Статуетку було знайдено в 1925 році в італійській комуні Савіньяно-суль-Панаро неподалік від Модени місцевим жителем Оліндо Замбеллі в ході будівельних робіт на глибині близько 1 м. Дружина порадила Замбеллі викинути непотрібний «камінець», однак замість цього фермер відніс знахідку художнику і скульпторові Джузеппе Граціозі, який викупив Венеру і передав її в Музей Пігоріні.
Характеристика
Савіньянська венера є статуеткою біконічної форми висотою близько 22 см, тим самим вона є однією з найбільших у своєму роді. Найбільш детально опрацьовані форми грудей, сідниць і живота, також позначені контури ніг. Можна припустити, що стародавній скульптор при створенні свого твору безпосередньо виходив з обрисів обраного фрагмента серпентину.
Датування венери з Савіньяно викликає складності через те, що вона була передана вченим без археологічного контексту. Крім того, Замбеллі ретельно помив свою знахідку, тим самим знищивши сліди органіки і ґрунту. В результаті дослідники спробували визначити час створення статуетки за допомогою відповідних аналогій. Уже в 1925 році молодий археолог Паоло Граціозі (син Джузеппе Граціозі) співставив знахідку з періодом верхнього палеоліту, що однак суперечило думці директора Музею Пігоріні Уго Антонієллі, який вважав Савіньянську венеру неолітичною. Проте, подальші дослідження довели, що статуетку було створено понад 20 тис. років тому і вона належить до граветської культурі верхнього палеоліту[1].
Джерела
Література
La Venere a Savignano. Esposizione dal 5 Aprile al 4 Maggio 2014, Museo della Venere e dell'Elefante, Savignano 2014 (exhibition catalog).
Margherita Mussi, «Problèmes récentes et découvertes anciennes: la statuette de Savignano (Modène, Italie)» // Bulletin de la Société Préhistorique de l'Ariège 51 (1996), 55–79.
Margherita Mussi, «Les statuettes italiennes de pierre tendre de Savignano et Grimaldi» // Henri Delporte (ed.), «La Dame de Brassempouy», Actes du colloque de Brassempouy (juillet 1994), Lüttich 1995, pp. 165–185.
Raymond Vaufrey, «La statuette féminine de Savignano sur le Panaro (Province de Modène)» // L'Anthropologie 36 (1926), 429—435.
