У поступі розвитку жанру окреслились прославляння перемог володарів і його звеличення, що набули алегоричного й символічного змісту. У мистецтві античної Греції батальні сцени з міфології зображували на фронтонах у вигляді круглої скульптури та рельєфів, а також вазових розписах, у Римі слугували возвеличенню держави і прославлянню полководця-імператора. У середньовіччі батальні сцени з'явилися в книжкових мініатюрах, а також в іконах та монументальних розписах Візантії, де святих воїнів подавали в напружено-драматичному двобої з драконом на здибленому коні. Згодом основи жанру було перенесено в мистецтво Київської Русі, де початково переважно відтворювалось в іконах.
Панорамне розгортання баталій характерне і для малярства II-ї пол. XVII ст.: з більш динамічними пристрастями й цілісним охопленням усього полігону битви, над яким здіймається на коні полководець-король — панегірик для звеличування. Подібний тип картин умовно-алегоричного характеру впровадив Шарль Лебрен.
