prasad (ред.). History of Science, Philosophy and Culture in Indian Civilization: pt. 1. Science, technology, imperialism and war. Pearson Education India. с. 992. ISBN 978-81-317-2818-5.
  5. ↑ а б Harris, Mary (26 листопада 2010). Elizabeth Alexander (PDF). Weekly Newsletter. Department of Physics and Astronomy, University of Canterbury. 27 (44): 3—5. Архів оригіналу (PDF) за 11 квітня 2017. Процитовано 4 січня 2016.
  6. ↑ а б The Norfolk Island Effect. The World of Norfolk's Museum. 8 лютого 2011. Процитовано 4 січня 2016.
  7. ↑ а б Harris, Mary (November 2017). Elizabeth Alexander - scientific pioneer. Geoscientist Online. Процитовано 1 грудня 2017.
  8. ↑ Orchiston, 2005, с. 72—3.
  9. ↑ Harris, Mary. Women and Children Evacuees & Escapees from Singapore up to 15th February 1942. COFEPOW. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 4 січня 2016.
  10. ↑ G-AETX hull loss description. Aviation Safety Network. Процитовано 13 квітня 2016.
  11. ↑ а б в Orchiston, 2005, с. 73.
  12. ↑ Orchiston, 2005, с. 84.
  13. ↑ Wayne Orchiston. Dr Elizabeth Alexander: First Female Radio Astronomer (PDF).
  14. ↑ Dickey, Delwyn (1 лютого 2013). Stars align for conference. Stuff: Auckland Now. Процитовано 4 січня 2016.
  15. ↑ Orchiston, Wayne (September 1995). Pioneering Radio Astronomy. New Zealand Science Monthly. Архів оригіналу за 27 січня 2016. Процитовано 4 січня 2016.
  16. ↑ Mary Harris (2017). Rocks, radio and radar: Elizabeth Alexander and the DSIR Radio Development Laboratory, 1942–1945. Journal of the Royal Society of New Zealand. 47 (2): 193—198. Bibcode:2017JRSNZ..47..193H. doi:10.1080/03036758.2017.1291437.
  17. ↑ Lichtman, Jeffery M. (1 серпня 2013). Will the first Female Radio Astronomer Stand Up (PDF). Journal of the Society of Amateur Radio Astronomers: 14. Процитовано 4 січня 2016.
  18. ↑ Harris, Mary. Women & Children Escapees from Singapore in January 1942 by air. COFEPOW. Архів оригіналу за 6 травня 2016. Процитовано 4 січня 2016.
  19. ↑ а б Orchiston, 2005, с. 74.
  20. ↑ Yoke Ho, Peng (2005). Reminiscence of a Roving Scholar: Science, Humanities, and Joseph Needham. World Scientific. с. 32. ISBN 978-981-256-588-4.
  21. ↑ а б Orchiston, 2005, с. 75.
  22. ↑ а б в Woon, Lee Kim; Yingxin, Zhou (2009). Geology of Singapore (вид. 2nd). Singapore: Defence Science & Technology Agency. ISBN 978-981-05-9612-5.
  23. ↑ Leslie, Graham; Kendall, Rhian (November 2017). Hidden Tiger. Geoscientist Online. Процитовано 1 грудня 2017.
  24. ↑ Elizabeth Alexander. Royal Society Te Apārangi. Процитовано 10 травня 2021.

Література