Водяний молот з Брдічкова млина в Музеї техніки в Брно, Чехія.Кування чоловим молотом у водяній кузні. Даларна, ШвеціяМолоти в кузні Тобіасгаммер[de]Інтер'єр водяної кузні Фронауер-Гаммер[de], Німеччина. Праворуч кулачковий вал, у центрі три молоти, ліворуч шатуни міха.Схема будови хвостового водяного молотаНабір кліщів у водяній кузні Бремеккер-Гаммер[de], Люденшайд, Німеччина.Водяний молот у Бушковій гамарні, Чехія.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Гамарня.
Водяна кузня, гама́рня[1][2] (через пол.hamernia від нім.Hammerwerkstatt — «ковальський цех», «молотовий верстат») — тип мануфактури доіндустріального періоду, на якому виплавлений з руди метал очищався чи перероблювався за допомогою водяного молота. Водяні кузні використовувалися для виробництва ковкого заліза, рідше кольорових металів, іноді на них займалися виготовлення готової продукції (сільськогосподарських і гірничих знарядь, зброї). З'явилися такі кузні приблизно в XIV столітті разом з розвитком технології водяних коліс[3] і широко використовувалися до XIX ст., коли водяний привод стали витісняти парові машини.
Водяний молот приводився в дію валом з кулачками, що урухомлювався водяним колесом. Бойок молота для міцності виконувався із заліза[4]. Залежно від способу зчеплення молота з приводом розрізняють хвостові, середньобійні і чолові молоти.
Виплавлений в сиродутному горні півфабрикат у вигляді криці потребував проковування для звільнення від шлаку. Цю операцію могли здійснювати як ручними кувалдами, так і водяним молотом.
↑Reinhard Dähne & Wolfgang Roser: «Die Bayerische Eisenstraße von Pegnitz bis Regensburg.» Haus der Bayerischen Geschichte, Band 5, München 1988, S. 5. (нім.)
