У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Галицький.
Руслан Вікторович Галицький (14 липня 1972, Івано-Франківськ, Україна — 5 грудня 2016, Алеппо) — російський воєначальник українського походження, полковник ЗС РФ, учасник війни на Донбасі та російської військової інтервенції в Сирію. Кавалер ордена Мужності (посмертно).
Біографія
Походив із сім'ї потомствених офіцерів. Закінчив львівську військову спецшколу. У 1990 році Галицький переїхав зі Львова до Москви і вступив до Московського вищого загальновійськового командного училища, яке закінчив у 1994 році із золотою медаллю і там же почав проходити службу командиром взводу та роти курсантів. У 2002 році закінчив із золотою медаллю Загальновійськову академію Збройних сил Російської Федерації на базі Військової академії імені Фрунзе і протягом восьми років служив у Московській області на посадах командира мотострілецького батальйону та заступника начальника штабу 27-ї окремої мотострілецької бригади, начальника відділення оперативного відділу оперативного управління Московського військового округу[1].
У 2010 році вступив до Військової академії Генерального штабу, яку закінчив у 2012 році у званні полковника із золотою медаллю «За відмінне закінчення військового освітнього закладу вищої професійної освіти МО РФ». У 2011 році отримав звання кандидата військових наук[2].
Після закінчення академії Галицький був направлений для продовження військової служби в оперативне управління Південного військового округу на посаду начальника оперативного управління військової частини 64722 12-го командування резерву, яка базується на обстановці повної таємності на російсько-українському кордоні в Новочеркаську (Ростовська область)[3].
У лютому 2016 року Галицький обійняв посаду командира 5-ї окремої танкової бригади. Прослужив на цій посаді менше року. 6 травня представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Вадим Скибицький на підставі даних військової розвідки заявив, що Галицький, будучи високопосадовцем, займався координуванням сил проросійських бойовиків на Донбасі[4][5][6].
Восени 2016 року Галицький у складі групи російських військових радників був відряджений до Сирії, де за офіційними даними міністерства оборони РФ займався координуванням взаємодії між авіаційним угрупованням Повітряно-космічних сил РФ, що базується на авіабазі Хмеймім, частинами армії Сирії та іншими підрозділами, що беруть участь у війні[7].
Загибель
За офіційними даними міністерства оборони РФ, що поширилися на початку грудня 2016 року по ЗМІ, Галицький був тяжко поранений внаслідок артилерійського обстрілу з боку житлових кварталів західної частини Алеппо, яка контролювалася бійцями сирійської опозиції[8]. За даними телекомпанії «Ариг Ус», снаряд розірвався у наметі шпиталю, у якому перебував Галицький, і з осколків потрапив йому у основу черепа. Російські військові медики протягом кількох діб боролися за життя Галицького, і за даними «Ариг Ус» він не приходячи до тями помер 5 грудня у шпиталі в Москві[9]. За офіційними даними міністерства оборони РФ, які розходяться з фактичними даними ЗМІ, Галицький став 23 російським військовим, який загинув під час операції в Сирії, при тому, що до цього списку не включаються члени приватних військових компаній[10].
8 грудня указом президента РФ Галицький був посмертно нагороджений орденом Мужності.
Похорон Галицького пройшов 10 грудня на Федеральному військовому меморіальному цвинтарі в Митищинському районі Московської області. Труна з його тілом, покрита прапором Росії, була виставлена в оточенні почесної варти в жалобному залі цвинтаря.
Особисте життя
Був одружений. Виховував трьох дітей — дочку та двох синів[11].
Джерела
Примітки
