Агітпроп (абревіатура від — агітація і пропаганда).
У вужчому значенні агітпроп — організаційна інституція Всеросійської комуністичної партії більшовиків, згодом КПРС та її Центрального Комітету.
У ширшому, переносному, значенні агітпроп — пропаганда загалом і радянська пропаганда зокрема. У сучасний період термін «агітпроп» почав вживатися і під час проведення виборів для позначення заангажованої передвиборчої агітації на користь як правило провладних кандидатів^[1].

Установа, організаційна інституція КПРС в СРСР — Відділ агітації і пропаганди ЦК КПРС. Такі ж відділи були в єрархічно нижчих структурних органах КПРС — у центральних комітетах всіх союзних республік СРСР, обкомах, міськкомах та райкомах Партії. Наприклад, перший президент України Леонід Макарович Кравчук до 1988 р. працював завідувачем відділу агітації і пропаганди ЦК КПУ.

Відділи пропаганди і агітації були в партійній єрархії підпорядковані секретарям з ідеології. Їх головною ціллю було «комуністичне виховання» радянського народу, формування комуністичного світогляду «радянської людини» — через контроль та цензуру культури та масової інформації, а також методами безпосереднього розповсюдження компартійної інформації. У віданні агітпропу знаходилися ЗМІ СРСР — преса, телебачення та радіо, агітпроп видавав також власні часописи^[2].

До переліку основних цілей ідеологічної роботи агітпропу також входила боротьба з «впливом Заходу, що розкладає», з проявами «дрібнобуржуазного націоналізму», з релігією та церквою.

Агітпроп безпосередньо «курирував», тобто керував роботою таких суспільних організацій творчої інтелігенції в СРСР, як:

• Спілка радянських письменників
• Спілка журналістів
• Спілка кінематографістів СРСР
• Спілка театральних діячів
• Спілка художників СРСР
• Спілка композиторів СРСР
• та ін.

Під «агітпропом» в 1917–1991 роках розуміли комуністичну агітацію і пропаганду радянської держави, тобто — систему ідеологічного «виробництва» та контролю, ідейно-культурну продукцію одержавлених культурних та мистецьких інституцій і установ. Тобто результат діяльності вищезгаданих компартійних установ та керованих ними діячів мас медіа, культури, митців. В наш час, «агітпроп» на «пострадянському просторі» — це в першу першу чергу державні «теленовини», керовані зверху політизовані ток-шоу, «телемости» президента з народом, патріотично-політичні романи, кінофільми, вистави, публіцистика тощо.

У наш час поняття «Агітпроп» часом містить критично-сатиричний контент. Під ним розуміють специфічну «продукцію» масової культури, літератури та мистецтва тоталітарного — в недавньому минулому — «комуністичного» суспільства, котрій притаманні:

• відверта політична та ідеологічна продержавна ангажованість
• низький смак
• орієнтація на некритично мислячого масового споживача.

• Агітпроп [Архівовано 30 вересня 2020 у Wayback Machine.] // ВУЕ
• Нестерович В.Ф. Виборча кампанія: Словник сленгових термінів та виразів [Архівовано 22 лютого 2020 у Wayback Machine.]. Київ: Видавництво Ліра-К, 2020. 648 с.
• СБ України: У СБУ зраділи новим даним ФСБ про ОУН-УПА попри весь «радянський агітпроп»(укр.)
• Российский агитпроп [Архівовано 6 січня 2008 у Wayback Machine.](рос.)
• Добуцалося теля з агітпропом. — «День», № 65, 9.04.2008(укр.)

• Радянська пропаганда