У червні 1863 року закінчив з відзнакою Фінляндський кадетський корпус в Фрідріхсгамі (нині Гаміна). 1869 року пройшов повний курс, з додатковим відділенням, інженерної академії.
17 березня1878 року Едвард Фердинанд Берґенгейм одружився з Емілією Елізабет Екестуббе. У родині було двоє дітей Аксель Едвард Емануель (1885—1920, у російському написанні Олексій Едуардович) і Дорді Елізабет Аделаїда (1893—1975, у російському написанні Доротея Едуардівна, шлюбне прізвище — Сундблом). Імператорським указом, від 1(13) квітня 1879 року син архієпископа Абоського — інженер-капітан Едуард-Фердинанд Едуардович Берґенгейм зведений, з низхідним його потомством, в баронську гідність Великого Князівства Фінляндського. Його рід внесений, в 1888 році, в матрикул Лицарського Дому Великого Князівства Фінляндського, в число родів баронських, № 54.
У 1882 році був зачислений у запас по інженерному корпусу і направлений виконавцем робіт на будівництво Кренчуцько-Роменської залізниці.
Ще працюючи на будівництві залізниці на території Харківської губернії, Берґенгейм мав можливість, ознайомитись з багатими покладами глини Донбасу.
У 1876 році Берґенгейм почав будівництво в районі Залопань у Харкові заводу з виробництва теракотових та інших глиняних виробів, це підприємство було першим таким виробництвом на підконтрольній Російській імперії території України й одним з найбільших у всій імперії.
З 1887 року, було освоєно виробництво керамічних каналізаційних труб.
16 січня1891 року створено «Товариство з виробництва вогнетривкої цегли, гончарних виробів барона Е. Е. Берґенгейма»[2], зі статутним капіталом 500 000 карбованців.
З 1892 року на заводі налагоджено виробництво вогне- та кислототривких плиток для підлог та тротуарів.
З 1893 року припинено виробництво пічних кахлів та черепиці.
16 червня на заводі товариства Бергенгейма сталася величезна пожежа: згорів старий завод, в якому виготовлялися гончарні труби. Новий, зайнятий виготовленням плиток, не постраждав, і завод продовжує працювати. Будинки машини і товар застраховані в суспільствах «Росія» і «Якір». Збиток 300 000 карбованців. Газета «Російські Відомості». Вівторок, 17 червня1903 року № 165
У 1909 році «Товариство Е. Е. Берґенгейма» мало капітал який оцінювався у 152 400 карбованців. Завод розміщувався за адресою вулиця Кузинська, 3 (сучасна вулиця Озерянська, Кузинська тепер розпочинається після мосту), правління Товариства розташовувалося у власному прибутковому будинку за адресою вулиця Малопанасівська, 35 (сучасна вулиця Мала Панасівська)[3]. Його звели у 1910-х роках, ймовірно, за проєктом Віктора Величка. Частина будівель заводу вціліла, деякі з них перебудовані у радянські роки, а що вціліли, нині демонтуються[4]. Будинок товариства зберігся разом з оригінальними воротами, але не є пам'яткою архітектури чи історії[5]. Нині в ньому розміщується Дорожня клінічна лікарня Південної залізниці, а саму споруду часто називають «Будинок Берґенгейма».
Вироби Берґенгейма крім Харкова були знамениті по всій імперії, вони застосовувалися при будівництві таких будинків як Лівадійський палац (Лівадія), «Будинок із химерами» (Київ), залізничні вокзали в Москві. Так само безліч особняків, прибуткових та казених будівель по всій території Російської імперії облицьовані плиткою зі штампами «барон Берґенгейм».
За радянських часів завод було націоналізовано. Він отримав назву «Керамічний завод 8-ї річниці Жовтня».
У Харкові в 2003 році створено Музей керамічної плитки та сантехніки в якому представлена велика експозиція продукції заводу Берґенгейма, в тому числі коврово-візерункових покриттів для підлоги, плит для мощення тротуарів, вогнетривкої цегли. На фасаді будинку на вулиці Майка Йогансена, 12 під охоронною табличкою вмонтовано плитку з клеймом заводу.
Навесні 2024 року розпочато демонтаж будівель заводу, зведених у 1890 році за проєктом Едварда Фердинанда Берґенгейма[1]. У червні того ж року почато підготовку документації щодо надання будівлям охоронного статусу. Станом на жовтень 2024 року будівлі не мають охоронного статусу і вже частково розібрані.
Листівка з видом Заводу барона Берґенгейна
Листівка з видом Заводу барона Берґенгейна. Зворотний бік
Прибутковий будинок заводу Берґенгейма на вулиці Малій Панасівській у Харкові
Будівлі заводу барона Берґенгейма
Демонтаж будівель заводу барона Берґенгейма
Будівлі заводу барона Берґенгейма
Плитка з емблемою Товариства Берґенгейма
Клейма товариства Берґенгейма (ліворуч, між 1891 та 1917 рр.) і заводу Берґенгейма (праворуч, до 1891 року)
Тротуарна цеглина заводу барона Берґенгейма (кінець ХІХ — початок ХХ століття)
У приватному своєму житті Е.Берґенгейм був людиною надзвичайно простою, ввічливою і м'якою. Але це йому анітрохи не заважало бути твердим, навіть затятим в тому, що він вважав обов'язком або питанням честі. Його м'якість і справедливість зробили його щиро улюбленим всіма працівниками на заводі, а його невтомна увага до справи і чудова працьовитість викликали загальне здивування...
У 1887 році до Берґенгейма, у Харків, приїхав його племінник Карл Густав Маннергейм, майбутній, російський та фінський генерал, маршал, президент Фінляндії, «батько сучасної Фінляндії». У зв'язку з вступом до Миколаївського кавалерійського училища, йому було потрібно добре знання російської мови. Берґенгейм підшукав йому вчителя, імперського ротмістра Сухіна, який вчив юного Карла Густава російській мові, а також показав життя армійського офіцера в Російській армії. Цей період чітко відображено в мемуарах Маннергейма, а також висвітлено його біографами.
Для ще глибшого вивчення мови я вирушив влітку 1887 року до одного з родичів, капітана і інженера Е. Ф. Берґенгейма, який займав велику посаду на великому промисловому підприємстві в Харкові, величезному економічному центрі України. Моїм близьким другом і хорошим вчителем став один з козаків-кавалеристів - вельми освічена людина, яка пройшла військове навчання в Петербурзі. Саме його стараннями вже восени я говорив по-російськи досить добре. Але все ж російську мову спочатку давався мені важко.
Оригінальний текст (рос.)
Для более глубокого изучения языка я отправился летом 1887 года к одному из родственников, капитану и инженеру Э. Ф. Бергенгейму, который занимал большую должность на крупном промышленном предприятии в Харькове, огромном экономическом центре Украины. Моим сердечным другом и хорошим учителем стал один из казаков-кавалеристов — весьма образованный человек, прошедший военное обучение в Петербурге. Именно его стараниями уже осенью я говорил по-русски достаточно хорошо. Но всё же русский язык поначалу давался мне тяжело[6].
↑ В газеті «Південний край» (Харків): «Завод барона Е. Е. Бергенгейма» 1 вересня1890 року. «Отримано урядове веління про затвердження статуту товариства для виробництва вогнетривкої цегли, цегляних плит для тротуарів, гончарних, теракотових та інших виробів, а також про заснування товариства на паях». Клейма на виробах з 1891 року стали ставиться «ТБЭБ»
↑Списокъ домовладѣльцев г.Харькова. — Х. : Типографія «Печатное дѣло», 1909. — С. 374, 388 – 443с.(рос. дореф.)
