Мінеральна вата — тонкі і гнучкі волокна, отримані при охолодженні попередньо подрібненого в краплі і витягнутого в нитки мінерального розплаву. Залежно від виду сировини мінеральна вата буває кам'яна, шлакова і скляна[2].
Шлакову вату виготовляють із шлаків чорної і кольорової металургії.
На якість мінеральної вати значною мірою впливає тип сполучення волокон — це фенол і карбомід. Для будівельних цілей переважно використовують вироби на фенольному сполучені, оскільки карбомідне — менш водостійке. Мінеральна вата негорюча і, відповідно, має високу тепло- і звукоізоляцію; має стійкість до температурних деформацій, негігроскопічність, хімічну і біологічну стійкість.
Скляна вата — за структурою подібна до мінеральної вати, тільки складається з скляних волокон. Для її виробництва використовують ту ж сировину, що і для звичайного скла, а також відходи скляної промисловості. Волокна скловати мають більшу товщину і в 2-3 рази більшу довжину в порівнянні з мінватою, тому вона володіє підвищеною пружністю і міцністю. Скловата практично не має неволокнистих складових, тим самим підвищуючи вібростійкість матеріалу. Але температуростійкість скловати стандартного складу значно нижче, ніж у мінвати — до 450 °C[3]. Всі теплоізоляційні матеріали із скловолокна — хороші звукоізолятори, володіють високою хімічною стійкістю, не мають корозійних агентів, негігроскопічні, не виділяють токсичних і шкідливих речовин під дією вогню.
Сталева вата (англ.steel wool), також відома як залізна вата (англ.iron wool) — пучок безладно сплутаних дуже тонких та гнучких сталевих ниток з гострими краями. Використовується як абразив для полірування дерев'яних або металевих предметів, очищення побутового посуду, чищення вікон й шліфування поверхонь[4].
Примітки
↑Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990.-304 с., іл., 6,55 арк. іл. — ISBN 5-311-00418-5
↑ДСТУ ISO 9229:2009 Теплоізоляція. Словник термінів(ISO 9229:2007, IDT)
↑Кривенко П. В., Барановський В. Б., Безсмертний М. П. та ін. Будівельні матеріали: підручник /за ред. П. В. Кривенка. — К.: Вища школа, 1993. — 389 с.