У червні 1898 року повернувся до Англії, в серпні склав іспит до штабного коледжу. Восени він був госпіталізований з малярією. 22 грудня 1898 року одружився з Маргарет Луїзою Норою Льюїс.
Під час періоду партизанської війни полк Гофа поступово зміцнився до 600 осіб у чотирьох ротах. Разом зі Смітом-Дорріеном та Алленбі він служив під загальним командуванням лейтенант-генерала Френча. 17 вересня 1901 року він під час бою біля Блад-рівер-Порт був захоплений бурами, але спромігся втекти, за що головнокомандувач генерал Кітченер висловив йому своє особисте «найглибше співчуття».
У листопаді Гоф був поранений у праву руку, втративши кінчик одного пальця. У січні 1902 року його відправили додому на пароплаві «Плассі» на лікування. За час бойових дій на півдні Африки Губерт Гоф був чотири рази відзначений у наказах головнокомандування.
Служба в Британії
Після повернення з Південної Африки та завершення лікування він відмовився від запропонованого місця в Генеральному штабі, сподіваючись повернутися на війну в Південну Африку, але 31 травня 1902 року був підписаний Ферінігінгський мирний договір, який закінчив війну.
1 січня1904 року Гоф став інструктором у Штабному коледжі, де комендантом був Генрі Роулінсон, і служив там до 1906 року. 11 червня 1906 року Гофу присвоїли бревет звання полковника, а 18 липня 1906 року — постійне звання підполковник, ставши наймолодшим підполковником в британській армії.
19 грудня 1910 року Губерта Гофа підвищили у званні в полковники, а 1 січня 1911 року — він отримав тимчасове звання бригадного генерала та посаду командира 3-ї кавалерійської бригади у Керрагі, до складу якої входили 16-й полк лансерів[2].
У березні 1914 року командир 3-ї кавалерійської бригади бригадний генерал Губерт Гоф зіграв ключову роль у Керрагському інциденті, який стався у британському військовому гарнізоні в Керрагі, поблизу Дубліна. Командувач британських військ в Ірландії генерал Артур Пейджет поінформував офіцерів про повідомленні військового міністра Сілі, що у зв'язку з прийняттям гомруля можливі військові дії проти незаконних формувань Ольстера, і запропонував тим, хто не хоче в них брати участь, або «зникнути» (тобто дезертирувати), або подати у відставку. Цей вчинок, який ставив під загрозу армійську дисципліну й довіру до вищого командування, спровокував непокору офіцерських чинів, призвідником був Губерт Гоф, що мав тісні родинні стосунки з багатьма ірландськими сім'ями. Інцидент призвів до відставки багатьох британських офіцерів, у тому числі військового міністраСілі та начальника Імперського Генерального штабуДжона Френча.
Перша світова війна
У серпні 1914 року після початку Великої війни Гоф керував 3-ю кавалерійською бригадою, яка у складі кавалерійської дивізії під командуванням Алленбі вирушила до Франції. З 14 та 16 серпня британські кавалеристи здійснили посадку на морський транспорт та вирушили безпосередньо від берегів Ірландії до Гавра.
26 серпня частина бригади Гофа брала участь у бою біля Ле-Като, допомагаючи 5-й піхотній дивізії. У подальшому дії британських сил, як і французьких, були дезорганізовані, 3-тя кавалерійська бригада вели ар'єргардні бої відступаючи вглиб Франції. 5 вересня відступ закінчився на південь від Марни.
До моменту початку битви на Марні 3-тя та 5-та кавалерійські бригади були згруповані в «команду Гофа», тимчасове угруповання кінноти, яке діяло автономно від головних сил кавалерійської дивізії Алленбі, з яким у Гофа виникли дуже напружені стосунки. 12 вересня Гоф просунувся до Ени, втім, через те, що сер Джон Френч не зміг розвинути успіх, не посиливши сили, що прорвалися ані артилерією, ані інженерами для ремонту мостів, які були підірвані лише годину раніше, здобутий прорив був втрачений і кавалеристи відійшли назад.
26 жовтня 1914 року Гоф отримав звання майор-генерала[2]. У цей період Гоф запровадив практику якнайшвидшої ротації своїх підпорядкованих підрозділів на передовій лінії, щоб уникнути втрати кожною бойовою одиницею своєї ефективності, і утримував на фронті лише обмежені сили, одночасно тримаючи левову долю своїх військ у резерві.
З 10 до 13 березня дивізія генерала Гофа брала участь у боях за Нев-Шапель. Після завершення битви дивізію Гофа вивели до резерву головного командування.
Під час кривавих боїв за гряду Обер, один капітан описав Гофа як «невисоку людину, дуже розумну і пристрасну. Він провів близько 15 хвилин з моєю ротою і дуже легко розмовляв з солдатами… він змусив нас усіх сміятися до кінця і відчувати себе дуже весело.»
Наприкінці червня 1915 року Гоф повернувся додому і був нагороджений орденом Лазні за свої заслуги в боях серпня-вересня 1914 року.
13 липня 1915 року Гофа призначено командиром І корпусу (2-га, 7-ма, а пізніше і 9-та піхотні дивізії) 1-ї армії з отриманням тимчасового звання лейтенант-генерала. З 25 вересня до 8 жовтня І корпус брав найактивнішу участь у битві при Лоосі, в якій британці вперше застосували отруйні гази й спробували прорвати німецький фронт в Артуа та Шампані. Ціною втрати майже 60 000 людей операція не увінчалася успіхом.
4 квітня 1916 року Гоф був призначений командиром резервного корпусу, який мав просунутись та використати будь-який прорив, досягнутий під час запланованої битви на Соммі. 1 липня після багатоденної артилерійської підготовки французько-британські війська перейшли в наступ. Під час боїв за Альбер, Позьєр, за ферму Мукет, за хребет Тьєпваль, за висоти Анкре та за Анкре Гоф керував діями своїх підпорядкованих військ. 7 липня1916 року Гоф отримав тимчасовий ранг генерала. 30 жовтня Резервна армія була реорганізована у 5-ту британську армію, її командувачем став генерал Губерт Гоф.
Весною 1917 року Гоф командував 5-ю армією, що билася в Другій битві біля Арраса. Потім з липня до листопада 1917 року під його командуванням британські війська змагалися у стратегічній битві біля Пашендейле.
У 1918 році під час проведення кайзерівською армією Весняного наступу 5-та армія Гофа була розбита німцями і відступила. 27 березня 1918 року його відсторонили від командування об'єднанням та відкликали до Британії.
У травні 1919 року Гоф був призначений главою британської військової місії у Фінляндії. Після угоди між союзниками в Парижі про те, що політикою в балтійському регіоні керуватимуть британці, сфера діяльності Гофа була розширена і він став керівником союзницької місії у Фінляндії і нових балтійських країнах. Йому доручалося вивчити військову ситуацію в цих країнах і надати їм допомогу в обороні проти більшовиків, одночасно протидіючи поширенню німецького впливу в цих державах.
23 лютого 1920 року Гоф став підписником спільної заяви, виданої з іншими офіцерами та радниками, які служили в Росії, про встановлення миру між Британською імперією та більшовицькою Росією.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Губерт Гоф
Beckett, Ian; Corvi, Steven (2006). Haig's Generals. Yorkshire: Pen & Sword. ISBN 978-1-84415-892-8
Edmonds, J (1948). Military Operations France and Belgium 1917 Vol II 7 June — 10 November. Messines and Third Ypres (Passchendaele) (IWM & Battery Press 1991 ed.). London: HMSO. ISBN 0-89839-166-0
Farrar-Hockley, General Sir Anthony (1975). Goughie: the Life of General Sir Hubert Gough CBG, GCMG, KCVO. London: Hart-Davis, MacGibbon. ISBN 0-246-64059-6. OCLC 1527806
Robbins, Simon (2005). British Generalship on the Western Front. Abingdon: Routledge. ISBN 0-415-40778-8
Залесский К. А. Кто был кто в Первой мировой войне. — М.: АСТ; Астрель, 2003. — 896 с. — 5000 экз. — ISBN 5-17-019670-9 (ACT); ISBN 5-271-06895-1 (Астрель).
.svg){kind=small}
.jpg){kind=small}
