Бернард Марк

Бернард Марк
пол. Bernard Ber Mark
Народився8 червня 1908(1908-06-08)[1]
Ломжа, Q21641231?, Ломжинська губернія, Варшавське генерал-губернаторство, Російська імперія
Помер4 серпня 1966(1966-08-04) (58 років)
Варшава, Польська Народна Республіка
ПохованняЄврейський цвинтар у Варшаві (Воля)d
Країна Республіка Польща
Діяльністьжурналіст, історик
Alma materFaculty of Law and Administration, University of Warsawd
Галузьісторія
ЗакладЄврейський історичний інститут
ПартіяКомуністична партія Польщі
Нагороди
золотий хрест Заслуги
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Марк.

Бернард Бер Марк (пол. Bernard Ber Mark; 8 червня 1908(19080608), Ломжа, Ломжинська губернія, Російська імперія — 4 серпня 1966, Варшава, Польська Народна Республіка) — польський журналіст, історик, літературний критик, діяч комуністичного руху[2]. У 1949—1966 роках директор Єврейського історичного інституту[3][4].

Біографія

Народився 8 червня 1908 року у Ломжі, у єврейській родині. Навчався на юридичному факультеті Варшавського університету з 1927 до 1931 року. З 1928 року член Комуністичної партії Польщі, співпрацював у єврейській комуністичній пресі[4]. У 1932 році закінчив навчання й здобув диплом юриста[2].

У 1934—1938 роках був членом центральної редакції єврейських видань при ЦК КПП[3]. У 1934—1935 роках був редактором легальної комуністичної газети «Der Frajnd»[2]. У 1936—1938 роках член правління Союзу єврейських літераторів і журналістів[2]. До 1939 року опублікував двотомну працю на їдиш «Історія громадських рухів у Польщі» (Geshikhte fun di Sotsiale Bavegungen in Poyln)[3].

Під час Другої світової війни працював у Радянському Союзі. Спочатку у Мінську, де був співробітником Білоруської Академії наук. Потім у Москві та Куйбишеві[4]. Співпрацював з Єврейським антифашистським комітетом і Радінформбюро[2]. Був одним з організаторів Союзу польських патріотів, а з 1944 року був членом Головного правління цієї організації та віцепрезидентом Організаційного комітету польських євреїв при СПП. Брав участь у пропаганді репатріації поляків із СРСР до Польщі[4]. У Москві він опублікував свою першу роботу про єврейські повстання в окупованій Польщі[3].

У 1946 році повернувся до Польщі та почав працювати у Центральному комітеті польських євреїв. З 1949 року і до самої смерті у 1966 році очолював Єврейський історичний інститут у Варшаві[4]. Був членом президії ЦК євреїв у Польщі, головою Асоціації єврейських письменників і журналістів і головним редактором газети «Нове життя» (Dos Naje Lebn)[2]. Також був головним редактором Бюлетеня інституту й інститутського видання «Bleter far Geshikhte»[3].

З 1954 року він мав звання ад'юнкт-професора. У 1957 році відвідав Ізраїль і виступив з доповіддю на Другому Всесвітньому конгресі з юдаїки. Встановлював зв'язки з науковими закладами Ізраїлю — інститутом Яд Вашем і Центральним архівом з історії єврейського народу (Єрусалим)[3].

16 липня 1954 року нагороджений Золотим хрестом за заслуги в ознаменування «видатних заслуг на ниві науки»[5].

Бернард Марк помер у Варшаві, 4 серпня 1966 року. Похований на головній алеї єврейського цвинтаря на вулиці Окопова у Варшаві (ряд 1, місце 64)[4].

Наукова діяльність

Бернард Марк був першим істориком, який висвітлив участь Єврейського військового союзу у повстанні у Варшавському гетто[4]. Основною темою його робіт були долі євреїв у період Голокосту та військова проблематика. Його історичні погляди відповідали офіційній комуністичній версії історії[4].

У 1956 році французький історик Мішель Анрі критикував роботу Бернарда Марка «Повстання у Варшавському гетто» за надмірне акцентування участі комуністів в антинацистському Опорі в Польщі та відсутність будь-якої згадки про радянсько-німецьку угоду про поділ Польщі[6]. У 1959 році, з нагоди виходу нового видання книги, Бернард Марк визнав, що перше видання було надто пропагандистським і що до нового видання внесено зміни. Але, як зазначив польський історик Єжи Томашевський, ці зміни мали косметичний характер[7].

У 1962 році історик Мішель Борович критикував Бернарда Марка за зміни, внесені до випущеної Єврейським історичним інститутом у Східному Берліні збірки автентичних документів і спогадів про період Голокосту та повстання у гетто[8], а також за допущені ним умовчання[9].

Єжи Томашевський також звинуватив Бернарда Марка у фальсифікаціях при виданні архіву Онєг Шабат у 1952 році[7].

Праці

  • 1950: Di jidisze tragedje in der pojliszer literatur (Єврейська трагедія у польській літературі);
  • 1952: Ruch oporu w getcie bialostockim / Der Oyfshtand in Byalistoker Geto (Рух опору в Білостокському гетто);
  • 1953: Powstanie w getcie warszawskim (Повстання у Варшавському гетто);
  • 1953: Dokumenten un Materialen vegn Oyfshtand in Varshever Geto;
  • 1954: Rzemieślnicy żydowscy w Polsce feudalnej (Єврейські ремісники у феодальній Польщі);
  • 1954: Twórczość pisarzy poległych w gettach i obozach / Di Umgekumene Shrayber fun di Getos un Lagern un Zeyere Verk (Творчість письменників загиблих у гетто та таборах);
  • 1955: Велика Британія і територія 1939—1944;
  • 1957: Di Geshikhte fun Yidn in Poyln (Історія євреїв у Польщі);
  • 1958: Raport Jürgena Stroopa;
  • 1959: Walka i zagłada warszawskiego getta (Боротьба та знищення Варшавського гетто);
  • 1963: Der Oy fshtand у Varshever Geto;
  • 1985: The scrolls of Auschwitz (Аннали Аушвіца).

Сім'я

У 1937 році він одружився з Естер Гольдхас — вчителькою і діячкою КПП. Після війни вона працювала дослідником у тому ж Єврейському історичному інституті. Через 2 роки після смерті Бернарда, у 1968 році, вона переїхала до Ізраїлю і померла там у 1994 році[4].

Примітки

  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в г д е Bernard Mark (пол.). Еврейский исторический институт. Архів оригіналу за 21 квітня 2015. Процитовано 3 січня 2015.
  3. ↑ а б в г д е Nathan Eck. Bernard Mark. Encyclopaedia Judaica (англ.). Jewish Virtual Library. Архів оригіналу за 6 вересня 2015. Процитовано 3 січня 2015. [Архівовано 2015-09-06 у Wayback Machine.]
  4. ↑ а б в г д е ж и к Bernard Ber Mark. Redaktorem (пол.). Архів оригіналу за 3 січня 2015. Процитовано 3 січня 2015.
  5. ↑ RADA PAŃSTWA (16 липня 1954). Uchwała Rady Państwa z dnia 16 lipca 1954 r. o nadaniu odznaczeń państwowych (пол.). Kancelaria Sejmu RP. Архів оригіналу за 28 квітня 2015. Процитовано 3 січня 2015.
  6. ↑ Michel Henri. Bernard Mark, L'Insurrection du ghetto de Varsovie // Annales. Économies, Sociétés, Civilisations. — 1956. — Vol. 11, no 4 (17 décembre). — P. 565—566.
  7. ↑ а б Jerzy Tomaszewski. L'historiographie polonaise sur la Shoah // Matériaux pour l'histoire de notre temps. — 2001. — Vol. 61, no 61—62 (17 décembre). — P. 53—61.
  8. ↑ Im Feuer vergangen; Tagebücher aus dem Ghetto / Leon Weliczker. — Berlin : Rütten & Loening, 1960.
  9. ↑ Michel Borwicz. Journaux publiés à titre posthume // Revue d'histoire de la Deuxième Guerre Mondiale. — 1962. — Vol. 12, no январь (17 décembre). — P. 90—94.

Посилання