Антонов Микита Фролович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Антонов.
Микита Антонов
Народився16 вересня 1918(1918-09-16)
Рябчі, РРФСР
Помер13 червня 1999(1999-06-13) (80 років)
Київ, Україна
ПохованняБайкове кладовище
Діяльністьюрист, суддя
Відомий завдякисуддя Верховного Суду УРСР (1952—1986)
Alma materСаратовське училище МВС
Горьківська юридична школа (1944)
Військове званнялейтенант
Нагороди
Орден Вітчизняної війни I ступеняОрден Вітчизняної війни I ступеняОрден Трудового Червоного ПрапораМедаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Микита Антонович Фролов (16 вересня 1918, Рябчі — 13 червня 1999, Київ) — український радянський правознавець-криміналіст, суддя. Заслужений юрист УРСР.

Учасник німецько-радянської війни, лейтенант військової служби. Командир розвідувальної групи 254-ї стрілецької дивізії, під час бойових дій втратив праву руку. Після завершення війни, майже 35 років — суддя Верховного Суду УРСР (1952—1986), один з його реформаторів[1].

Життєпис

Народився 16 вересня 1918 року у селі Рябчі (тепер Брянська область, РФ). Закінчив Харківський планово-економічний технікум.

У 1938 році мобілізований до лав Радянської армії, зарахований курсантом школи молодших командирів. Закінчив Саратовське училище МВС[2].

З початком німецько-радянської війни став солдатом 254-ї стрілецької дивізії, пізніше командував розвідувальною групою дивізії. У жовтні 1941 року, виконуючи розвідувальне завдання, був тяжко поранений уламком ворожої міни та втратив праву руку. До квітня 1942 року знаходився на лікуванні, після чого звільнений у запас. Завершив війну у званні лейтенанта, нагороджений низкою бойових орденів та медалей[2].

Могила Микити Антонова, Байкове кладовище

У 1944 році закінчив Горьківську юридичну школу (місто Горький). Відтоді ж — суддя Коломацького районного суду Харківської області[2].

З 1952 року — суддя Верховного Суду УРСР, член Судової палати у кримінальних справах. Працював разом із Петром Цупренком, Василем Ярославським, Тамарою Роцькою тощо. Розглядав справи в порядку нагляду, касаційному порядку і по першій інстанції[3][4].

У 1986 році пішов у відставку з посади судді Верховного Суду УРСР, віддавши роботі 34 роки життя. Помер у 80-річному віці 13 червня 1999 року. Похований разом з дружиною на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, 50°24′59.96″ пн. ш. 30°30′6.11″ сх. д. / 50.4166556° пн. ш. 30.5016972° сх. д. / 50.4166556; 30.5016972).

Один з реформаторів та розбудовників Верховного Суду УРСР, повоєнного розвитку правосуддя в Україні. У 2013 році, на честь 90-річчя утворення Верховного Суду України, окремо відзначений тодішнім його Головою Петром Пилипчуком, як «видатний юрист, висококваліфікований та високо моральний суддя»[1].

Науковий доробок (частковий)

  • Уголовный кодекс Украинской ССР. Научно-практический комментарий / Н. Ф. Антонов [и др.] ; общ. ред. В. И. Зайчук. — К. : Политиздат Украины, 1969. — 543 с.
  • Уголовный кодекс Украинской ССР. Научно-практический комментарий / Н. Ф. Антонов [и др.]. — К. : Политиздат Украины, 1978. — 684 с.
  • Уголовный кодекс Украинской ССР: Научно-практический комментарий / [Н. Ф. Антонов и др.; Отв. ред. В. И. Зайчук]. — [3-е изд., доп.]. — Киев: Политиздат Украины, 1987. — 879,[1] с.; 20 см.

Нагороди

Примітки

  1. ↑ а б Виступ Голови Верховного Суду України на урочистому засіданні з нагоди 90-річчя утворення Верховного Суду України
  2. ↑ а б в г За вільне серце, за мирне небо — Вам вічна пам'ять й уклін доземний!
  3. ↑ «Ви дуже схожі на мою матусю…»
  4. ↑ Нарис про суддю у відставці Тамару Сергіївну Євсеєнко