У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Вікул.
Сергі́й Па́влович Ві́кул (* 25 жовтня 1890, Вінниця — † 3 листопада 1937, Сандармох) — український громадський і політичний діяч, журналіст, видавець. Член Української Центральної Ради. Жертва сталінського терору.
Біографія
Сергій Вікул народився 25 жовтня 1890 року у Вінниці у сім'ї священика.
Батько Старої Вінниці парафіяльний священик Павло Юстинович Вікул, мати Євгенія Олексіївна Вікул.[1]
Навчався у місцевій реальній школі, на юридичному факультеті Петербурзького університету.
Член Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). У 1916—1917 роках редагував газету «Наше життя» (орган Петроградського комітету УСДРП).
1917 року обраний членом Української Центральної Ради. Був співпрацівником «Робітничої газети». 1919 року Вікул розійшовся з лінією ЦК УСДРП щодо ставлення до радянської влади, виїхав до Німеччини, де розпочав створення так званої української комуністичної групи.
1928 року повернувся в Україну. Працював членом колегії ЦСУ УСРР, заступником директора Інституту історії партії та Жовтневої революції при ЦК КП(б)У. 1930 року перейшов на видавничу роботу.
5 травня 1933 року Вікула заарештували за звинуваченням у націоналізмі та шпигунській діяльності на користь Німеччини. 25 вересня 1933 року Вікула засудили до 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. 9 жовтня 1937 засуджений до страти. Розстріляний 3 листопада 1937 в Карелії (урочище Сандармох).
Посмертно реабілітований в СРСР Військовим трибуналом Київського військового округу 1959 р.[2]; у незалежній Україні — 1992 року.
Примітки
- ↑ Державний архів Вінницької області ф. 905 оп. 1 спр. 26 арк. 47зв-48.
- ↑ Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — К.: Сфера, 2003. Т. 2. С. 916.
Посилання
Література
.svg){kind=small}
