PROFILPELAJAR.COM

«Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…»
«Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…»
Пісня Гмиря Борис Романович, Козловський Іван Семенович, Жадан Іван Данилович, Солов'яненко Анатолій Борисович, Юрій Гуляєв і Іванов Андрій Олексійович
Мова	українська
Автор слів	Петренко Михайло Миколайович
Композитор	Александрова Людмила Володимирівна
	Цей твір у Вікісховищі

«Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…» — пісня на слова українського поета-романтика Михайла Миколайовича Петренка^[1]^[2]^[3]^[4]. Є однією з двох перших пісень, що були виконані у космосі (12 серпня 1962 року на радянських космічних кораблях «Восток-3» та «Восток-4» першим українським космонавтом Павлом Поповичем та його чуваським колегою Адріяном Ніколаєвим^[5]^[6]^[7]). За 55 років після першого виконання у космосі української пісні, що нею була улюблена пісня видатного українського конструктора Сергія Корольова «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…», 12 серпня 2017 року було ініційовано впровадження цього дня Дня української пісні^[8].

Історія

Текст

Вперше вірш Михайла Петренка, що починався словами «Дивлюся на небо та й думку гадаю…» подано Олександром Корсуном в поетичній збірці «Снjпъ»^[9] 1841-го року, де він мав первісну назву «Недоля».

Вдруге вірш з'явився в циклі «Небо» в «Южном русском зборнике»^[10], підготовленому й виданому 1848-го року Амвросієм Метлинським. Друга редакція вірша практично не відрізнялася від першої.

1876-го року думу надруковано у львівській «Правді»^[11] в рубриці «З недрукованих ще поезій Тараса Шевченка». Згаданий текст знайдено в альбомі Тараса Шевченка, куди Кобзар інколи записував вірші, що йому були до вподоби. Це і спричинило літературну помилку, яку на сторінках львівського журналу «Зоря» 1887-го року, виправив Олександр Кониський. Але дехто і сьогодні помилково вважає Тараса Григоровича Шевченка автором цього вірша.

Версія 1841 року^[9]	Версія 1848 року^[10]	Версія, приписана Т. Шевченку^[11]
В минуту жизни трудную Тѣснится въ сердце грусть… Лермонтовъ. Дивлюся на небо та й думку гадаю: Чому я не соколъ, чому не лjтаю? Чому менj, Боже, Ти крилля не давъ? Я бъ землю покинувъ и въ небо злjтавъ… Далèко, за хмари, подальше вjдъ свjту, Шукать собj долj, на горе привjту, И ласки у сонца, у зjрокъ прохать, Й у свjтj ихъ яснjмъ себé покохать. Бо долj ще з-малу кажусь я нелюбій; Я наймjт у неи; хлопцюга приблудній: Чужій я у долj, чужій у людей… Хиба хто кохае нерjднихъ дjтей?… Кохаюся лихомъ и щастя не знаю, И гjрко безъ долj свjй вjкъ каратаю; Й у гópj спjзнавъ я, шо тjлькj одна Далекое небо моя сторона….. И на свjтj гjрко! — Якъ стане щé гjрше, Я очи на небо — менj веселjше, И въ думкахъ забуду, що я сирота — И думка далеко, висóко лjта!…. Такъ дайте же крилля, орлячого крилля! Я землю покину — и на новосjлля Орломъ бистрокрилимъ у небо польну И въ хмарахъ вjдъ свjту на-вjкъ утону.	Дuвлюся на небо, та й думку гадаю, Чому я не сокил, чому не ли́таю, Чому мени, Боже, тu крuльлив не дав? Я землю-б покuнув и в небо зли́тав! Далеко за хмарu, подальше од свиту, Шукать соби доли, на горе прuвиту, И ласкu у зи́рок, у сонця просuть, У свити их ясним все горе втопuть; Бо доли ще з-малу здаюся не любuй, Я наймuт у неи, хлопцюга прuблуднuй; Чужuй я у доли, чужuй у людей: Хиба-ж хто кохає нери́днuх дитей? Кохаюся лuхом, прuвиту не знаю, И гирько, и марно сви́й вик каратаю, И в гори спи́знав я, що тилькu одна — Далекеє небо — моя сторона. И нà-свити гирько; як стане ще гирьше, Я очи на небо, мени веселише! И в думках забуду, що я сuрота, И думка далеко, вuсоко ли́та. Колu-б мени крuльля, орлячи ти крuльля, Я землю-б покuнув, и на новоси́льля Орлом бuстрокрuлuм у небо польнув, И в хмарах навикu од свита втонув!	Дивлюсь я на небо — та й думку гадаю: Чому я не сокіл, чому не літаю? Чому мені, Боже, ти крила не дав? Я б землю покинув и в небо злітав, Далеко за хмари, подальше від світу, Шукать собі долі, на горе привіту И ласки у сонця и зірок прохать И в світі іх яснім себе покохать. Бо долі ще з-малку кажусь я нелюбий! Я наймит у неі, хлопцюга приблудний, Чужий я у долі, чужий у людей! Хиба ж хто кохає нерідних дітей? Кохаюсь я лихом и щастя не знаю И гірко без долі свій вік коротаю. И в світі гірко, а як стане ще гірше… Я очі на небо, — и мені веселійше, И в думках забуду, що я сирота, И думка далеко, високо літа! Дайте ж мені криля, орлиниі криля: Я землю покину, на небо полину И в хмарах від світу на віки утону. (З рукопису 1848-го року)

Третю публікацію відомого вірша, що здійснено ще за життя автора, подано в книжці «Holos na holos dlia Halyčyny» (початок квітня 1861)^[12]. В збірці надано дві поезії Михайла Петренка (без згадки прізвища автора), одна з них має назву «Dumka (nedolia.)»:

Dyvliu sia na nebo taj dumku hadaju,
Čomu ja ne sokil, čomu ne litaju?
Čomu mini Bože ty kryla ne dav,
Jab zemliu pokynuv i v nebo zlitav!
Daleko z za chmary, podalše vid sjvitu
Šukaty sy doli na hore pryvitu,
I laski u soncia u zirok prosyty
I v sjvitli ich jasnim sebe poliubyty.
Bo doli šče z milu kažu-sj ja neliubyj,
Ja najmyt u neji chlopciuha prybludnyj;
Čužyj ja u doli čužyj u liudej,
Chyba kto kohaje neridnych ditej?
Kochaju sia lychom i ščastia neznaju
I hirko bez doli svij vik korotaju;
I v horiu zpiznav ja, ščo tyljko odna
Dalekoje nebo — moja storona.
I na sjviti hirko! — jak stane šče hirše,
Ja očy na nebo, mini veselijše,
I v dumkach zabudu , ščo ja syrota
I dumka daleko vid sjvita lita! —
Tak, dajtež my krylia,
Ja zemliu pokynu I na novosilia
Orlom bystrokrylym u nebo poljnu
I v chmarach vid sjvita na vik utonu!

Беручи до уваги деякі невеличкі розбіжності, поданий текст збігається з віршем Михайла Петренка з збірки «Сніпъ».

Усі відомі версії вірша «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…» доступні на сайті «Дивлюсь я на небо»^[13], а деякі — у книзі «Михайло Петренко: Життя і творчість»^[14], що вийшла в Києві з нагоди 196-ї річниці народження поета (2013).

Музика

Покладена на музику Людмилою Александровою^[15] (про що згадано, наприклад, в літературно-науковому місячнику «Червоний шлях»^[16]).

Згодом музикант, хормейстер і вчитель музики Владислав Заремба вдало обробив пісню Людмили Александрової «Дивлюсь я на небо…» для голосу та фортепіано.

Переклади

Вірш «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…» перекладено багатьма мовами. Ці переклади створили Рауль Чілачава (грузинською), Мрідула Гош (бенгальською), Левон Блбулян (вірменською), Антон Паперний (івритом), Юко Янаі (японською), Марсель Салімов і Сергій Дзюба (татарською), Андрій Гевка (словенською), Димитр Христов (болгарською) й інші відомі у світі поети і перекладачі^[17].

Восени 2017 року вийшла у світ книжка «„Дивлюся на небо та й думку гадаю“ в перекладах мовами світу»^[18], яка увібрала в себе 24 переклади — всі відомі на час видання. Перша презентація книжки відбулася у Лебедині, під час урочистих заходів на честь 200-річчя з року народження Михайла Петренка^[19]. Грецькою мовою переклала Оксана Терещенко.^[20] Автор перекладу чеченською мовою — Тамара Сангарієва.^[21]

Цікаві факти

Виконання пісні для Сталіна

1949 року у СРСР святкували 70-річчя з дня народження Сталіна. На інтернаціональні свята до Москви зібрались представники багатьох країн. Був серед запрошених і Мао Цзедун, як голова уряду молодої Китайської Народної Республіки.

Після урочистого засідання, присвяченого ювілею, відбувся офіційний ювілейний концерт. Наступного дня був ще один концерт в Георгієвській залі Великого Кремлівського палацу для членів Політбюро та гостей ювіляра, на якому відомий співак Дмитро Гнатюк, тоді студент Київської консерваторії (клас Паторжинського), виконав дві пісні. Одна з них була «Дивлюсь я на небо…».^[22]

Перша пісня, виконана у космосі

12 серпня 1962-го року в космічний політ з Байконуру стартував корабель «Восток-4», на борту якого був перший космонавт українського походження Павло Попович. Впродовж сеансу радіозв'язку в Центрі управління польотами був присутній Сергій Корольов, також за походженням українець. У космосі Павло Попович заспівав пісню «Дивлюсь я на небо…», начебто для Корольова і знаючи, що пісня йому до вподоби.^[22]

Таким чином, «Дивлюсь я на небо…» стала першою піснею, що пролунала у космосі^[23].

День української пісні

12 серпня 2017 року — з нагоди 55 річниці космічного польоту Павла Поповича — редакція інтернет-видання «Український інтерес» виступила з ініціативою запровадження у цей день («коли українська пісня уперше прозвучала на цілий Всесвіт») свята української пісні^[24].