День села — Різдво Пресвятої Богородиці (Друга Пречиста), 21 вересня.
Під час геноциду українського народу 1932—1933, село піддано комуністичному терору шляхом занесення на так звану чорну дошку.
Географія
Розташоване на східній околиці міста Житомир, на автодорозі державного значення М06 (Київ-Чоп) за 7 км від районного та обласного центру й залізничної станції Житомир.
Історія
Стара назва с. Вацьків (московською Вацков[1], пол. Wacków), можливо, походить від того, що першим поселенцем тут був селянин Вацько (єврей чи поляк невідомо), який мав свою корчму в районі старого шляху на Київ і був добре відомим правителям Житомирського Замку. Документів, які б засвідчили про це, нема, але можна зробити висновок за аналогією з тим, що назви сіл Смоківка і Корбутівка походять від того, що там були корчми Смока і Корбута.[джерело?]
Перша письмова згадка про село — 24 лютого 1616 року в описі Житомирського староства. І закономірно, що село тоді називалося Słoboda. Приставка słoboda означає нове, вільне поселення. При цьому, доступною є Люстрація Житомирського замку 1615 року, де Вацькова немає.
Землі (1855) — 998,03 десятини. Селянам і шляхті належало тільки 99,95 десятин; казенному маєтку Житомирського земського старостаті — 58,15 десятин (з них під лі. ом 29,13 десятин).
У селі не було ні церкви, ні інших суспільних закладів, окрім корчми. Навіть покійників хоронили в с. Калинівка, де на той час була церква. Серед інших подій того часу — стихійні лиха: пошесті, пожежі тощо.
В середині XIX століття населення Глибочиці збільшилося за рахунок переселенців. Селянський банк взяв у казни намічену для заселення землю і віддав на виплату селянам. На ці землі переселилися сім'ї з села Тригір'я, Ушомирської та Пулинської волостей. Приблизно в той же час, одержав наділ в 160 десятин і поселився під лісом на північній стороні нового шляху на Київ статський радник московський в служник (рівний генералові) Іван Вікторович Судзіловський.
Наприкінці XVIII століття царський уряд розпочав будувати новий шлях на Київ. Селяни брали активну участь у будівництві: підвозили возами землю та каміння до дороги, гатили низинні місця, насипали вручну насипи, дробили велике каміння на щебінь, будували в селі Березина перекладну поштову станцію.
З появою важливого шляху сполучення, через наявність казенної землі і близькість до міста, село розросталось. Найбільше в кінці — XIX століття і особливо — на початку ХХ ст.
Наприкінці XIX століття громада села, за свої власні кошти, відкриває школу та будує дерев'яну церкву, яку було викуплено в Житомирі на Подолі, перевезено і зведено біля сільського кладовища. Церква проіснувала до 1941 року і була спалена німецькими військами (у ній сталінські диверсанти переховували зброю і боєприпаси).
У Вацькові були різноманітні ремесла (столярство, ковальство, швацтво, кравецтво і т. д.) і цілий ряд виробництв, які забезпечували зростання попиту міського населення Житомира. Окремі господарі в селі Вацьків займалися ними одночасно із сільським господарством.
7 червня1920 року червоні загони під орудою Семена Будьонного захопила Житомир та околиці, остаточно встановивши більшовицький режим. 12 липня1920 у Вацькові відбулося загальне зібрання селян, на якому виступили представники Волинського партійного комітету більшовиків і була проголошена влада Рад. Незабаром в селі був створений комітет незаможних селян, сільревком та земельна комісія, яка розпочала провокувати масові конфлікти на майновому ґрунті.
З березня1921 року село входило до Житомирського повіту Волинської губернії. За постановою ВУЦВК від 7 березня1923 року Вацьків було віднесено до Левківського району Житомирської округи Волинської губернії. Внаслідок чергового етапу адміністративної реформи в Україні (червень 1925 року), було ліквідовано губернії, а село було віднесено до Іванківського району Житомирської округи. 15 вересня1930 року поділ на округи в Україні скасовувався, натомість встановлено було нові межі адміністративних районів та міст. За цим розподілом Вацьків було приєднано до Житомирського міського району. 22 вересня1937 року було створено Житомирську область. Село було віднесено до новоствореного Житомирського району.
В 1924 році було створено Комітет незаможних селян, в 1928 році створено партійний осередок ВКП(б) та Вацьківське машино-тракторне товариство. Для розповсюдження ідеї партії про об'єднання селян в колгоспи в жовтні 1928 року в селі Вацьків було проведено свято «День Врожаю».
22 жовтня1930 організований колгосп «День Урожаю», а 19 серпня1931 року в західній частині села ще один колгосп «Незаможник». До колгоспів відійшла пограбована земля хуторів, жителів яких насильно депортували до села.
У вересні 1933 року село було занесено на так звану «чорну дошку» — ніби «за злочинний зрив планів осінньої сівби». За неповними та розрізненими даними сільради, у 1932–1933 роках внаслідок Голодомору 1932—1933 вмерло 93 особи, імена яких на сьогодні встановлено[3].
1934 побудовано ще один будинок під школу і в 1934–1935 роках відкрито семирічну школу. З 1935 року в селі відкрито медичний пункт. За «досягнуті успіхи» в розвитку сільського господарства колгосп «День Урожаю» був у 1939 році учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві. Провідне місце в економіці села належало сільському господарству, головними галузями якого були зерново-бурякове рослинництво та м'ясо-молочне скотарство.
В січні-березні 1942 року за ініціативою комуністів Г. П. Міщенка та Плотницького В. П. було створено Житомирський підпільний райком комсомолу.
На голів призначено жителів села Вацьків В. П. Плотницького, другим — І. І. Шинальського. З допомогою агентів з інших сіл району та міста Житомир, вацьківчанами налагоджений зв'язок з невеликим партизанським загоном Федора Кокарєва (Великі Кошарища), а потім з загоном Адама Цендровського (діяв в районі Левкова, Буймира, Івниці). Пізніше підпільні організації діяли разом із загонами С. Ф. Маликова й А. Н. Сабурова.
Село було звільнено від німецької окупації 30 грудня1943 року.
На території села споруджено пам'ятник-обеліск односельчанам- жертвам німецько-радянської війни. На сільському кладовищі, де заховані 117 радянських воїнів, встановлено монумент «Скорботна мати».
У 1959 році було об'єднано чотири села (Березина, Глибочиця, Гадзинка, Нова Вигода) в одну сільську раду, а колгоспи об'єднали в колгосп «Будівник комунізму». Підприємство мало 3810,5 га землі і спеціалізувалося на вирощуванні зернових культур, картоплі, хмелю, городини, цукрового буряку, м'ясо-молочному тваринництві. Найбільших успіхів колгосп досягав під головуванням Бугайчука О. І. та Ткачука В. І.
У селі розміщений Глибочицький опорний ліцей. Силами громади в 1991—1996 роках побудовано Храм Різдва Богородиці Української православної церкви Житомирської єпархії Московського патріархату. 3 березня 2019 року релігійна громада церкви Різдва Пресвятої Богородиці на загальних зборах вирішила приєднатися до Православної Церкви України[4].
На автодорозі міжнародного значення М-06 «Київ-Чоп» у 2023 році відкрили новий ресторан «McDonald’s», розташований на 127-му км від Києва, поблизу села Глибочиця. Також мережа АЗК «WOG» відкрила після реконструкції найбільший в Україні автозаправний комплекс, який знаходиться у селі Глибочиця.
Відомі люди
Андрусенко Сергій Олександрович (1979—2015) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017.
Болошкевич Катерина Іванівна (1939—2018) — Герой Соціалістичної праці, депутат Верховної Ради УРСР 9-го скликання.
Пилипчук Дмитро Михайлович (1992—2022) — старший сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
