Друге закріпачення - поява, або посилення кріпосного права у країнах Центральної та Східної Європи у XVI-XIX століттях.

Назва цього явища пов'язана з тим, що до XIII-XIV століть у деяких країнах Європи кріпацтво майже зникло і змінилося легкими видами феодальної експлуатації. Можливо, вперше цей термін використав Енгельс.

Спостерігалося в Речі Посполитій, Угорщині, Росії, Чехії, Данії та державах східної Німеччини: Пруссії, Мекленбурзі, Померанії, Австрії та деяких інших. У всіх цих країнах до цього часу утвердилися ринкові відносини та приватна власність, що відрізнялося від умов виникнення класичного кріпосного права.

Важливою особливістю нового кріпацтва було те, що панщинне господарство було не натуральним, а товарним, тобто включено до єдиного ринку. Іншою особливістю було те, що селяни були приватною власністю^[1] поміщиків: йшла широка торгівля душами (часто без землі - у Померанії, Росії, Мекленбурзі та Речі Посполитій)^[2].

Марксистська традиція пояснює друге видання кріпацтва появою великого грошового попиту на хліб у країнах Західної Європи (або у самих східноєвропейських країнах) та зміцненням державної влади, здатної ефективно справлятися з повстаннями.

Інша точка зору полягає в тому, що Східна Європа просто із запізненням пройшла етап кріпацтва.

Схематичне поширення і узагальнення цього явища на території Центральної і Східної Європи призвело до спотворення і деформації в історіографії суспільно-економічної історії цієї частини континенту. Зокрема в Україні кріпацтво було скасоване внаслідок повстання українців проти влади Речі Посполитої у 1648 році, яке завершилося сецесією України від Польщі та фактичним виникненням самоврядної держави. В Україні кріпацтво було відновлене після скасування козацької автономії Московською державою, до складу якої потрапила Україна. На Лівобережжі України московська влада у 1783 році практично вдалася до "Третього видання кріпацтва", яке тривало по 1861 р. (на Правобережжі кріпацтво було повернуте раніше, остаточно у 1710-1720-х рр. XVIII-го століття, що стало можливим після трьох послідовних домовленостей Польщі з Москвою у 1667, 1686 та 1711 рр.).

Прихильники теорії залежного розвитку наголошують на тому моменті, що в ході впровадження ззовні вже сформованих капіталістичних відносин у традиційне суспільство відбувається лише часткова його модернізація (поява анклавів сучасного виробництва), на тлі масової архаїзації суспільних відносин за їх межами — у тому числі й повернення до кріпацтва селян чи її посилення там, де вона ще існувала, але перебувала у процесі розкладання.

• У Чехії селяни звільнені у 1781.
• У деяких державах кріпацтво скасовано під час наполеонівських воєн (зокрема, у Пруссії — 1807).
• У Мекленбурзі скасовано у 1820.
• У королівстві Ганновер - у 1831.
• У Саксонії - в 1832.
• В Австрійській імперії — в 1848, причому в Угорщині — в 1853.
• У Росії — 1861.
• У Болгарії (у складі Османської Імперії) - у 1879.
• У Боснії та Герцеговині (у складі Австро-Угорщини) - у 1918.

• Дарон Аджемоглу, Джеймс Робінсон Чому нації занепадають? Походження влади, багатства і бідності = Why Nations Fail: The Origins of Power, Prosperity, and Poverty (2012). - М.: АСТ, 2016. - 693 с. - ISBN 978-5-17-092736-4 .

• Про причини виникнення кріпацтва у Росії

• Копігольд