Головний трибунал Великого князівства Литовського
Країна	Республіка Польща
Головний трибунал Великого князівства Литовського у Вікісховищі

Трибунал Великого князівства Литовського був найвищим апеляційним судом для шляхти Великого князівства Литовського. Заснований Стефаном Баторієм, Великим Князем Литовським та Королем Польщі, у 1581 році за прикладом Коронного трибуналу Корони Королівства Польського, заснованого у 1578 році. Судді обиралися серед місцевої шляхти, сприяючи шляхетський Золотій вольності. Трибунал припинив своє існування після Третього поділу Речі Посполитої^[1].

Після юридичних реформ 1563–64 років литовські шляхтичі отримали право апелювати до Великого Князя^[2]. Однак за короткий час суд Великого Князя став перевантажений справами; стала очевидною необхідність реформ. Самі шляхтичі вимагали «верховного суду». Трибунал був офіційно заснований 1 березня 1581 року; його перше засідання відбулося 30 квітня 1582 року^[3]. В результаті реформа встановила розподіл державної влади: Великий князь був виконавчою владою, сейм законодавчою, а Трибунал та суди нижчих інстанцій — судовою^[4].

У статуті Трибуналу було 20 параграфів, що регулювали його діяльність. Неоплачувані судді обиралися на зборах місцевої шляхти (депутатських сеймиках) на однорічний термін приблизно 2 лютого^[2]. Спершу суддя міг бути повторно обраний на посаду лише за два роки, але у 1611 році цей термін був збільшений до чотирьох років^[5]. Юридична освіта чи спеціальні знання не вимагалися. Кожне воєводство та повіт надсилали по дві людини із загальної кількості у 42–49 суддів. Рішення приймалися простою більшістю. Члени трибуналу обирали собі очільника — маршалка. Юрисдикція Трибуналу поширювалася на шляхту Великого князівства Литовського (Жемайтійське князівство, яке мало привілей на свій власний трибунал, у 1588 році вирішило приєднатися до Трибуналу Великого князівства Литовського)^[2]. Він не міг виносити рішення у справах, що стосувалися селян, міщан, духовенства та євреїв^[2]. Трибунал розглядав цивільні та кримінальні справи. Згодом його компетенція була поширена на військові та митні апеляції, а також справи щодо несправедливих рішень судів нижчих рівнів^[2].

Трибунал зустрічався чотири, а згодом двічі на рік у Вільнюсі, на Кафедральній площі, але згодом місце зборів чергувалося між Мінськом та Новогрудком. Змінюваність місця ускладнювала роботу суду, оскільки персонал, документи та архіви мусили часто переїжджати^[2]. Сесії тривали зазвичай біля п'яти місяців^[6].

Трибунал мав значний авторитет у шляхти ВКЛ. На його засіданнях головували визнані правознавці (зокрема, великий канцлер литовський Лев Іванович Сапіга: 1604, 1624, 1630)^[7].
Але Трибунал не мав органу, який би домагався виконання його рішень. Він делегував це завдання судам нижчої інстанції. У результаті, попри штрафи та інші покарання за невиконання його рішень, Трибунал мав невелику реальну владу і шляхтичі з часом ігнорували його все більше^[2].

• Гурбик А.О. Головний Литовський трибунал [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• V. Raudelinas^[lt], H. Wisner, Z dziejów Trybunału Wielkiego Księstwa Litewskiego 1581–1648 // [w:] „Kwartalnik Historyczny”, 1986, nr 4, s. 947–968.
• Wierzchowiecka I. Organizacja Trybunału Głównego Wielkiego Księstwa Litewskiego (1581–1764): miejsce, czas, skład sądu // [w:] Dzieje wymiaru sprawiedliwości, red. T. Maciejewski, Koszalin 1999.
• Wierzchowiecka, I. Geneza Trybunału Litewskiegoi jego reformy w latach 1581–1764 / I. Wierzchowiecka // Zeszyty nauk. Uniw. Szczecińskiego, Nr. 372. Rocz. prawne. – 2003. – Nr. 15. – S. 71–93.
• Wierzchowiecka, I. Powinności sędziów Trybunału Litewskiego // [w:] Czasopismo Prawno-Historyczne, 2003, t. LV, sąs. 1, p. 29–42.

• Головний литовський трибунал [Архівовано 30 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.