Бойко Іван Давидович

Бойко Іван Давидович
Народився17 (29) липня 1899
Володькова Дівиця, Володько-Дівицька волость, Ніжинський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер5 червня 1971(1971-06-05) (71 рік)
Київ, Українська РСР, СРСР
Країна Російська імперія
 УНР
 Українська Держава
 Українська РСР
 СРСР
Діяльністьісторик
Alma materНіжинський державний університет імені Миколи Гоголя
Галузьісторія[1]
ЗакладХНУ ім. В. Н. Каразіна
Науковий ступіньдоктор історичних наук
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани»
Роботи у Вікіджерелах
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бойко.
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Іван Бойко.

Бо́йко Іва́н Дави́дович (нар. 17 (30) вересня 1899(18990930), с. Володькова Дівиця, Ніжинський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія — 5 червня 1971, Київ) — український історик, доктор історичних наук.

Життєпис

Народився в с. Володькова Дівиця Чернігівської губернії, нині — Чернігівської області. Після закінчення історико-економічного факультету Ніжинського інституту народної освіти викладав суспільствознавство в Бориспільській семирічній школі.

У 1929—1932 роках навчався в аспірантурі Інституту української культури ВУАН, викладав історію у Вінницькому педагогічному інституті; з 1934 року — завідувач кафедри історії СРСР та історії України Харківського державного університету. 1940 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Польське повстання 1863 р. на Україні». В роки німецько-радянської війни працював завідувачем кафедри історії СРСР та історії України в Об'єднаному українському державному університеті в м. Кзил-Орда (нині Кизилорда, Казахстан) та зав. кафедри історії України в Харківському державному університеті. Від 1945 до 1948 — зав. учбовою частиною Республіканської партійної школи при ЦК КПУ, проректор з науково-видавничої частини та зав. кафедри історії СРСР Вищої партійної школи при ЦК КПУ.

Зав. відділу історії феодалізму, старший науковий співробітник Інституту історії АН УРСР (1955–63); член делегації СРСР на XII Міжнародному конгресі істориків (Рим, 1955). 1964 захистив докторську дисертацію на тему «Селянство України в другій пол. 16 — першій пол. 17 ст.». Від жовтня 1966 працював старшим науковим співробітником-консультантом відділу етнографії Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Рильського АН УРСР.

Автор понад 80 праць з історії СРСР та України.

Нагороди

Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани».

Праці

Основні праці:

  • Селянство України в другій половині XVI – першій половині XVII ст. Київ, 1963
  • Історія Української РСР, т. 1–2. К., 1963–65 (у співавторстві).

Посилання

Література

  • Учені вузів Української РСР. К., 1968
  • Іван Давидович Бойко.(Некролог). "УІЖ", 1971, № 8(125)
  • Вчені Інституту історії України. К., 1998.
  1. ↑ Чеська національна авторитетна база даних