PROFILPELAJAR.COM

Вільгельм I
Вільгельм I
фр. Guillaume de Gellone
Ім'я при народженні	фр. Guillaume d'Aquitaine
Народився	бл. 750 ; Бургундія
Помер	28 травня 812 ; абатство Сен-Гійом-ле-Дезер
Поховання	Сен-Гілем-ле-Дезер
Національність	франк
Діяльність	воєначальник
Заклад	Карл I Великий
Титул	граф Тулузи
Термін	790—806 роки
Попередник	Торсон
Наступник	Беггон Паризький
Конфесія	католицтво
Рід	династія Балта
Батько	Т'єррі I Отенський
Мати	Альдона Франкська
Брати, сестри	Adalhelm of Autund, Teuduí d'Autund і Wilhelmided
У шлюбі з	Кунігунда; Вітберга
Діти	8 син та 2 доньки
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

Вільгельм I Великий (фр. Guilhem de Gellone; бл. 750 — 28 травня 812) — граф Тулузький у 790—806 роках та маркіз Септиманії у 801—806 роках. Відомий як Желонський або Оранський. Став засновником династії Гільємідів. Популярних герой середньовічних легенд. Мав прізвисько «Гійом Короткий ніс».

Життєпис

Представник впливового франкського роду. Його дід Бернард Прюмський (позашлюбний син був вірним союзником Карла Мартела, мажордом Франкського королівства. Син Теодеріка I (Т'єррі), графа Отена, і Альдони Франкської, можливої дочки Карла Мартелла. Виріс при королівському дворі, оженившись на представниці роду Каролінгів.

Двоюрідний брат Карла Великого, Вільгельм користувався його підтримкою за вірність і відчайдушну хоробрість. 781 року опинився при дворі Людовика, короля Аквітанії. У 785 році відвоював Желону та інші міста маркізату Готія. Звідси дістав прізвисько Желонський.

У 790 році він став графом Тулузи замість Торсона, який був захоплений басками в 787 році. Водночас стає намісником Аквітанії. Він протистояв спочатку баскам, а потім маврам. Останні зуміли захопити Септиманію до Нарбонну.

У 793 році у битві на березі річки Орб близько Нарбона зазнав поразки від військ Кордовського емірату на чолі із Абд аль-Маліком ібн Абд аль-Вахідом ібн-Мугхітом. Проте граф Тулузи зумів організувати запеклий опір, тому 795 року маври були змушені відступити.

796 року став готувати похід проти Кордовського емірату. 800 року Вільгельм I перейшов у наступ, взявши участь у відвоюванні Північно-Східної Іспанії і захопленні Барселони в 801 році, графом якої став його син Бера. 801 року стає маркізом Септиманії.

Зустрівши в абатстві Сан-Савен свого колишнього друга, св. Бенедикта Аніанського, Вільгельм I під його впливом заснував у 804 році в долині Желоні бенедиктинське абатство Сен-Гійом-ле-Дезер (неподалік від містечка Лодев), в яке він пішов 806 року. Новим графом Тулузи став Беггон, граф Парижу. Намісництво в Аквітанії перейшло до Варіна, графа Оверні.

Помер 28 травня 812 року. Його було канонізовано в 1066 році папою римським Олександром II. Римсько-католицька церква відзначає пам'ять святого Вільгельма 28 травня.

Пам'ять

Збереглося сім героїчних жеста XI—XIII століть, присвячених особистості графа Вільгельма I. Найвідомішими є «Пісні про жести», «Пісні про діяння», «Пісні про Вільгельма». Ці поеми відносяться до найбільш стародавніх у французькому епосі.

Родина

1. Дружина — Кунігунда Автразійська

Діти:

Бера (д/н—844), граф Барселони
Герберга (д/н-834), черниця
Геріберт (780/785-843)
Бернар (800—844), граф Барселони у 826—832 та 835—844 роках, граф Тулузи у 835—842 роках
Гуіткар, чернець
Ейлімбрук

2. Дружина — Вітберга, донька Ламберта, графа Хербоге

Діти:

Госельм (д/н-834), граф Руссільйона Конфлана, Разеса, Ампураса
Теодерік (д/н-841), граф Отена
Гарніер
Родлінда (д/н-бл. 843)

Примітки

↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 344. — ISBN 978-2-9501509-3-6
d:Track:Q1081905 d:Track:Q43295 d:Track:Q13422577

Джерела

William W. Kibler i Grover A. Zinn, Medieval France, Guillaume d'Orange Cycle, p. 427—430
Wilhelm Kohl: Wilhelm von Aquitanien. In: Biographisch-Bibliographisches Kirchenlexikon (BBKL). Band 13, Bautz, Herzberg 1998, ISBN 3-88309-072-7, Sp. 1231—1232.
Jean Nougaret, " De Guillaume d'Orange à saint Guilhem de Gellone: essai sur une iconographie à définir ", Études héraultaises, Montpellier, Association Études sur l'Hérault, no 35,‎ 2004—2005, p. 69-85