PROFILPELAJAR.COM

Маркіян Дмитрович Демидов
Маркіян Дмитрович Демидов
Народився	7 листопада 1935; с. Дуброви Білорусь
Помер	23 лютого 2022 (86 років); Київ Україна
Поховання	Київ Україна
Відомий завдяки	голова Української спілки в'язнів-жертв нацизму
Alma mater	КНЕУ
Військове звання	генерал-полковник Регіональної академії козацтва
Нагороди
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Демидов.

Маркія́н Дми́трович Деми́дов (нар. 7 листопада 1935(19351107), с. Дуброви, Білорусь — пом. 23 лютого 2022(20220223), Київ, Україна) — голова Української спілки в'язнів-жертв нацизму. Академік міжнародної академії наук екології та безпеки життєдіяльності. Віце-президент виконавчого комітету першого Міжнародного європейського конгресу жертв фашизму і нацизму 1920—1945 років.

Заступник голови Міжнародної спілки колишніх малолітніх в'язнів фашизму. Заступник постійного представника уряду України в кураторіумі німецького фонду «Пам'ять, відповідальність і майбутнє» (2010). Внесений до Золотий фонд нації. Національні лідери України (2014).

Життєпис

Народився 7 листопада 1935 року в селі Дуброви Верхньодвинського району, Білорусь.

1943-го разом з матір'ю опинився у концтаборі смерті Саласпілс. Як малолітній був переданий Янісу Вейде, що проживав на хуторі Спалвас Огресгальської волості Ризького повіту, для трудового використання і виховання. Втік і блукав дорогами Латвії, намагаючись дійти до білоруських земель. Потрапив до латвійської поліції, яка передала його місцевому поміщику Людвігу Ізмаїловичу, що мешкав в Асуньській волості Дагдського повіту. У поміщика працював пастухом.

В липні 1944 року визволився з поміщицької неволі, коли цими місцями проходила Червона армія. Пішов до школи у перший клас.

Після семикласної школи Маркіян вчився в Полоцькому (Вітебському) будівельному технікумі. Після закінчення технікуму його направили до Києва, де Маркіян працював спочатку майстром на будівництві, потім виконробом, згодом — старшим виконробом, а через кілька років — начальником СБМУ і ПМК.

Заочно навчався в Київському інституті народного господарства, який закінчив 1970 року.

Працював головним інженером інституту «Укрдержпроектмісцепром».

У лютому 1991 року була створена Українська спілка колишніх малолітніх в'язнів фашизму, а Демидова М. Д. обрано головою спілки.

З 1993 року входить до складу Спостережної ради Фонду «Взаєморозуміння і примирення», з 1997 року він — член урядової Міжвідомчої комісії з проблем «нацистського золота» і компенсаційних виплат жертвам нацизму.

У березні 2011 року Регіональна академія козацтва присвоїла йому звання генерал-полковника.

До останніх днів життя - Голова громадської організації «Українська спілка в’язнів-жертв нацизму» .

Помер 23 лютого 2022 року у віці 86 років в Києві.

Політика

У 2002 році на чергових виборах балотувався по багатомандатному виборчому округу від КПУ (о) за № 14 у списку.^[1] Центральна виборча комісія скасувала рішення про реєстрацію у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на підставі порушення пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про вибори народних депутатів України», а саме Демидов Маркіян Дмитрович у розділі IV декларації про майно та доходи кандидатів у народні депутати України та членів їх сімей не задекларував легковий автомобіль «Шкода Фабія».^[2]

Помічник народного депутата 4-го скликання Ігоря Шарова (Блок «За єдину Україну!»)^[3].

Помічник народного депутата 5-го скликання Сергія Червонописького (Соціалістична партія України)^[3].

Родина

Дружина — Аліна Степанівна, за фахом юрист, багато років працювала помічником заступника Київського міського голови. У дитинстві примусово була вивезена до Німеччини на роботи. Пішла з життя 21 лютого 2013.

Дві дочки, мають вищу освіту. Старша Маргарита — відповідальний працівник банку. Молодша Алла — юрист, суддя Вищого господарського суду України^[4].

Дорослий онук Владислав має юридичну освіту і є суддею Господарського суду міста Києва^[5]. І ще у них три онучки: Аліна, Аріана і найменша Алла.

Відзнаки та нагороди

Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (5.5.2008)^[6]
Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (4.11.2011)^[7]
Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (1.12.2016)^[8]
Орден «За заслуги» III ст. (1994)
Орден «За заслуги» II ст. (1998)
Орден «За заслуги» I ст. (2005)
Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2000, 2013)
Почесна грамота Верховної Ради України (2005)
За активну співпрацю з польськими організаціями людей постраждалих від III Рейху його нагороджено «Золотою медаллю ZPP» (2004).
«Подяки», «Почесні грамоти» Київського міського голови та відзнака «Знак Пошани» (2005) від Київської міської ради.
Орден «1020-річчя Хрещення Київської Русі» (2011)
23 медалі
Пам'ятний нагрудний знак «70 років визволення Києва від фашистських загарбників» (2013)
медаль М.R. Штефаника II ступеня (Словаччина, 2012)
медаль «70—річчя Липневого повстання» (Чорногорія, 2013)
пам´ятна відзнака Папи Римського Франциска (Польща, 2016).