PROFILPELAJAR.COM

Гагік I
Гагік I
	Гагік I Зображення Гагіка на східному фасаді Церкви Святого Хреста
цар Васпуракана
Початок правління:	908
Кінець правління:	943
Інші титули:	архонт архонтів
Попередник:	Ашот-Саргіс Арцруні
Наступник:	Деренік-Ашот
Дата народження:	879/880
Дата смерті:	бл. 943
Дружина:	Млке Арцруні
Діти:	2 сини
Династія:	Арцруніди
Батько:	Деренік Арцруні
Мати:	Софія Багратуні

Гагік I (*Գագիկ Ա Արծրունի, 879/880 — бл. 943) — 1-й цар Васпуракана з 908 до 943 року.

Життєпис

Ішхан

Походив з династії Арцрунідів. Другий син Дереніка, ішхана Васпуракану, та Софії Багратуні (доньки царя Ашота I). Народився у 879 або 880 році, отримавши ім'я Хачик (при хрещенні — Гагік). Після загибелі батька у 886 (або на початку 887) року опинився під опікою родича Гагіка Абу-Мірвана, який став регентом Васпуракану. Деякий час життя Гагіка разом з братами було під загрозою, оскільки Абу-Мірван планував їх знищити й захопити владу. Задля недопущення цього старший брат Ашот-Саргіс уклав союз з еміром Мухаммедом Афшіном, при цьому заручником став Гагік. У 896 році разом з військами еміра повалив Гагіка Абу-Мірвана.

Згодом Гагік Арцруні брав участь у війнах проти Анійського царства та Сюнікського князівства. У 903 році після смерті брата стає ішханом під іменем Гагік II (іноді рахують його як Гагіка III, беручи за увагу правління Гагіка Абу-Мірвана). Розділив Васпуракан разом з братом Гургеном, отримавши північну частину держави. Для зміцнення становища оженився на доньці князя Григора Абу-Хамзи Арцруні.

Цар

Продовжив політику попередника, спрямовану на зміцнення союзу з емірами Азербайджану. Уклав союз з Саджидами, спрямований проти Анійського царства. У 908 році оголосив себе царем під ім'ям Гагік I. Невдовзі візантійський імператор Лев VI надав йому титул «ішханац ішхан Вірменії». Разом з тим вів постійну боротьбу проти дрібних мусульманських правителів, що мали володіння в Васпуракані. Гагік Арцруні захопив важливу фортецю Аміук, завдяки чому встановлено владу на східному узбережжі озера Ван. Також встановлено зверхність над вірменським князівством Мокк. Розширено володіння до озера Урмія.

У відповідь на посилення влади Гагіка анійський цар Смбат I відняв у нього область Нахіджеван, яку повернув Сюнійському князівству. 910 року спільно з Саджидами завдав поразки військам Ані, розширивши кордони Васпуракана на північ до гори Арарат. У 914 році спільно з еміром Юсуфом ібн Абу Садж завдав нищівної поразки царю Смбату I, який загинув у Двіні. У 915 році заснував церкву Святого Хреста на острові Ахтамар (роботи було завершено 921 року).

При цьому його патрона Юсуфа було повалено власними військами, які стали нападати на Васпуракан. У 919 році спробував затвердитися в областях Нахіджеван і Хой, проте без успіху, зазнавши поразки від царя Ашота II та Субука, атабека Аррану. Гагік I змушений був відкуповуватися значними коштами від мусульман. У 923 році після смерті брата об'єднав Васпуракан. У 924 році вірменський католикос Ованес V перебрався з Двіна до Вана.

В свою чергу Гагік I, відчувши свою потугу, поступово намагався відійти від залежності з боку Саджидів. Натомість уклав союз з Анійським царством та Візантійською імперією. 928 року візантійський імператор Роман I Лакапін підтвердив титул Гагіка I — ішханац ішхан (відомий також як архонт архонтів), що дорівнювалося титулатурі Анійських царів. Гагік I підтвердив союз з новим анійським царем Абасом I, що забезпечило мир на півночі.

При цьому занепад династії Саджидів, боротьба за їх спадок сприяли зникненню загроз з півдня та сходу. До самої смерті, що сталася між 936 та 943 роками Гагік I займався розбудовою міст, господарства (створено значну мережу іригаційних каналів) й військової моці свого царства. Столицю Ван перетворено на потужну фортецю. Велись значні будівельні роботи в містах Востан, Ахтамар, Ван. Значно зросла культура; найвидатнішими її представниками були архітектор Мануел і поет Григор Нарекаці, розвивалася школа мініатюристів, що розписували Євангеліє. Підтримував також монастир Варагаванк.

Йому спадкував син Деренік-Ашот.

Родина

Дружина — Млке, донька нахарара Григора Абу-Хамзи Арцруні.

Діти:

Деренік-Ашот (д/н—959), цар у 943—959 роках
Абусахл-Амазасп (д/н—972), цар у 959—972 роках

Джерела

Martin-Hisard, Bernadette (1982). Arab Domination and Armenian Freedoms (seventh-ninth century). Toulouse: Privat. ISBN 978-2-7089-6874-5.
Jones, Lynn (2007). Between Islam and Byzantium: Aght'amar and the Visual Construction of Medieval Armenian Rulership. ISBN 978-0754638520.
Ioanna Rapti, " La peinture dans les livres (ixe — xiiie siècle) ", dans Jannic Durand, Ioanna Rapti et Dorota Giovannoni (dir.), Armenia sacra — Mémoire chrétienne des Arméniens (ive — xviiie siècle), Paris, Somogy / Musée du Louvre, 2007 (ISBN 978-2-7572-0066-7), p. 176—197.