«Бостонський шлюб» — тривале спільне проживання двох жінок, незалежних від фінансової підтримки чоловіків. Термін використовувався в Новій Англії наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст., описуючи тип «нових жінок», що прагнули до фінансової самостійності та кар'єрної самореалізації. Деякі з цих стосунків були романтичними і можуть вважатисьлесбійськими; інші не були. Бостонський шлюб був також популярний серед лесбійок як спосіб приховати стосунки, не схвалювані суспільством.
Одне з найповніших досліджень бостонських шлюбів представила Ліліан Фейдерман у книзі «Перевершити любов чоловіків» (1981).[1]
Хоча поняття «бостонського шлюбу» в значній мірі має історичний характер, сучасні жіночі пари теж асоціюють свої союзи з ним[2]. Багато жінок бачать економічно і психологічно доцільною ідею спільного проживання з подругами, незалежно від орієнтації[3].
Мотиви
Деякі жінки вступали в бостонський шлюб, бо відчували, що мають кращий зв'язок із жінками, ніж з чоловіками.[1][4][5] Деякі жили разом через потребу; такі жінки, як правило, були фінансово незалежними завдяки сімейній спадщині або кар'єрі. Жінки, які обрали кар'єру (лікарок, науковиць, професорок), створили групу жінок, відомих як нові жінки[6], які не були фінансово залежними від чоловіків. Освічені жінки з кар'єрою, які хотіли жити з іншими жінками, мали певну міру соціального схвалення та свободи влаштовувати своє життя.[4] Зазвичай вони були феміністками зі спільними цінностями, залученими до соціальних і культурних справ. Такі жінки, як правило, були самодостатніми у власному житті, але тяжіли одна до одної за підтримкою в часто несхвальному, сексистському, а іноді й ворожому суспільстві.[4]
До 1920-х бостонські шлюби вважалися у суспільстві природними, допустимими та респектабельними.[7][5] Суспільне визнання таких союзів засновувалось на припущенні, що вони не носять сексуальний характер. Таке сприйняття стало можливим завдяки, зокрема, тому, що жіноча сексуальність у той час заперечувалась, секс вважався необхідним обов'язком жінки для продовження роду[2]. Однак на практиці в таких союзах жінки часто мали романтичні, лесбійські стосунки[2]. Після 1920-х жінок підозрювали у лесбійськихсексуальних стосунках дедалі частіше, тому менше самотніх жінок вирішували жити разом.[7]
Історія
Концепція близьких стосунків двох жінок не була новою в західній цивілізації. Факт відносно офіційної романтичної дружби чи життєвого партнерства між жінками з'явився ще в XIX столітті, і в Англії та інших європейських країнах існують тривалі свідчення про це.[8] Романтична дружба описувала стосунки, відомі принаймні з епохи Відродження[9]. Наприкінці 1700-х широко відомі англо-ірландки з вищого класу Елеонор Батлер і Сара Понсонбі були визнані подружжям і отримали прізвисько Леді Лланголлена. Елізабет Мейвор припускає, що інститут романтичної дружби між жінками досяг зеніту в Англії XVIII століття.[8]
Однак «бостонський шлюб» позначив нове явище: жінки в ньому значно відрізнялись від соціальної норми того часу, вони прагнули здобути освіту, поділяли феміністичні ідеї, прагнули до фінансової незалежності і були націлені на побудову кар'єри. Такі жінки утворили соціальну групу «нових жінок»[10]. Їх стосунки в «бостонському шлюбі» були довготривалими і гармонійними, що робило дані союзи схожими на звичайні шлюби. Однак відсутність чоловіка у союзі давала жінкам можливість самим розпоряджатися своїм життям, реалізовувати свої кар'єрні і життєві амбіції. Така свобода була недоступна одруженим жінкам того часу, котрі часто значно залежали від чоловіків. Крім того, жінки в «бостонському шлюбі» не лише вели спільне господарство, але й надавали одна одній фінансову й психологічну підтримку в час, коли суспільство вороже відносилось до амбітних жінок[2][10].
Вперше власне термін «бостонський шлюб» вжила у 1897 році суфражисткаЕдна Чейні[en], котра наполягала на суспільному визнанні таких стосунків[12].
Кінооглядачі ХХ століття використовували термін бостонського шлюбу для опису стосунків Джеветт-Філдс, зображених у документальному фільмі 1998 року «З минулого».[13]
Ліліан Фейдерман представила одне з найповніших досліджень бостонських шлюбів у книзі «Перевершити любов чоловіків» (1981).[1] Прем'єра п'єси Девіда МеметаБостонський шлюб відбулася в 2000 році і допомогла популяризувати термін.
Велслі-шлюб
Бостонські шлюби були настільки поширеними в Коледжі Веллслі наприкінці ХІХ та на початку ХХ століть, що термін Веллслі-шлюб став популярним описом явища.[4]:185 Як правило, у стосунках брали участь дві вчені жінки. Це було звичайним явищем приблизно з 1870 до 1920 років. До кінця ХХ століття жінки мусили були залишати свої наукові посади після одруження, тому будь-яка жінка, яка хотіла зберегти академічну кар'єру, повинна була мати інше житло, крім дому з чоловіком і дітьми, наприклад, спільне проживання з однодумицею, самотньою професоркою.[7] Крім того, як зазначає Ліліан Фейдерман, жінки з вищою освітою зазвичай знаходили більше незалежності, підтримки та однодумиць, співпрацюючи з іншими жінками.[1] Крім того, ці альтернативні стосунки звільняли жінок від тягаря виховання дітей, догляду за чоловіками та іншої хатньої роботи, дозволяючи професіоналкам, таким як викладачки коледжу, зосередитися на своїх дослідженнях.[4]
В історичних записах є багато прикладів шлюбів Веллслі. Фейдерман задокументувала, що наприкінці ХІХ століття з 53 викладачок у Велслі лише одна жінка була традиційно одружена з чоловіком; більшість інших жили з супутницями.[4]:192
Відомі бостонські шлюби
Деякі приклади жінок у «бостонських шлюбах» були добре відомі. Крім Леді Лланголлена, яскравим у США прикладом були романістка Сара Орн Джеветт і письменниця Енні Адамс Філдс наприкінці 1800-х.[14] Джеветт у 1877 написала роман «Глибокий рай», де описувала даний тип союзу.[2][15]
У новелі Valse mélancolique українська письменниця й феміністка Ольга Кобилянська описує співжиття трьох нових жінок: інтелігенток, що здобувають освіту, проживають разом, аби заощадити гроші на досягнення своїх кар'єрних та екзистенційних цілей.
↑ абвгдежFaderman, Lillian To Believe in Women: What Lesbians Have Done For America — A History (Boston: Houghton Mifflin, 1999)
↑ абвD'Emilio, John, and Estelle Freedman. (2012). Intimate matters: A history of sexuality in America (third edition). Chicago, IL: University of Chicago Press. ISBN 9780226923802.
↑ абPonder, Melinda M. (2017). Katharine Lee Bates: From Sea to Shining Sea. Chicago, IL: Windy City Publishers. ISBN 9781941478479
↑ абElizabeth Mavor, The Ladies of Llangollen (London: Penguin, 1971)
↑Elizabeth Mavor. The Ladies of Llangollen: A Study in Romantic Friendship. — Moonrise Press Ltd, 2011. — 264 с. — ISBN 0953956172 , ISBN 978-0953956173.
↑Margaret Cruikshank, «James, Alice» in George Haggerty and Bonnie Zimmerman, eds., Encyclopedia of Lesbian and Gay Histories and Cultures (Taylor & Francis, 1999), 411, available online, accessed February 12, 2015
↑Rita K. Gollin, Annie Adams Fields (Amherst: University of Massachusetts, 2011)
↑Rita K. Gollin. Annie Adams Fields: Woman of Letters. — University of Massachusetts Press, 2011. — 400 с. — ISBN 1558497579 , ISBN 978-1558497573.
↑Vaughn, Gerald F. (2004). «Katharine Coman: America's first woman institutional economist and a champion of education for citizenship». Journal of Economic Issues 38(4): 989—1002. ISSN0021-3624.
↑Stanley, Autumn. Blodgett, Katherine Burr // Notable American women : [англ.] / James, Edward T.. — Cambridge, MA : Belknap Press of Harvard Univ. Press, 2004. — С. 66—67. — ISBN 9780674014886.
Бібліографія
Katherine B. Davis, Factors in the sex life of twenty-two hundred women (NY: Harper Brothers, 1929)
Lillian Faderman, Odd Girls and Twilight Lovers: A History of Lesbian Life in Twentieth-Century America (Columbia University Press, 1991)
Lillian Faderman, Surpassing the Love of Men: Romantic Friendship and Love Between Women from the Renaissance to the Present (NY: Morrow, 1981)
Carol Brooks Gardner, «Boston marriages», in Jodi O'Brien, ed., Encyclopedia of Gender and Society, vol. 1 (SAGE Publications, 2009), pp. 87–88, available online (mistakenly says Henry James used the term)
Rita K. Gollin, Annie Adams Fields: Woman of Letters (University of Massachusetts, Amherst, 2011)
Elizabeth Mavor, The Ladies of Llangollen: A Study of Romantic Friendship (London: Penguin, 1971)
Esther D. Rothblum and Kathleen A. Brehony, eds., Boston Marriages: Romantic but Asexual Relationships Among Contemporary Lesbians (University of Massachusetts Press, 1993)
Carroll Smith-Rosenberg, Disorderly Conduct: Visions of Gender in Victorian America (Oxford University Press, 1986)