Білл Шенклі народився в маленькому шахтарському селищі Гленбак у шотландському графстві Східний Ейршир. У батьків окрім нього було ще дев'ятеро дітей. Білл — один із п'ятьох братів, які стали професійними футболістами. Його брат Боб став відомим тренером і привів клуб «Данді» до чемпіонського титулу 1962 року. Попри те, що дитинство Шенклі було важким, він з посмішкою згадував ці роки, пожартувавши одного разу, що поки йому не виповнилося 15 років, він жодного разу не приймав ванну.
Кар'єра гравця
Кар'єра Білла Шенклі як гравця почалася в Шотландській юнацькій лізі, в якій він виступав за нині неіснуючий клуб «Кронбері Еглінгтон» і «Гленбак Черіпікерс». У липні 1932 року він привернув увагу скаутів і невдовзі підписав контракт з «Карлайл Юнайтед». Його дебют відбувся 31 грудня 1932 року в матчі проти «Рочдейла». У липні 1933 року, провівши лише 16 матчів у складі першої команди «Карлайла», він перейшов до «Престон Норт-Енд». Сума трансферу склала 500 фунтів.
У квітні 1938 року Шенклі дебютував у збірній Шотландії в матчі проти Англії, який його команда виграла з рахунком 1-0. Він провів за збірну ще 4 офіційних гри (і ще сім під час війни), але війна, що почалася 1939 року, поставила хрест на його кар'єрі гравця збірної.
Шенклі завершив професійну кар'єру в березні 1949 року й майже відразу ж став тренером «Карлайл Юнайтед», де колись починав, як футболіст. Час, проведений біля керма «Карлайла», не було відзначено видатними досягненнями. Залишаючи клуб, він заявив про недостатню фінансову підтримку з боку ради директорів — усі десять наступних років ця фраза буде супроводжувати його в подорожі клубами північної Англії.
«Грімсбі Таун», «Вокінгтон», «Хаддерсфілд Таун»
Шенклі не пройшов співбесіду в «Ліверпулі» і 1951 року очолив «Грімсбі Таун», потім 1953 року перейшов до «Вокінгтон» і, нарешті, в 1956 році — в «Хаддерсфілд Таун», де йому вдалося підписати талановитого 15-річного Деніса Лоу. Незважаючи на впевненість у тому, що Лоу ні в жодному разі не можна відпускати до іншої команди, за чотири роки, керівництво клубу прийняло пропозицію «Манчестер Сіті» і за 55 тисяч фунтів продало молоду зірку «містянам», що повністю суперечило планам Шенклі зі створення колективу, який буде битися за досягнення найвищих цілей. Амбіційному менеджерові бракувало підтримки з боку ради директорів у жодному з клубів, які він тренував у 1950-і. Але його талант і ентузіазм привернули увагу президента «Ліверпуля» Т. В. Вільямса, який 1959 року запропонував Шенклі очолити мерсисайдську команду.
«Ліверпуль»
У грудні 1959 року Білл Шенклі став менеджером «Ліверпуля», з яким йому вдалося домогтися найбільших успіхів у своїй кар'єрі та покласти початок успіхам клубу 1970-х і 1980-х років. 1959 року «Ліверпуль» являв собою доволі жалюгідне видовище — клуб розташовувався в нижній частині таблиці Другого Дивізіону, мав старий стадіон і жахливі умови для тренувань. Вибір гравців теж був поганим. Єдиним козирем клубу того часу міг вважатися тренерський склад, до якого входили Джо Феган і Рубен Беннет, а також Боб Пейслі, який нещодавно завершив кар'єру. Спочатку Шенклі заявив, що ця трійця працюватиме на «Енфілді», поки він сам залишається тут.[3]
Тренувальні поля в Мелвуді перебували в жахливому стані та майже заросли травою, а душова була взагалі тільки одна.
Досягнення Шенклі в «Ліверпулі» знайшли своє відображення в багатьох піснях вболівальників клубу (наприклад, Fields Of Anfield Road). Його ім'ям названо одні з воріт, що ведуть на «Енфілд».[4]
Висловлювання
Про Білла Шенклі
Про любов Шенклі до футболу ходили легенди. Так легендарний захисник і капітан «червоних» Томмі Сміт свого часу сказав:
Якщо в цей день не грав «Ліверпуль», він вирушав переглядати «Евертон». Якщо не грав і «Евертон», він їхав до Манчестера. Якщо нічого не було і в Манчестері, він переміщався до Ньюкасла. Якщо футболу цього дня не було взагалі, він йшов до парку і спостерігав, як грають діти. Якщо вони не грали у футбол, він сам організовував матч для них.
Висловлювання самого Шенклі
Деякі вважають, що футбол — це життя. Чесно кажучи, мене засмучує ця позиція, тому що футбол — це більше, ніж життя!
Судді не знають самого футболу, вони знають тільки його правила.
Якщо ти перший, то ти перший. Якщо ти другий, то ти ніхто.
Ми розгромили їх 0:0.
Якщо ти не підтримуєш нас після поразок або нічиїх, нема чого нас підтримувати після перемог.
Кажуть, що я в річницю весілля як подарунок відвів свою дружину на матч резерву Ліверпуля. Це неправда — що я дурень одружитися посеред сезону?
.svg){kind=small}
