PROFILPELAJAR.COM

	Едді Маккріді
Особисті дані
Повне ім'я	Едвард Грем Маккріді
Народження	15 квітня 1940 (84 роки)
	Глазго, Велика Британія
Громадянство	Шотландія
Позиція	захисник
Професіональні клуби*
Національна збірна
Тренерська діяльність**
	* Ігри та голи за професіональні клуби; враховуються лише в національному чемпіонаті.
	** Тільки на посаді головного тренера.

Едді Маккріді (англ. Eddie McCreadie, нар. 15 квітня 1940, Глазго) — шотландський футболіст, що грав на позиції захисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Виступав, зокрема, за клуб «Челсі», з яким став володарем Кубка англійської ліги, Кубка Англії та Кубка Кубків УЄФА, а також національну збірну Шотландії.

Клубна кар'єра

Маккріді розпочав свою футбольну кар'єру в клубах «Драмчепел»^[en] та «Клайдбанк Джуніорс»^[en], а у дорослому футболі дебютував 1959 року виступами за команду другого шотландського дивізіону «Іст Стірлінгшир», в якій провів три сезони, взявши участь у 29 матчах чемпіонату.

Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Челсі», до складу якого приєднався 1962 року за 5 тисяч фунтів^[1]. Тренер Томмі Дохерті збирав нову команду для виходу до Першого дивізіону і в першому ж сезоні «Челсі» повернувся в еліту, а Маккріді став невід'ємною частиною оборони команди на майбутні десять років, ставши уособленням «Челсі» 1960-х і 1970-х років. Хоча Едді і забив за всю кар'єру п'ять м'ячів, але один його гол став дуже важливим. У фіналі Кубка Футбольної ліги 1965 року він провів м'яч у ворота «Лестер Сіті», які захищав Гордон Бенкс. Перший матч завершився перемогою 3:2, а матч у відповідь був зіграний внічию 0:0, тому гол Маккріді став переможний і приніс лондонцям трофей. За два роки він зіграв з командою у фіналі Кубка Англії 1967 року, але його команда програла «Тоттенгем Готспур». Тим не менш за три роки Маккріді таки виграв з «Челсі» Кубок Англії в 1970 році. У фіналі проти «Лідс Юнайтед» Маккріді взяв безпосередню участь у гольовій атаці. Його гольова передача на Девіда Вебба у переграванні фіналу дозволила перемогти з рахунком 2:1. У наступному сезоні «Челсі» виграв Кубок володарів кубків УЄФА, але Маккріді був змушений через травму пропустити фінал в Афінах. Завершив ігрову кар'єру у команді в 1973 році, провівши заголом за команду 410 матчів в усіх турнірах^[2].

Виступи за збірну

10 квітня 1965 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Шотландії проти збірної Англії на Домашньому чемпіонаті Великобританії^[3]. 15 квітня 1967 року він зіграв у знаменитому матчі проти збірної Англії, в якому шотландці обіграли чинного чемпіона світу з рахунком 3:2 на Уемблі і оголосили себе новими неофіційними чемпіонами світу^[4]. Він також зіграв, серед іншого, у матчі з Кіпром (8:0) у травні 1969 року. Загалом протягом кар'єри в національній команді, яка тривала 5 років, провів у її формі 23 матчі^[5].

Кар'єра тренера

Після завершення кар'єри в 1973 році Маккріді увійшов до тренерського штабу «Челсі». У квітні 1975 року він був призначений головним тренером лондонців, коли команда була в занепаді, а клуб мав величезний борг, і він не міг запобігти вильоту до Другого дивізіону. Тим не менш, Маккріді зміг побудувати нову команду. Насамперед він забрав капітанську пов'язку у Рона Гарріса і віддав 18-річному Рею Вілкінсу. У ситуації відсутності грошей і неможливості купувати нових футболістів, він зібрав команду з молодих гравців і ветеранів клубу періоду його розквіту, що залишилися. Під його керівництвом «Челсі» знову повернувся до Першого дивізіону 1977 року^[6], після чого попросив президента клубу Браяна Мірса про отримання автомобіля як призові, але отримав відмову і подав у відставку. Потім Мірс таки запропонував йому автомобіль, але тренер вирішив не повертатись. З 16 квітня 1975 року по 1 липня 1977 року він керував командою «Челсі» в 90 матчах.

Незабаром Маккріді поїхав до Північноамериканської футбольної ліги, де тренував «Мемфіс Рогс», а в 1979 році зіграв одну гру як польовий гравець^[7]. Пізніше він тренував «Клівленд Форс» у Major Indoor Soccer League. У 1985 році він остаточно пішов з футболу і залишився жити в США.