У 13 років переїхала до Києва. У 1932–1935 роках навчалась в школі фабрично-заводського учнівства при київській фабриці імені М. Горького. У 1935–1936 роках працювала на цій фабриці. У 1938–1941 роках — тренер ДСО «Швейники».
У 1936 році брала участь у загальноміському легкоатлетичному кросі за маршрутом Бессарабка — «Червоний стадіон» (нині — НСК «Олімпійський») і несподівано для всіх виграла пробіг. Талановиту спортсменку-любительку негайно запросили до збірної Києва з легкої атлетики. Чемпіонка СРСР (1940), в 1936–1952 роках — рекордсменка, член збірних команд УРСР і СРСР (п'ятиборство, стрибки в довжину, біг на 80 і 100 метрів з бар'єрами). За роки виступів за збірні Києва та республіки встановила 87 рекордів УРСР.
Перед німецько-радянською війною вийшла заміж. Народила сина Миколу. З початком війни її з малим сином евакуювали у російську глибинку, куди прийшла похоронка на першого чоловіка Адаменка. У середині 1940-х познайомилася зі своїм другим чоловіком — офіцеромМВС Володимиром Івановичем Блохіним. У 1950 році вдруге вийшла заміж. В 1952 році у них народився син Олег. Материнство не завадило їй увійти до складу олімпійської збірної СРСР на літніх Олімпійських іграх у Гельсінкі.
