Айва

Айва
Плоди айви
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Розиди (Rosids)
Порядок: Розоцвіті (Rosales)
Родина: Трояндові (Rosaceae)
Підродина: Мигдалеві (Amygdaloideae)
Триба: Maleae
Підтриба: Malinae
Рід: Айва (Cydonia)
Mill.
Вид:
Айва (C. oblonga)
Біноміальна назва
Cydonia oblonga
Mill., 1768
Айва́ звичайна (Cydonia oblonga). Квіти.
Айва́ звичайна (Cydonia oblonga). Квіти.

Айва́ звичайна[1] (Cydonia oblonga) — єдиний представник роду Cydonia родини трояндових (Rosaceae) підродини мигдалевих.

Назва

Слово «айва» походить від праіндоєвропейського «абл», тобто «плід». У перській ця назва вимовлялася як «аб'я», а в турецькій перетворилася спочатку на «ав'я», а з XIII сторіччя — на «айва»[2]. До української слово потрапило або безпосередньо з турецької, або через посередництво кримськотатарської мови [ЕСУМ І, 53]. Народні назви: айва́, пигва́, пи́ґва, піґва, а́лева, альва́, бедрянка цареградська[3], бодряна, гду́ля, гуни, гуні(я), гунна, гуня, гунь, гутуля, ґду́ля, ґу́та, ґуте́й(я)[4], ґуту́ля, дуня, журави́нник, ї́ва, квіт, квітове́ де́рево, кормо́ша, косма́чка, куделя, ліма́й, квітове дерево[5].

Опис

Квітка, плід, зерня айви. Ілюстрація з книги Доктора Отто Вільгельма Томе, Флора Німеччини, Австрії та Швейцарії, 1885 року.

Айва росте як багатостовбурний чагарник або невелике дерево до 7 м у висоту, із запушеними бруньками, черешками листя, листям і плодами. Кора молодих гілок фіалкова й волохата — пізніше коричнево-фіалкова і гладка. Листя від яйцюватих до довгастих, бл. 5 см упоперек і 10 см у довжину. І квіткове, і плодове стебла волохаті й завдовжки близько 5 мм. Поодинокі рожеві й білі квіти ростуть на кінцях коротких молодих пагонів навесні; вони від 4 до 5 сантиметрів діаметром і мають 5 пелюсток, 20 і більше тичинок. Плоди ароматні, багатосім'яні зерняткові близько 8 сантиметрів у діаметрі. Форма коливається від округлої до грушоподібної, м'якуш жовтий, розмір фруктів і розмір листя культивованих сортів може бути в багато разів більшим, ніж у диких рослин, описаного вище. Плоди зріють у кінці осені. Усі сорти самозапильні. 2n = 34. Насіння червоно-коричневе, обернено-яйцеподібне, 1000 насінин мають вагу 24–45 гр. Насіння містить слиз, токсичні ціаногенні глікозиди й олію. Фрукт містить багато вітаміну С, калію, натрію, цинку, заліза, міді, марганцю і фтору, дубильні речовини, танін, органічні кислоти, пектин і багато слизу.

Поширення

Батьківщиною вважаються Кавказ і Центральна Азія. У стародавні часи, айва поширилася від свого центру походження до країн, що межують із Гімалаями на сході й по всій Європі на захід. Була відома мешканцям Вавилона та стародавнім євреям — і сьогодні використовується юдеями при виготовленні святкових новорічних страв. Греки спочатку йменували айву «золотими», а потім «кидонськими яблуками». Як їжу і як ліки її вживали римляни, араби та мешканці середньовічної Європи[2]. Айва має безліч застосувань і традицій, пов'язаних із нею в усьому цьому широкому діапазоні поширення.

Нині культивується в Північній та Південній Америці, Іспанії, на Балканах, Кавказі, у Нижньому Поволжі, Середній Азії, Молдові. В Україні — головним чином на півдні, а також у Закарпатті. Поширені сорти: Анжерська, Бередького, Міча врожайна, Португальська, Берегівська, Алуштинська, Бахчисарайська та інші. Квітуча айва з родини Chaenomeles культивується через її гарні червоні квіти як декоративна рослина.

Використання

Має жовті, грушоподібні плоди, які використовуються для приготування консервів. Плодоносить на 3—4-й рік. Плоди тверді, кисло-солодкі, терпкі, ароматні, містять 5—12 % цукрів і близько 1 % кислот. Споживають плоди здебільшого переробленими (варення, желе, компоти, цукати та інше). Урожайність — до 10—14 т/га. Айву використовують як підщепу для груші.

З айви готують наливку чи настоянку — айвівку[6][7].

Найбільші виробники айви, 2021
Країна Тонни
Туреччина Туреччина 192 012
КНР КНР 111 377
Узбекистан Узбекистан 97 536
Іран Іран 90 564
Марокко Марокко 54 641
Source:[8]
Культивування айви, 2012 рік

Світлини

Література

  1. Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  2. Горин Т. И., Айва, 2 изд., М., 1961. (рос.)
  3. Mansfeld's World Database of Agricultural and Horticultural Crops (англ.)

Примітки

  1. ↑ Cydonia oblonga // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  2. ↑ а б Олексій Мустафін. Плід пізнання. Еспресо. 2020-12-28. Архів оригіналу за 28 грудня 2020. Процитовано 28 грудня 2020.
  3. ↑ Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник — академік А. М. Гродзінський.
  4. ↑ Борис Людмила Миколаївна — Динаміка тематичної групи лексики їжі та напоїв у буковинських говірках (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 лютого 2017. Процитовано 26 лютого 2017.
  5. ↑ Адам Фаловський Український лексичний матеріал в allgemeines polyglottenlexicon der naturgeschichte Ф. А. Немніха з 1793—1795 років (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 лютого 2017. Процитовано 26 лютого 2017.
  6. ↑ Айвівка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  7. ↑ Айвівка // Словник української мови : у 20 т. / НАН України, Український мовно-інформаційний фонд. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
  8. ↑ Statistics from: Food And Agricultural Organization of United Nations: Economic And Social Department: The Statistical Division. UN Food and Agriculture Organization Corporate Statistical Database. Архів оригіналу за 11 травня 2017. Процитовано 17 березня 2018.

Посилання