Алессандро Баццані (сценограф)

Алессандро Баццані
ПсевдоBazzanone[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився1846[2][1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія[2][1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер5 жовтня 1911(1911-10-05)[2][1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Рим, Італія[2][1][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Королівство Італія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьхудожник, сценограф Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовіталійська Редагувати інформацію у Вікіданих

Алесса́ндро Бацца́ні (італ. Alessandro Bazzani; Одеса, 1846 рік — Рим, 1911 рік) — італійський сценограф.

Біографія

Алессандро Баццані народився в Одесі в 1846 році в сім'ї художника-постановника Карло Поцці.[4] У 1866 та 1867 роках з політичних мотивів був арештований.[5] У 1871–1872 роках разом з драматургом П'єтро Косса підготував низку вистав і досяг успіху.[4][5][6] Він проживав на Янікулу, де й помер 5 жовтня 1911 року.

Творча діяльність

Стиль Баццані зазнав впливу пізнього романтизму, але Косса надихнув його на більш точний реалізм, що передбачав копіювання реальності шляхом додавання елементів уяви.

Співпраця з драматургом П'єтро Косса

Початком кар'єри була вистава драматурга Косса «Нерон», після якої створив сцени для «Кола ді Рієнцо» ( 1873–1874); Мессаліна, (1876); Борджіа (1878); Сесілія (1879–1880 ).[5] Згодом Косса написав свою останню оперу «Ariosto e gli Estensi» (1874 рік), але через кілька років автор помер, і Баццані став офіційним сценографом урочистостей, що проходили в 1881–1882 роках. Одночасно зі спільною діяльністю з П'єтро Косса Баццані співпрацював з оперним театром з 1874 року. З 1876 року до 1888 року Баццані безперервно співпрацював з театром «Аполлон», створюючи сцени для однієї або двох дій.

В останні десятиліття дев'ятнадцятого століття Баццані працював як з виставами, так і з оперою, а між 1870 і 1894 роками Баццані працював у Римі з найпрестижнішими акторами: Аделаїда Рісторі, Вірджинія Маріні, Ернесто Россі та Ермете Новеллі тощо[4]

Важливими були його декорації для двох знаменитих Теодор Вікторієна Сарду, одну у виконанні Елеонори Дузе (1885), а іншу — Сари Бернар (1889).

Між 1880 і 1884 роками він готував сцени для деяких відомих балетів, таких як «Карло спойлер» Г. Рота. У 1894 році сценарист переїхав до Генуї де працював у театрах Карла Феліче, Флоренції і Калабрії, Апулії, Тунісу, Кефалонії та Корфу. Після 1896 року співпрацював у театрі Сан-Карло в Неаполі, але смерть сина змусила його повернутися до столиці. У ті роки в постановці поширилася хвиля нововведень, але Баццані не прийняв нових сценографій.. Баццані був у своєму репертуарі у всіх жанрах, які вимагають театри. Він готував сценарії офіційних свят і церемоній, включаючи відкриття статуї Джордано Бруно (1889).[7][8]

Примітки

  1. а б в г д е Povoledo E. Dizionario Biografico degli Italiani — 1970. — Vol. 7.
  2. а б в г д Archivio Storico Ricordi — 1808.
  3. galleriarecta.it
  4. а б в Alessandro Bazzani. le muse. Т. II. Novara: De Agostini. 1964. с. 133.
  5. а б в Alessandro Bazzani. Архів оригіналу за 30 травня 2019. Процитовано 5 травня 2022.
  6. Lettere (1878-1928). Архів оригіналу за 5 травня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  7. Teatro Sala Umberto. Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 5 травня 2022.
  8. Teatro Pagani. Архів оригіналу за 30 травня 2019. Процитовано 5 травня 2022. [Архівовано 2019-05-30 у Wayback Machine.]

Література

  • G.Bazzani (1941). Trionfi di uno scenografo romano. Capitolium. Т. XVI. с. 185—194.
  • A. Cametti (1938). Il Teatro di Tordinona poi Apollo. Tivoli.
  • A. M. Comanducci (1945). Dizionario illustrato pittori e incisori italiani moderni. Milano.
  • A. M. Comanducci (1962). Dizionario illustrato pittori e incisori italiani moderni e contemporanei. Milano.
  • A. De Angelis (1938). Scenografi italiane di ieri e di oggi. Roma.
  • Enciclopedia dello Spettacolo. Т. II. 1992.
  • Clelia Falletti (1971). Lo spazio scenico. Storia dell'arte teatrale. Bulzoni.
  • Renato Lori (2007). Scenografia e scenotecnica per il teatro. Roma: Gremese.
  • Franco Perrelli (2002). Storia della scenografia. Dall'antichità al Novecento. Roma: Carocci.
  • A. Sterlini (1923). Alessandro Bazzani scenografo. Ariccia.

Див. також