Народилася як Єлизавета Меркурівна 24 лютого 1843 року у дворянській родині в Санкт-Петербурзі, хоча дитинство провела в родовому маєтку в Шепцово (Szyptsewo, рос. Щепцово / Щипцево) ПошехонськогоповітуЯрославської губернії. Її батько — Меркурій Миколайович Ендауров (рос. Меркурий Николаевич Эндауров) — був колезьким асесором. Зростала в багатодітній родині: мала трьох братів і двох сестер[4]. З 1857 по 1864 рік навчалася в Рисувальній школі Імператорського товариства заохочення красних мистецтв у Петербурзі, яку закінчила з відзнакою (отримавши срібну медаль). Повернувшись до родинного маєтку, вона присвятила себе творчості — робила ілюстрації до творів Миколи Некрасова, сценок із сільського життя, а також численні літографії та малюнки за власним дизайном[5]. У 1867 році вийшла заміж за Людвіга Бьома (1825—1904) — російського скрипаля — віртуозаугорського походження, професора Петербурзької консерваторії[6][7]; незважаючи на різницю у віці (18 років), шлюб виявився щасливим. У 1868 році у них народилася єдина донька, також Єлизавета (після зміни сімейного стану — Барсова)[8].
У 1875 році вона створила альбом із листівками «Силуети» (рос. Силуэты), а в 1877 році — альбом «Силуети з життя дітей». Обидва були видані в Картографічному інституті Олексія Афіногеновича Ільїна, який був її дядьком. У 1880 році вона створила альбом «Пиріг» (рос. Пирог), а в 1882 році — альбом «Із сільських споминів» (рос. Из деревенских воспоминаний). Художниця активно співпрацювала з видавництвом «Посредник», до якого її заохочували Лев Толстой, який мав можливість познайомитися з її творчістю, а також сам Іван Ситін (власник найбільшого видавництва в дореволюційній Росії), які часто купували твори Єлизавети. На початку 90-х років XIX століття художниця працювала над ілюстраціями до оповідання Миколи Лєскова «Ображена Нетета» (рос. Оскорблённая Нетэта)[9]. У 1907 році в Парижі Ілля Сергійович Лапін видав два альбоми її листівок — «Усього потроху» (рос. Всего понемножку) і «Хоч би й сережку для милого друга» (рос. «Для милого друга хоть серёжку из ушка»)[10][11].
На початку ХХ століття художниця відкрила для себе новий вид графічного мистецтва — оригінальні епізодичні листівки, які друкувалися багатьма видавництвами. Підписані її іменем, вони користувалися великою популярністю і багато разів перевидавалися[12]. За підрахунками, було видано понад 300[13] листівок за дизайном Єлизавети Бьом — від них віє щирістю та сердечністю. Співпраця художниці зі Спільнотою святої Євгенії (рос. Общиной Св. Евгении), яка займалася виготовленням і розповсюдженням листівок, виявилася дуже плідною. Великою популярністю листівки користувалися ще й тому, що зображували характерні для Росії образи та сюжети, а не акцентували увагу на чужоземній тематиці. Їхні кольори, мотиви та унікальні написи зробили листівки з підписом Єлизавети Бьом дуже бажаними для колекціонерів.
Єлизавета Бьом (1901)
Малювала листівки та ілюструвала журнали для дітей — «Zabaweczka» (рос. Игрушечка, 1882—1886) та «Malestwo» (рос. Малютка, 1886—1887); зробила ілюстрації до російської народної казки «Ріпка» (рос. Репка, 1882). Працювала над альбомами для дітей: «Прислів'я в силуетах» (рос. Пословицы в силуэтах, 1884), «Прислів'я і приказки в силуетах» (рос. Поговорки и присказки в силуэтах, 1885). Створила ілюстрації до казок Івана Крилова та циклу оповідань Івана Тургенєва «Записки мисливця». Серед інших її відомих проєктів — листівки із зображеннями Олександра Пушкіна, Михайла Ломоносова, Московського державного університету та листівка з чорно-білим малюнком Ваньки Жукова (персонажа оповідання Антона Чехова), який спить над аркушем паперу. Остання листівка була перевидана в Росії аж 21 раз[13].
У першому десятилітті ХХ століття Єлизавета Бьом співпрацювала з видавництвом уродженця Варшави Мавриція Болеслава Вольфа (1825—1883), яке опублікувало серію її книг під назвою «Моя перша книга» (рос. Моя первая книга...)[14]. Водночас роботи художниці отримали визнання за кордоном. Її силуети перевидавалися в Берліні, Парижі, Лондоні, Відні та у США. За свої роботи мисткиня отримала багато міжнародних нагород. Роботи Єлизавети Бьом брали участь у всесвітніх виставках — у Парижі (1900), Мюнхені (1902) та Мілані (1906) — на всіх вони були нагороджені медалями, а в Мілані художниця отримала золоту медаль.
У 1904 році помер чоловік художниці. Останні роки життя вона сама багато хворіла, тому менше часу приділяла праці[15]. Перед початком Першої світової війни, коли їй був 71 рік, овдовівша й самотня, змушена продати Страдіварі й безліч картин, прощаючись із онуками, які йшли на фронт, Єлизавета Бьом писала: «Я все ще працюю, не звертаючи уваги на слабкий зір і біль від перевтомлених рук… Я працюю не через потребу, мені дуже подобається моя робота...Я дякую Богові за задоволення, яке мені подарувало моє покликання.А скільки чудових людей я завдяки йому зустріла, скільки дорогих, дружніх стосунків він мені подарував...»[16].
У 1913—1914 роках Ілля Сергійович Лапін видав у Парижі «Абетку» (рос. Азбука) Єлизавети Бьом. Це було надзвичайно ефектне видання у вигляді великих аркушів з великою кількістю (7-10) малюнків і концепцією для кожної літери, над якими художниця працювала в останні роки свого життя. «Абетка» була надрукована на французькому крейдяному папері та в розкішній палітурці (тверда палітурка зі срібними пряжками).
Єлизавета Бьом померла 25 липня 1914 року, за тиждень до початку Першої світової війни. Похована поряд з чоловіком на Новодівичому цвинтарі в Петербурзі[15].
Художній стиль
Головними персонажами творів Єлизавети Бьом були діти[6], яких вона зобразила у власному, сентиментальному стилі — у властивій їм зворушливій наївності.
«Сяду я за стіл і подумаю, як я мені жити, як мені бути самотньому!»
Сучасні критики вказували на унікальний стиль творчості Єлизавети Бьом, який бажали наслідувати чимало митців, що безпосередньо випливало з великої популярності її творів. Для її творчості характерними були, з-поміж іншого, жарти, прислів'я, загадки та рядки віршів, розміщені буквально скрізь — від листівок до прикрас на скляному посуді. Наприклад, на листівці із зображенням дівчини, яка малює ляльку, Бьом помістила напис: «Не моя вина, що обличчя криве» (рос. Це не моя вина, что рожа крива). Інший приклад — листівка з дівчиною в оточенні ляльок, яким вона готуює їжу. Напис: «На свято. Купити щі. Щоб гості приходили!» (рос. На праздник.Купите щи.Чтобы гости шли!)[6].
Деякі листівки навіть стосувалися філософської тематики. Прикладом може слугувати листівка, на якій зображено білявого хлопчика, котрий сидить за столом у глибоких роздумах. Перед ним велика тарілка, а на задньому плані напис: «Сиджу за столом і думаю. Як я маю жити. Як мені бути самотньому!» (рос. «Сяду я за стол да подумаю. Как мне жить. Как мне быть одинокому!»)[6].
На одній із листівок є рядки вірша, а під ними ініціали — К. Р.: «Я подарую тобі на іменини букет, багато барвистих, запашних квітів: дика троянда з диким жасмином і великим кленовим листям» (рос. Я нарву вам букет к именинам, много пестрых пахучих цветов: и шиповнику с диким жасмином и широких кленовых листов). К. Р. — поетичний псевдонім князя Костянтина Костянтиновича Романова (1858—1915) — ерудита, поета, музиканта й актора[6].
Вибрані графічні проєкти
Листівки
Листівка; на задньому плані напис: «Хто в Москві не бував, той краси не бачив» (рос. Кто в Москве не бывал, красоты не видал!)
На задньому плані напис: "Хто для кого, а я за друга свого!" (рос. Кто за кого, а я за друга своего!)
↑Елизавета Бём: иллюстрированный каталог почтовых открыток (pol. Jelizawieta Böhm: ilustrowany katalog kartek pocztowych), Киров 2012, Издательский дом «Крепостновъ», s. 12.
↑Елизавета Бём: иллюстрированный каталог…, s. 15–16.
