Бузина трав'яна

Бузина трав'яна
Бузина трав'яна
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Айстериди (Asterids)
Порядок: Черсакоцвіті (Dipsacales)
Родина: Пижмівкові (Adoxaceae)
Рід: Бузина (Sambucus)
Вид:
Бузина трав'яна (S. ebulus)
Біноміальна назва
Sambucus ebulus

Бузин́а трав'ян́а[1], або трав'яниста[2] (Sambucus ebulus L.) — отруйна багаторічна трав'яниста рослина 50—150 см заввишки. Може також використовуватися як лікарська рослина. Листки непарнопірчасті, з 5—9 загостреними листочками. Квітки зібрані в суцвіття, дрібні. Пелюстки квіток зовні блідо-рожеві, всередині — білі.

Квітне рослина в червні-липні, іноді протягом усього літа, ягоди достигають восени. Плід — чорна кістянка. Поширена бузина трав'яниста на пагорбах, узліссях, схилах, де утворює значні зарості. На зиму стебла відмирають. Рослина має своєрідний неприємний запах. Росте по всій території України.

Сировина

3 лікувальною метою застосовують корені бузини трав'янистої. Їх викопують рано навесні або пізно восени. Миють у холодній воді, подрібнюють, прив'ялюють кілька днів на сонці, після чого досушують у теплих приміщеннях, що добре провітрюються.

Хімічний склад

Хімічний склад бузини трав'янистої зовсім не вивчений наукою, але гадають, що він близький до бузини чорної[3]. Отруйна рослина[4].

Застосування

Корені бузини трав'янистої знайшли широке застосування в народній медицині при запальних захворюваннях нирок, хворобах сечового міхура, ревматизмі, ішіасі, цукровому діабеті. Беруть 1 чайну ложку подрібненого кореня рослини на 1 склянку води, кип'ятять на малому вогні 10 хв і настоюють 1 год. Відвар рекомендується пити при розладах кровообігу (серцевих та ниркових набряках), неспецифічному поліартриті, подагрі.[3].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Sambucus ebulus // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  2. ↑ Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987. — 548 с.
  3. ↑ а б Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990.-304 с., іл., 6,55 арк. іл. ISBN 5-311-00418-5
  4. ↑ В. Я. Заячук, М. В. Косінський Класифікація та морфометричні показники отруйних рослин Поділля [Архівовано 31 березня 2010 у Wayback Machine.] / Науковий вісник НЛТУ України Збірник науково-технічних праць [Архівовано 4 березня 2011 у Wayback Machine.]. — 2005, Вип. 15.2. ISSN 1994-7836

Джерела


Гібіскус Це незавершена стаття про квіткові рослини.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.