Дончик Андрій Віталійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дончик.
Андрій Дончик
Ім'я при народженніДончик Андрій Віталійович
Дата народження11 вересня 1961(1961-09-11) (63 роки)
Місце народженняКиїв, Українська РСР, СРСР
ГромадянствоУкраїна Україна
Alma materКиївський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Професіякінорежисер
Кар'єра1983 — наш час
ЧленствоНаціональна спілка кінематографістів України
Нагороди

Заслужений діяч мистецтв України — 2015

Відзнака «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Відзнака «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
IMDbID 7814894

Андрій Віталійович Дончик (нар. 11 вересня 1961, Київ) — український кіно- й телережисер, продюсер. З 1999 року до травня 2004 року — головний режисер каналу «1+1». Заслужений діяч мистецтв України (2015)[1]. Нагороджений орденом за заслуги 3 ступеню. Член спілки кінематографістів, лауреат премії ім. П. Орлика. Володар призу кінокритиків Венеційського кінофестивалю 1992 року. Учасник Фестивалю Фестивалів в Торонто та Тегерані. Неодноразовий володар премії Телетріумф. Автор та режисер понад тисячі телепроєктів.

Генеральний директор Національної кіностудії імені Олександра Довженка (з 9 травня 2024 року)[2].


Життєпис

1983 року закінчив кінофакультет КДІТМ ім. Карпенка-Карого. Поставив фільми: «Володимир Сосюра» (1983), «Загибель богів» (1988, що отримав приз за найкращий дебют I Всеукраїнського кінофестивалю ім. І. Миколайчука), «Кисневий голод» (1992, приз кінокритики — Венеція, 1992; приз за найкращу чоловічу роль — Салоніки, 1992) і «Украдене щастя» (2004). Режисер програми «Телеманія» (1996), автор і режисер ток-шоу «Без табу» (Приз «Золота Ера» Національної телекомпанії України в номінації «найкраще ток-шоу 1997 року»). Лауреат Премії імені Пилипа Орлика (1994). Член Національної спілки кінематографістів України.

У жовтні 2014 році був призначений головою Експертної ради з відбору кінопроєктів для надання державної фінансової підтримки на виробництво та розповсюдження національних фільмів при Держкіно.[3]

З 2016 по 2018 роках був членом Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка[4]

У 2018 був обраним на посаду голови Експертної ради з відбору кінопроєктів для надання державної фінансової підтримки на виробництво та розповсюдження фільмів патріотичного спрямування при Міністерстві культури.[5]

2018 - 2021 був обраним на посаду Голови Ради з державної підтримки кінематографії.

З 2020 року професор за наказом майстер курсу КНУКім.

Режисура

Режисер наступних повнометражних та короткометражних фільмів, телефільмів та телесеріалів:[6]

Рік Назва Тип Роль Мова Примітки та відзнаки
1983 Володимир Сосюра документальний телефільм Режисер Українська документальний телефільм про письменника Володимира Сосюру[7][8]
1988 Загибель богів Короткометражка Режисер Українська Приз за найкращий дебют I Всеукраїнського кінофестивалю ім. І.Миколайчука
1991 Кисневий голод Повнометражний фільм Режисер Російська, Українська Приз кінокритики — Венеційський кінофестиваль, 1992. Приз за найкращу чоловічу роль — Міжнародний кінофестиваль у Салоніках, 1992
2004 Украдене щастя Міні-серіал Режисер Українська Екранізація п'єси Івана Франка «Украдене щастя»
2007 Жага екстриму Телефільм Режисер Російська Екранізація п'єси Анатолія Крима «Жага екстриму»
2007 Зірки в армії Телефільм Продюсер
2008 Актор Телефільм Режисер Українська
2015 Моно Короткометражка Режисер Українська Проста та життєва історія про стосунки близьких людей та проблеми із якими вони стикаються.
2016 Чужа молитва Повнометражний фільм Креативний продюсер Українська
2017 Кіборги. Герої не вмирають Повнометражний фільм Креативний продюсер Українська Український повнометражний художній фільм режисера Ахтема Сеїтаблаєва за сценарієм Наталії Ворожбит про оборону Донецького аеропорту під час війни на Донбасі.
2018 Кіборги Міні Серіал(4 серії) Креативний продюсер Українська За мотивами повнометражного фільму режисера Ахтем Сеітаблаєва "Кіборги"
2019 Пекельна Хоругва, або Різдво Козацьке Повнометражний фільм Креативний продюсер Українська Український художній фільм-казка 2019 року. Сценарій до фільму базується на казці Сашка Лірника «Про старого козака, різдвяного чорта, чотири роги і козацький рід».
2021 Обмін Повнометражний фільм Креативний продюсер Українська Військова драма

Режисер наступних телепередач:

Рік Програма Роль Телеканал Примітки
1996 Телеманія Режисер
1997–1999 Табу Режисер 1+1
1997 Без табу Режисер, автор 1+1 Приз «Золота Ера» Національної телекомпанії України в номінації «найкраще ток-шоу 1997 року»
1998 Особливий Погляд Режисер 1+1
1999 Чорним по білому Режисер 1+1
2000 Хочу і буду Режисер 1+1
2001 Медовий місяць Режисер 1+1
2002 Документ Режисер 1+1
2003 Смачна Країна Режисер 1+1
2005–2006 Танцюю для тебе I, II Режисер 1+1
2011 БУМ “Битва Українських Міст” І, ІІ Режисер Інтер Телетріумф
2012 Сімейний розмір Режисер Інтер
2012 Розбір польотів Режисер Інтер
2013 Великий Бокс Режисер Інтер Телетріумф
2013 Республіка Режисер Інтер

Примітки

  1. ↑ Указ Президента України від 21 серпня 2015 року № 491/2015 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України»
  2. ↑ Гендиректором кіностудії імені Довженка став Андрій Дончик, Укрінформ, 10.05.2024
  3. ↑ Андрій Дончик став головою Експертної комісії Держкіно 7-го конкурсного відбору ДМ, 30 жовтня 2014
  4. ↑ Указ Президента України від 23 грудня 2016 року № 575/2016 «Про склад Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка». Архів оригіналу за 27 грудня 2016. Процитовано 27 грудня 2016.
  5. ↑ Експертну раду Мінкульту з «патріотичного кіно» очолив режисер Андрій Дончик — ДМ, 29 травня 2018 [Архівовано 31 травня 2018 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Дончик Андрій Віталійович — ВРУ; Довідник українських мас-медіа — від книжки до Інтернету
  7. ↑ Дончик Андрій — НСПУ, персоналії
  8. ↑ Матеріали до історії українського кіно (1991—2011). Випуск 5 «Вавилон». «Вавилон ХХІ». «Кіно» Покажчики змісту журналів. Автор-упорядник: Н. Казакова; авт. вступ. ст.: М. Слабошпицький, В. Войтенко; наук. ред. В. Кононенко. Київ: М-во культури України, Національна парламентська бібліотека України. 2016. 184 с.

Джерела

Література

  • Хто є хто в українських мас-медіа. К., 1997. — С.80—81.

Посилання