Бостонський шлюб

Бостонський шлюб
Зображення
Названо на честь Бостон

«Бостонський шлюб» — тривале спільне проживання двох жінок, незалежних від фінансової підтримки чоловіків. Термін використовувався в Новій Англії наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст., описуючи тип «нових жінок», що прагнули до фінансової самостійності та кар'єрної самореалізації. Деякі з цих стосунків були романтичними і можуть вважатись лесбійськими; інші не були. Бостонський шлюб був також популярний серед лесбійок як спосіб приховати стосунки, не схвалювані суспільством.

Одне з найповніших досліджень бостонських шлюбів представила Ліліан Фейдерман у книзі «Перевершити любов чоловіків» (1981).[1]

Хоча поняття «бостонського шлюбу» в значній мірі має історичний характер, сучасні жіночі пари теж асоціюють свої союзи з ним[2]. Багато жінок бачать економічно і психологічно доцільною ідею спільного проживання з подругами, незалежно від орієнтації[3].

Мотиви

Деякі жінки вступали в бостонський шлюб, бо відчували, що мають кращий зв'язок із жінками, ніж з чоловіками.[1][4][5] Деякі жили разом через потребу; такі жінки, як правило, були фінансово незалежними завдяки сімейній спадщині або кар'єрі. Жінки, які обрали кар'єру (лікарок, науковиць, професорок), створили групу жінок, відомих як нові жінки[6], які не були фінансово залежними від чоловіків. Освічені жінки з кар'єрою, які хотіли жити з іншими жінками, мали певну міру соціального схвалення та свободи влаштовувати своє життя.[4] Зазвичай вони були феміністками зі спільними цінностями, залученими до соціальних і культурних справ. Такі жінки, як правило, були самодостатніми у власному житті, але тяжіли одна до одної за підтримкою в часто несхвальному, сексистському, а іноді й ворожому суспільстві.[4]

До 1920-х бостонські шлюби вважалися у суспільстві природними, допустимими та респектабельними.[7][5] Суспільне визнання таких союзів засновувалось на припущенні, що вони не носять сексуальний характер. Таке сприйняття стало можливим завдяки, зокрема, тому, що жіноча сексуальність у той час заперечувалась, секс вважався необхідним обов'язком жінки для продовження роду[2]. Однак на практиці в таких союзах жінки часто мали романтичні, лесбійські стосунки[2]. Після 1920-х жінок підозрювали у лесбійських сексуальних стосунках дедалі частіше, тому менше самотніх жінок вирішували жити разом.[7]

Історія

Засновниці Шимерського коледжу Френсіс Шимер (ліворуч) та Сіндерелла Грегорі у 1869 році.

Концепція близьких стосунків двох жінок не була новою в західній цивілізації. Факт відносно офіційної романтичної дружби чи життєвого партнерства між жінками з'явився ще в XIX столітті, і в Англії та інших європейських країнах існують тривалі свідчення про це.[8] Романтична дружба описувала стосунки, відомі принаймні з епохи Відродження[9]. Наприкінці 1700-х широко відомі англо-ірландки з вищого класу Елеонор Батлер і Сара Понсонбі були визнані подружжям і отримали прізвисько Леді Лланголлена. Елізабет Мейвор припускає, що інститут романтичної дружби між жінками досяг зеніту в Англії XVIII століття.[8]

Однак «бостонський шлюб» позначив нове явище: жінки в ньому значно відрізнялись від соціальної норми того часу, вони прагнули здобути освіту, поділяли феміністичні ідеї, прагнули до фінансової незалежності і були націлені на побудову кар'єри. Такі жінки утворили соціальну групу «нових жінок»[10]. Їх стосунки в «бостонському шлюбі» були довготривалими і гармонійними, що робило дані союзи схожими на звичайні шлюби. Однак відсутність чоловіка у союзі давала жінкам можливість самим розпоряджатися своїм життям, реалізовувати свої кар'єрні і життєві амбіції. Така свобода була недоступна одруженим жінкам того часу, котрі часто значно залежали від чоловіків. Крім того, жінки в «бостонському шлюбі» не лише вели спільне господарство, але й надавали одна одній фінансову й психологічну підтримку в час, коли суспільство вороже відносилось до амбітних жінок[2][10].

Поява терміну «бостонський шлюб» в Новій Англій припала на час, коли жінки здобули право на освіту і були засновані різні жіночі коледжі (Коледж Веллслі (1870), Сміт-коледж (1871), Вассар-Коледж (1861))[2]. Термін став асоціюватися з романом Генрі Джеймса «Бостонці» (1886) про тривале співжиття двох неодружених «нових жінок» на основі союзу його сестри Аліси Джеймс та Кетрін Пібоді Лорінг, хоча сам автор ніколи не використовував даний термін.[11]

Вперше власне термін «бостонський шлюб» вжила у 1897 році суфражистка Една Чейні[en], котра наполягала на суспільному визнанні таких стосунків[12].

Кінооглядачі ХХ століття використовували термін бостонського шлюбу для опису стосунків Джеветт-Філдс, зображених у документальному фільмі 1998 року «З минулого».[13]

Ліліан Фейдерман представила одне з найповніших досліджень бостонських шлюбів у книзі «Перевершити любов чоловіків» (1981).[1] Прем'єра п'єси Девіда Мемета Бостонський шлюб відбулася в 2000 році і допомогла популяризувати термін.

Велслі-шлюб

combined photographs of Coman and Bates
Кетрін Коман і Кетрін Лі Бейтс прожили у веллсліському шлюбі 25 років

Бостонські шлюби були настільки поширеними в Коледжі Веллслі наприкінці ХІХ та на початку ХХ століть, що термін Веллслі-шлюб став популярним описом явища.[4]:185 Як правило, у стосунках брали участь дві вчені жінки. Це було звичайним явищем приблизно з 1870 до 1920 років. До кінця ХХ століття жінки мусили були залишати свої наукові посади після одруження, тому будь-яка жінка, яка хотіла зберегти академічну кар'єру, повинна була мати інше житло, крім дому з чоловіком і дітьми, наприклад, спільне проживання з однодумицею, самотньою професоркою.[7] Крім того, як зазначає Ліліан Фейдерман, жінки з вищою освітою зазвичай знаходили більше незалежності, підтримки та однодумиць, співпрацюючи з іншими жінками.[1] Крім того, ці альтернативні стосунки звільняли жінок від тягаря виховання дітей, догляду за чоловіками та іншої хатньої роботи, дозволяючи професіоналкам, таким як викладачки коледжу, зосередитися на своїх дослідженнях.[4]

В історичних записах є багато прикладів шлюбів Веллслі. Фейдерман задокументувала, що наприкінці ХІХ століття з 53 викладачок у Велслі лише одна жінка була традиційно одружена з чоловіком; більшість інших жили з супутницями.[4]:192

Відомі бостонські шлюби

Аліса Джеймс та Кетрін Лорінг, бл. 1890 р.

Деякі приклади жінок у «бостонських шлюбах» були добре відомі. Крім Леді Лланголлена, яскравим у США прикладом були романістка Сара Орн Джеветт і письменниця Енні Адамс Філдс наприкінці 1800-х.[14] Джеветт у 1877 написала роман «Глибокий рай», де описувала даний тип союзу.[2][15]

Однією з найвідоміших Веллслі-пар були професорка поезії й авторка слів America the Beautiful Кетрін Лі Бейтс та історикиня економіки, якій приписують першу промислову історію США[4][6][5][16], Кетрін Коман.[10] В більш пізній час до бостонського шлюбу відносили союз американської хімікині Кетрін Блоджетт та Гертруди Браун[17].

В Україні

У новелі Valse mélancolique українська письменниця й феміністка Ольга Кобилянська описує співжиття трьох нових жінок: інтелігенток, що здобувають освіту, проживають разом, аби заощадити гроші на досягнення своїх кар'єрних та екзистенційних цілей.

Див. також

Посилання

  1. ↑ а б в г Faderman, Lillian. (1981.) Surpassing the Love of Men. New York: William Morrow and Company. ISBN 0688003966.
  2. ↑ а б в г д е Teresa Theophano. Boston Marriages : [арх. 14 лютого 2019] // An Encyclopedia of Gay, Lesbian, Bisexual, Transgender, and Queer Culture.
  3. ↑ Бостонский брак: Почему женщины решают жить вместе : [арх. 14 вересня 2018] // Wonderzine. — 2017. — Помилка: неправильний час.
  4. ↑ а б в г д е ж Faderman, Lillian To Believe in Women: What Lesbians Have Done For America — A History (Boston: Houghton Mifflin, 1999)
  5. ↑ а б в D'Emilio, John, and Estelle Freedman. (2012). Intimate matters: A history of sexuality in America (third edition). Chicago, IL: University of Chicago Press. ISBN 9780226923802.
  6. ↑ а б Ponder, Melinda M. (2017). Katharine Lee Bates: From Sea to Shining Sea. Chicago, IL: Windy City Publishers. ISBN 9781941478479
  7. ↑ а б в Gibson, Michelle (6 грудня 2012). Lesbian Academic Couples (англ.). Routledge. с. 3—5. ISBN 9781135834593.
  8. ↑ а б Elizabeth Mavor, The Ladies of Llangollen (London: Penguin, 1971)
  9. ↑ Elizabeth Mavor. The Ladies of Llangollen: A Study in Romantic Friendship. — Moonrise Press Ltd, 2011. — 264 с. — ISBN 0953956172 , ISBN 978-0953956173.
  10. ↑ а б в Lillian Faderman. To Believe in Women: What Lesbians Have Done For America - A History. — Mariner Books, 2000. — 480 с. — ISBN 0618056971 , ISBN 978-0618056972.
  11. ↑ Margaret Cruikshank, «James, Alice» in George Haggerty and Bonnie Zimmerman, eds., Encyclopedia of Lesbian and Gay Histories and Cultures (Taylor & Francis, 1999), 411, available online, accessed February 12, 2015
  12. ↑ New words notes June 2017 : [арх. 27 червня 2021] // Oxford English Dictionary. — 2017. — Помилка: неправильний час.
  13. ↑ Holden, Stephen (31 липня 1998). Finding Courage and Anguish Along the Road to Gay Pride. New York Times. Процитовано 2 січня 2014.
  14. ↑ Rita K. Gollin, Annie Adams Fields (Amherst: University of Massachusetts, 2011)
  15. ↑ Rita K. Gollin. Annie Adams Fields: Woman of Letters. — University of Massachusetts Press, 2011. — 400 с. — ISBN 1558497579 , ISBN 978-1558497573.
  16. ↑ Vaughn, Gerald F. (2004). «Katharine Coman: America's first woman institutional economist and a champion of education for citizenship». Journal of Economic Issues 38(4): 989—1002. ISSN 0021-3624.
  17. ↑ Stanley, Autumn. Blodgett, Katherine Burr // Notable American women : [англ.] / James, Edward T.. — Cambridge, MA : Belknap Press of Harvard Univ. Press, 2004. — С. 66—67. — ISBN 9780674014886.

Бібліографія

  • Katherine B. Davis, Factors in the sex life of twenty-two hundred women (NY: Harper Brothers, 1929)
  • Lillian Faderman, Odd Girls and Twilight Lovers: A History of Lesbian Life in Twentieth-Century America (Columbia University Press, 1991)
  • Lillian Faderman, Surpassing the Love of Men: Romantic Friendship and Love Between Women from the Renaissance to the Present (NY: Morrow, 1981)
  • Carol Brooks Gardner, «Boston marriages», in Jodi O'Brien, ed., Encyclopedia of Gender and Society, vol. 1 (SAGE Publications, 2009), pp. 87–88, available online (mistakenly says Henry James used the term)
  • Rita K. Gollin, Annie Adams Fields: Woman of Letters (University of Massachusetts, Amherst, 2011)
  • Elizabeth Mavor, The Ladies of Llangollen: A Study of Romantic Friendship (London: Penguin, 1971)
  • Esther D. Rothblum and Kathleen A. Brehony, eds., Boston Marriages: Romantic but Asexual Relationships Among Contemporary Lesbians (University of Massachusetts Press, 1993)
  • Carroll Smith-Rosenberg, Disorderly Conduct: Visions of Gender in Victorian America (Oxford University Press, 1986)

Посилання