Вітебський єзуїтський колегіум

Вітебський єзуїтський колегіум
Вітебський єзуїтський колегіум
?координати: ↑6825777 ·R (Вітебськ)
Назва латиноюCollegium Vitebscense Societatis Jesu
ТипКолегіум Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаБілорусь
Засновано1682 (закритий 1820)
Закрито1820 Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗасновникОлександр Корвін-Госевський Редагувати інформацію у Вікіданих
Випускники[[:]]

Вітебський єзуїтський колегіум — навчальний заклад Товариства Ісуса, який діяв у Вітебську. Перестав існувати у зв'язку із вигнанням єзуїтів з Російської імперії.

Резиденція єзуїтів у Вітебську

Фундатором резиденції єзуїтів у Вітебську був Олександр Госевський. 26 серпня 1637 року він передав резиденції частину земель Смоленської області, які були отримані від царя Владислава IV за захоплення московської фортеці Білої. У 1648 році при резиденції була відкрита школа. Першими її вчителями були Олександр Бєлінський та Матвій Змудський: один викладав у класі інфими, а другий — граматики[1].

Негативний вплив на розвиток орденської платформи мала війна між Річчю Посполитою та Російською державою (1654—1667). Спочатку резиденція втратила майже всі смоленські володіння, а потім припинила свою діяльність під час ворожої окупації Вітебська. Незабаром школу було відновлено. За словами Л. Гебни, в 1675 році, в ній знову почали викладали поетику, а в 1676 році з'явився клас риторики[2]. Т. Б. Блінов, однак, стверджує, що середня школа почала діяти лише у 1678/1679 навчальному році[3].

Діяльність колегіуму

Школа

У 1682 році резиденція була перетворена на колегіум. Подальший розвиток шкільної освіти перервала Північна війна, яка сильно позначилася на Вітебську[3]. Його нормальне функціонування було відновлено лише у 1713/1714 навчальному році. І вже в 1731/1732 рр. у Вітебському колегіумі з'явилася вища школа — почалося викладання філософії (Л. Гжебен відносить час її появи на 1738 р.[2]). З 1751/1752 почали викладати історію, у 60-х рр. — географію[4], а з 1790 р. — архітектуру[5] (викладає Гаетано Анджеліні[6]).

У 1783 році Вітебський колегіум разом із Полоцьким залишався єдиним єзуїтським закладом, де молодь могла здобути вищу освіту. Крім того, вітебські єзуїти-вчителі працювали в нижчих гімназіях Чечерська та Лозовиці[7]. Як і в Полоцьку, Товариству Ісусу вдалося практично монополізувати освіту в місті. Так, у 1796 р. у шести класах навчалося 131 чоловік (у I — 46, у II та III — 39, у IV — 35, у V — 7, у VI — 4). У 1802 р. кількість учнів зменшилась до 70, що, можливо, було пов'язано з початком будівництва нового шкільного корпусу. Він був завершений у 1808 році. Перший поверх був відведений для нижчих класів і мав залу для складання іспитів, на другому поверсі розміщувались вищі класи, театр та кабінети[8].

Коли у другій половині першої декади ХІХ ст. єзуїти рішуче відмовилися підпорядкувати свої навчальні заклади світському університету у Вільнюсі, міністр освіти П. Б. Заводовський наказав відкрити у Вітебській державній гімназії єзуїтські школи, які залишилися без учнів[9]. Однак час показав, що подібними заходами порушити гегемонію єзуїтів в освіті було важко.

На початку війни 1812 року у Вітебську було 16 єзуїтів. Ректор Ігнатій Бжезовський відпустив майже всіх по навколишніх фільварках. Кілька людей, котрі залишилися під охороною єзуїтів, охороняли єзуїтське майно і доглядали за пораненими у шпиталі, на який були перетворені приміщення колегіуму[10].

Як і все місто, вітебські єзуїти зазнали значних матеріальних втрат від війни. Однак школа і колегуіум в цілому відновились досить швидко. У 1817 р. було 158 учнів, у 1818 р. — 144[2]. У 1819/1820 навчальному році у Вітебську було 21 єзуїт, а в школах займалися 130 учнів[11] .

Семінарія

Єзуїти створити семінарію для збіднілого дворянства, яке хотіло отримати безкоштовну освіту. Брати Стефан та Ігнатій Лускін створили подібний заклад у Вітебську. Вітебська єзуїтська семінарія розпочала свою роботу в 1753 році. Її першим регентом став один з братів Лускінів — Ігнатій[12]. Семінаристи відвідували заняття в державній школі вітебського єзуїта[13].

Школа-інтернат

Семінарію замінила школа-інтернат (будинок-інтернат)[14], який почав діяти не пізніше 1780 р.[2] Інтернат, який займав частину колегіума, приймав дітей від 7 до 14 років. Усі заняття були безкоштовними, але за перебування в пансіонаті потрібно було платити. Так, у 1803 р. вітебські єзуїти взяли у батьків за цю послугу відносно розумну суму — 100 рублів сріблом[15], що не відрізнялося від цін інших білоруських гуртожитків. Кількість шкіл — інтернатів змінювалася залежно від року. Якщо в 1784 році було 12 хлопців[7] а в 1796 р. — 11 , то в 1803 р. — лише 7, а в 1807 р. — вже 17[16].

Музичний бурса та шкільний театр

Музичний бурса у вітебській резиденції єзуїтів з'явився в середині 70-х. XVII ст[2][17][18]. Музичні інструменти, як і скрізь у таких установах, дарували благодійники або купували самі єзуїти. Наприклад, вітебський підкоморій Адам Францишек Кисель подарував наприкінці XVII століття місцевим єзуїтам орган за 400 польських злотих. У 1737–1738 рр.у капелі бурси були гобої, валторни, труби, клавікорд, орган, скрипки, альти, баси, басони та квартвіоли[19].

Студенти бурси брали участь не лише в богослужіннях, але й працювали над багатьма іншими важливими церковними та світськими подіями міста. Згідно «Книги про парафії-видатки вітебської бурси», діяльність музичної установи єзуїтів принесла непоганий прибуток. У 1753 р. дохід вітебської бурси становив 1138 злотих, у 1754 р. — 1780, у 1755 р. — 1634, 1756 р. — 1552, а у 1757 р. — 1646 р. Бурсисти забезпечували музичний супровід воєвод та їх оточення, весілля тощо.[20]. У 1796 році в бурсі було 14 хлопців, а в 1808 р. — 12[2].

З 1668 року у Вітебську почав діяти шкільний театр, який влаштовував вистави на честь місцевого воєводи та інших важливих членів уряду[2].

Третя пробація

Одним із спеціальних навчальних закладів, який діяв у Вітебському колегіумі у 1810–1811 та 1817–1820 рр., була так звана «третя пробація» (tertio probatio). Вона була призначена для всіх членів Товариства Ісуса, які вже були висвячені на священників і пройшли курс теології. Під керівництвом досвідченого отця-єзуїта, інструктора, учасники Третьої Пробації впродовж року вивчали закон Ордену і, вивчаючи листи Ігнатія Лойоли, засновника Товариства Ісуса, і щомісяця проводячи зустрічі в тиші, поглиблювали своє знайомство з духовністю Ордена. Її інструкторами були Йосиф Мікулов (1810–1811) та Алоїс Ландес (1817–1820).

Бібліотека

У колегіумі існувала невелика бібліотека. У 1773 році вона містила близько 3000 книг. Пізніше її колекція значно збагатилася передачею частини бібліотеки Залуських (близько 500 томів), а також завдяки дарам єзуїта Крістофа Якеля, який у 1779 р. привіз у Білорусь із Богемії свою багату бібліотеку, та ректора колегіума Яна Заранака (233 книги)[2]. У цьому випадку після виїзду єзуїтів із країни у Вітебській бібліотеці залишилось лише 3513 книг[21].

Визначні постаті колегіума

Начальство

  • Самуїл Кастюкевич (1682—1685; у 1680—1682 — начальник резиденції)
  • Стефан Висоцький (1685—1689)
  • Валентин Германовський (1689—1692)
  • Кіпріан Куновський (1692—1695)
  • Бенедикт Биковський (1695—1698)
  • Олександр Хлюдинський (1698—1701)
  • Андрій Сяклюцький (1701—1704)
  • Войцех Денишевський (1704—1709)
  • Войцех Богушевич (1709—1713)
  • Мацей Кавенскі (1713—1716)
  • Станіслав Дібковський (1716—1727)
  • Міхал Кахановський (1727—1731)
  • Ян Іллініч (1731—1735, 1750—1753)
  • Ян Парецький (1735—1738)
  • Ентоні Міштольд (1738—1740)
  • Юрій Барщ (1741—1743)
  • Фелікс Вербицький (1743—1746)
  • Францишек Огінський (1746—1749)
  • Ентоні Хандинський (1749—1750)
  • Станіслав Жаба (1753—1759)
  • Мацей Зубовський (1759—1763)
  • Микола Трабицький (1763—1766)
  • Стефан Найшевський (1766—1772)
  • Казимир Прострельський (1772—1784)[2]

Ректори

  • Казимир Прострельський (1784—1795)
  • Францишек Юревич (1795—1798)
  • Людвік Ржавуський (1798—1802)
  • Ян Ластовський (1802—1805)
  • Ян Заранак (1805—1809, 1813—1817)
  • Ігнатій Бжезовський (1809—1813)
  • Ян Марцінкевич (1817—1820)[2]

Викладачі

  • Гаетано Анджеліні, педагог, архітектор; один із керівників будівництва церкви святого Йосифа у Вітебську
  • Ігнатій Бжезовський, викладач, професор та секретар Полоцької єзуїтської академії
  • Тадеуш Бжезовський, учитель, генерал Товариства Ісуса
  • Казимир Гласько, професор Полоцької єзуїтської академії та колегіуму деревного колегіуму (Ірландія)
  • Норберт Корсак, професор коледжу Стоунхерста (Велика Британія)
  • Алаїз Ландес, ректор Полоцької єзуїтської академії та Тернопільського єзуїтського колегіуму
  • Антоній Люстіг, помічник генерального вікарія Товариства Ісуса, провінція Білоруської провінції Товариства Ісуса, перший ректор Полоцької єзуїтської академії
  • Рафал Маркіянович, професор Полоцької єзуїтської академії, ректор Тернопільської єзуїтської колегії, провінція Галицької провінції Товариства Ісуса
  • Нікод Мусницький, поет і драматург, професор Полоцького сільського училища
  • Яків Пірлінг, професор Полоцької єзуїтської академії, майор Товариства Ісуса
  • Станіслав Венвіетоховський, провінція Білоруської провінції Товариства Ісуса, провінція Галицької провінції Товариства Ісуса
  • Юзаф Цитович, головний редактор «Полоцького щомісяця», ректор Тернопільської єзуїтської колегії

Випускники

Примітки

  1. ↑ Блинова, Т. Б. Иезуиты в Беларуси. Роль иезуитов в организации образования и просвещения / Т. Б. Блинова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — С. 59.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л Grzebień, L. (Ed.), Encyklopedia Wiedzy o jezuitach na ziemiach Polski i Litwy, 1996. Архів оригіналу за 4 квітня 2022. Процитовано 31 липня 2020.
  3. ↑ а б Блинова, Т. Б. Иезуиты в Беларуси. Роль иезуитов в организации образования и просвещения / Т. Б. Блинова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — C. 68.
  4. ↑ Блинова, Т. Б. Иезуиты в Беларуси. Роль иезуитов в организации образования и просвещения / Т. Б. Блинова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — С. 98—99.
  5. ↑ Блинова, Т. Б. Иезуиты в Беларуси. Роль иезуитов в организации образования и просвещения / Т. Б. Блинова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — С. 132.
  6. ↑ Catalogs SJ 1774—1829. Russiae (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 липня 2020. Процитовано 31 липня 2020.
  7. ↑ а б Блинова, Т. Б. Иезуиты в Беларуси. Роль иезуитов в организации образования и просвещения / Т. Б. Блинова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — С. 131.
  8. ↑ Giżycki, J.M. Materyały do dziejów Akademii Połockiej i szkół odniej zależnych / J.M. Giżycki. — Kraków: Druk. W. Anczyca i spółki, 1905. — С. 176 −177
  9. ↑ Блинова, Т. Б. Иезуиты в Беларуси. Роль иезуитов в организации образования и просвещения / Т. Б. Блинова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — С. 146.
  10. ↑ Załęski, S. Jezuici w Polsce. T. 5, Jezuici w Polsce porozbiorowej 1773—1905. Cz. 1 : 1773—1820. — Kraków: W.L. Anczyc i sp, 1907. — s. 361.
  11. ↑ Giżycki, J.M. Materyały do dziejów Akademii Połockiej i szkół odniej zależnych / J.M. Giżycki. — Kraków: Druk. W. Anczyca i spółki, 1905. — С. 177.
  12. ↑ Giżycki, J.M. Materyały do dziejów Akademii Połockiej i szkół odniej zależnych / J.M. Giżycki. — Kraków: Druk. W. Anczyca i spółki, 1905. — С. 175.
  13. ↑ Блинова, Т. Б. Иезуиты в Беларуси. Роль иезуитов в организации образования и просвещения / Т. Б. Блинова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — С. 202.
  14. ↑ Załęski, S. Jezuici w Polsce. T. 5, Jezuici w Polsce porozbiorowej 1773—1905. Cz. 1 : 1773—1820. — Kraków: W.L. Anczyc i sp, 1907. — s. 359.
  15. ↑ Блинова, Т. Б. Иезуиты в Беларуси. Роль иезуитов в организации образования и просвещения / Т. Б. Блинова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — С. 212.
  16. ↑ Блинова, Т. Б. Иезуиты в Беларуси. Роль иезуитов в организации образования и просвещения / Т. Б. Блинова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — С. 211.
  17. ↑ Левшук, В. Е. Музыкальное образование в бурсах ордена иезуитов в городском социокультурном контексте белорусских земель Великого княжества Литовского в 1575—1773 гг. / В. Е. Левшук // Актуальные проблемы мировой художественной культуры: материалы Междунар. науч. конф., посвящ. памяти проф. У. Д. Розенфельда (Гродно, 5–6 апр. 2012 г.). В 2 ч. Ч. 1 / ГрГУ им. Я. Купалы ; редкол.: Т. Г. Барановская (гл. ред.) [и др.]. — Гродно: ГрГУ, 2012. — С. 127.
  18. ↑ Блинова, Т. Б. Иезуиты в Беларуси. Роль иезуитов в организации образования и просвещения / Т. Б. Блинова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — С. 204.
  19. ↑ Блинова, Т. Б. Иезуиты в Беларуси. Роль иезуитов в организации образования и просвещения / Т. Б. Блинова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — С. 204—205.
  20. ↑ Блинова, Т. Б. Иезуиты в Беларуси. Роль иезуитов в организации образования и просвещения / Т. Б. Блинова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — С. 206.
  21. ↑ Блинова, Т. Б. Иезуиты в Беларуси. Роль иезуитов в организации образования и просвещения / Т. Б. Блинова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — С. 229.
  22. ↑ Блинова, Т. Б. Иезуиты в Беларуси. Роль иезуитов в организации образования и просвещения / Т. Б. Блинова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — С. 113.

Література