Досвід реального життя (трансгендер)

Реальний досвід (анг. real-life experience, RLE), який іноді називають тестом реального життя , - це період часу, в якому трансгендерні люди живуть повний робочий день у своїй визначеній (виявленій) гендерній ролі. Мета RLE полягає в тому, щоб підтвердити, що дана трансгендерна особа може успішно функціонувати як член визначеної статі в суспільстві, а також підтвердити, що вона впевнена, що хоче жити відповідно до цієї статі до кінця свого життя. Документована RLE - це вимога деяких лікарів перед призначенням замісної гормональної терапії (ЗГТ) та вимога більшості хірургів перед проведенням операції з хірургічної корекції статі.

Критерії

В шостій версії Стандартів догляду (Standards of Care (SOC)) Всесвітньої професійної асоціації здоров'я трансгендерів, опублікованої в 2001 році, наведені наступні стандарти RLE: [1]

  1. Збереження повної або неповної зайнятості;
  2. Функціонувати як студент/студентка;
  3. Брати участь у волонтерській діяльності;
  4. Виконати певну комбінацію пунктів 1–3;
  5. Набути (юридичне) ім’я, що відповідає гендерній ідентичності;
  6. Надати документацію про те, що особи, крім терапевта, знають, що пацієнт_ка функціонує у бажаній гендерній ролі.

Сьома версія SOC Всесвітньої професійної асоціації здоров'я трансгендерів, яка була опублікована в 2011 році і є останньою версією стандартів, є більш неоднозначною і не містить жодних конкретних параметрів для RLE. [2] Натомість, в стандартах зазначено, що особа повинна постійно жити у бажаній ґендерній ролі. Вони також заявляють, що документація про зміну імені та/або гендерного маркера може бути представлена як спосіб підтвердження того, що RLE виконана, але не вказують, що зміна імені та/або гендерного маркера є вимогою для завершення RLE. [3] [4] [5]

Клінічна практика в деяких країнах може бути більш-менш суворою. У Великій Британії більшості трестів Національної служби охорони здоров’я знадобиться два роки RLE до операції, тоді як у таких країнах, як Таїланд та Мексика, деякі хірурги можуть не вимагати проходження будь-якої RLE взагалі. 

Критика

Деякі трансгендерні люди висловлюють невдоволення процедурою RLE, заявляючи, що це непотрібно. Підтримуючи такі твердження, лікар та сексолог Енн Лоуренс у доповіді, представленій на XVII Міжнародному симпозіумі Гаррі Бенджаміна з питань гендерної дисфорії, заявила, що існує мало наукових доказів того, що одно- або дворічний термін реального життя є необхідним або достатнім. Крім того, вона представила результати дослідження, яке вона провела на групі транс-жінок, де дійшла висновку, що її результати не підтверджують вимогу SOC про RLE як абсолютну вимогу до хірургічної корекції статі. [6]

Крім того, на підтвердження ідеї про те, що вимога до RLE до зміни статі є непотрібною, є той факт, що суїцид та депресія, дуже рідкісні у прооперованих трансгендерних людей. В іншому дослідженні, проведеному Лоуренс, вона показала, що в групі з 232 післяопераційних жінок, жодна з них не висловила прямого жалю, і лише деякі з них шкодували. [7] Крім того, огляд літератури 2002 року показав, що серед післяопераційних трансгендерних людей рівень покаянь становить менше 1%, а кількість самогубств - трохи більше 1%; [8] для порівняння, рівень самогубств у загальній популяції становить лише близько 1%, [9] тоді як рівень спроб самогубств у трансгендерних людей в цілому становить близько 41%. [10]

У 2017 році Amnesty International підкреслила, що Комітет з питань ліквідації дискримінації щодо жінок критикує RLE за просування стереотипних гендерних ролей. [11]

Див. також

Подальше читання

Список літератури

  1. ↑ Harry Benjamin International Gender Dysphoria Association (January–March 2001). Standards of Care for Gender Identity Disorders, Sixth Version (PDF). International Journal of Transgenderism. 5 (1). Архів оригіналу (PDF) за 10 червня 2007.
  2. ↑ World Professional Association for Transgender Health (September 2011), Standards of Care for the Health of Transsexual, Transgender, and Gender Nonconforming People, Seventh Version (PDF), архів оригіналу (PDF) за 6 січня 2016
  3. ↑ Peggy J. J. Kleinplatz (23 квітня 2012). New Directions in Sex Therapy: Innovations and Alternatives. CRC Press. с. 666—667. ISBN 978-1-136-33332-3. Архів оригіналу за 19 травня 2019. Процитовано 8 вересня 2012.
  4. ↑ Jack Drescher; Dan Karasic (5 вересня 2006). Sexual and Gender Diagnoses of the Diagnostic and Statistical Manual (DSM): A Reevaluation. Psychology Press. с. 54—55. ISBN 978-0-7890-3214-0. Архів оригіналу за 20 травня 2019. Процитовано 8 вересня 2012.
  5. ↑ Julia Serano (20 травня 2009). Whipping Girl: A Transsexual Woman on Sexism and the Scapegoating of Femininity. Seal Press. с. 116, 119—126. ISBN 978-0-7867-4791-7. Архів оригіналу за 31 грудня 2013. Процитовано 8 вересня 2012.
  6. ↑ Lawrence, Anne (4 листопада 2001), SRS Without a One Year RLE: Still No Regrets (Paper), XVII Harry Benjamin International Symposium on Gender Dysphoria, Galveston, Texas, архів оригіналу за 23 червня 2018, процитовано 8 квітня 2021
  7. ↑ Lawrence AA (August 2003). Factors associated with satisfaction or regret following male-to-female sex reassignment surgery. Arch Sex Behav. 32 (4): 299—315. doi:10.1023/A:1024086814364. PMID 12856892.
  8. ↑ Michel A, Ansseau M, Legros JJ, Pitchot W, Mormont C (October 2002). The transsexual: what about the future?. Eur. Psychiatry. 17 (6): 353—62. doi:10.1016/S0924-9338(02)00703-4. PMID 12457746.
  9. ↑ Värnik P (March 2012). Suicide in the world. Int J Environ Res Public Health. 9 (3): 760—71. doi:10.3390/ijerph9030760. PMC 3367275. PMID 22690161.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  10. ↑ Moody C, Smith NG (July 2013). Suicide protective factors among trans adults. Arch Sex Behav. 42 (5): 739—52. doi:10.1007/s10508-013-0099-8. PMC 3722435. PMID 23613139.
  11. ↑ Amnesty International Public Statement – Index: IOR 10/7293/2017 – Stop Trans Pathologisation Worldwide (PDF). www.amnesty.org. 20 жовтня 2017. Архів оригіналу (PDF) за 16 лютого 2018. Процитовано 8 квітня 2021.