Існують емпіричні докази того, що експозиційна терапія може бути ефективним методом лікування для людей із генералізованим тривожним розладом, посилаючись на життєву експозиційну терапію (вплив через реальну життєву ситуацію),[7] яка має більшу ефективність, ніж уявне висвітлення генералізованої тривожного розладу. Метою життєвої експозиційної терапії є сприяння емоційної регуляції за допомогою систематичного та контрольованого терапевтичного впливу травматичних стимулів.[8] Експозиційна терапія також є дієвим методом для дітей, які борються з тривогою.[9]
З усіх відомим методів лікування фобій, експозиційна терапія є найуспішнішим.[10] Кілька опублікованих метааналізів включали дослідження одно- та тригодинного лікування фобій за допомогою уявної експозиційної терапії. Під час подальшого спостереження після лікування через чотири роки 90% людей отримали, та зберегли, значне зниження страху, уникнення, та загального рівня пригніченості; а 65% більше взагалі не відчували жодних симптомів певної фобії.[11]
Експозиційна терапія при «ПТСР» передбачає вплив на пацієнта стимулів, що викликають посттравматичний стресовий розлад, з метою послаблення нейронних зв'язків між тригерами та спогадами про травму (десенсибілізація[en]). Вплив може містити такі практики:[13]
триґер з минулого пацієнта («життєво», англ.«in vivo»)
викликане почуття, породжене фізичним шляхом («інтероцептивне»)[a].
Існуюють наступні форми терапії:
Імплозія – піддавання пацієнта безпосередньому впливу триґерного стимулу, одночасно змушуючи його не відчувати страху.
Систематична десенсибілізація (така ж «поступова експозиція») – поступове піддавання пацієнта все більш яскравим переживанням, які пов'язані з його травмою, але не викликають посттравматичний стрес.
У 1997 році з появою сценарію «Віртуального В'єтнаму» дослідники почали експериментувати з терапією впливом віртуальної реальності[en] (ТВР) у терапії посттравматичного стресового розладу. «Віртуальний В'єтнам» використовувався як ступенева експозиційна терапія для ветеранів В'єтнаму, які мають кваліфікаційні критерії посттравматичного стресового розладу. 50-річний кавказький чоловік був першим дослідженим ветераном. Попередні результати показали покращення після лікування за всіма параметрами посттравматичного стресового розладу та збереження досягнень після шестимісячного спостереження. Подальше відкрите клінічне випробування «Віртуального В'єтнаму» за участю 16 ветеранів показало зменшення симптомів посттравматичного стресового розладу.[16]
Цей метод також випробували на кількох солдатах армії, які проходять військову службу, використовуючи занурення у комп'ютерне моделювання військових умов протягом шести сеансів. Симптоми посттравматичних стресових розладів, про які повідомляли ці солдати раніше, значно зменшилися після лікування.[17] Експозиційна терапія виявилася багатообіцяльною у лікуванні супутнього ПТСР і зловживання психоактивними речовинами.
Історія
Використання експозиції як способу терапії почалося у 1950-х роках, у той час, коли у західній клінічній практиці домінували психодинамічні погляди, а поведінкова терапія лише з'являлася. Південноафриканські психологи та психіатри вперше використали експозицію як спосіб зменшити патологічні страхи, такі як: фобії та проблеми, пов'язані з тривогою; і вони принесли свої методи в Англію у навчальній програмі лікарні Модслі[en].[18]
Джозеф Вольпе[en] (1915–1997) був одним із перших психіатрів, який зацікавився розглядом психіатричних проблем саме як проблем поведінки. Він шукав консультації з иншими поведінковими психологами, серед яких був Джеймс Ґ. Тейлор (1897–1973), який працював на факультеті психології Університету Кейптауна у Південній Африці. Попри те, що більша частина його робіт залишилася неопублікованою, Тейлор був першим відомим психологом, який використовував експозиційну терапію для лікування тривоги, включаючи методи ситуативного впливу з попередженням реакції — поширена техніка експозиційної терапії, яка все ще використовується.[18] Починаючи з 1950-х років, було розроблено декілька видів експозиційної терапії, включаючи систематичну десенсибілізацію, імплозію, імплозивну терапію, терапію тривалого впливу, життєву експозиційну терапію, та уявну експозиційну терапію.[18]
Самосвідомість
Огляд 2015 року вказав на паралелі між експозиційною терапією та самосвідомістю[en], стверджуючи, що самосвідома медитація «нагадує ситуацію експозиції, тому що практикуючі [самосвідомість] повертаються до свого емоційного досвіду», що сприяє прийняттю тілесних і афективних реакцій, та утримуються від внутрішньої реакції на нього».[19] Дослідження візуалізації показали, що експозиційна терапія впливає на вентромедіальну префронтальну кору[en], гіпокамп і мигдалеподібне тіло; дослідження візуалізації показали подібну активність у цих регіонах із тренуванням самосвідомості.[19]
Експозиційну терапію можна досліджувати у лабораторії за допомогою парадигм «вимирання»[en] Павлова. Використовуючи гризунів, таких як щури або миші, для вивчення «вимирання» дозволяє досліджувати нейробіологічні механізми, а також тестувати фармакологічні добавки для покращення навчання «вимирання».[21][22]
↑Наприклад, людину з панічним розладом можуть попросити бігти на місці, щоб викликаючи прискорене серцебиття, задля того, щоб вона побачила, що це почуття не є небезпечним.
↑Johanna s. Kaplan, PhD; David f. Tolin, PhD (6 вересня 2011). Exposure Therapy for Anxiety Disorders. Psychiatric Times. Psychiatric Times Vol 28 No 9. 28 (9). Процитовано 21 вересня 2021.
↑Rizzo AA, Rothbaum BO, Graap K. Virtual reality applications for combat-related posttraumatic stress disorder. In: Figley CR, Nash WP, editors. Combat stress injury: Theory, research, and management. New York: Routledge; 2007. pp. 420–425
↑Reger, G.M.; Gahm, G.A. (2008). Virtual reality exposure therapy for active duty soldiers. Journal of Clinical Psychology: In Session. 64 (8): 940—6. doi:10.1002/jclp.20512. PMID18612993.