PROFILPELAJAR.COM

Історія Північної Македонії
Історія Північної Македонії
	Доісторичні Балкани
	Стародавня Македонія
	Македонія під владою Рима
	Слов'янізація Македонії
	Західне Болгарське царство
	Візантійська Македонія
	Сербське царство
	Прилепське королівство
	Османська Македонія
	Кресненське повстання
	Боротьба за Македонію
	Іллінденське повстання
	Крушевська республіка
	Стара Сербія
	Вардарська бановина
	Болгарська Македонія
	Незалежна республіка Македонія
	Народно-визвольна боротьба
	АЗНВМ
	СР Македонія
	Північна Македонія
	Конфлікт 2001 року
	Портал «Північна Македонія»; переглянути; обговорити; редагувати;

Повстання Ілінден – Преображення, або просто Ілінденське повстання^[1]^[2] серпня - жовтня 1903 р. (болг. Илинденско-Преображенско въстание, Ілінденсько-Преображенське округ; мак. Илинденско востание, Ілінденське востання; грец. Εξέγερση του Ίλιντεν, Eksegersi tou Ilinden), був організованим заколотом проти Османської імперії, який був підготовлений і здійснений Внутрішньою македоно-адріанопольською революційною організацією^[3] ^[4] за підтримки Верховного македоно-адріанопольського комітету.^[5] Назва повстання відноситься до Іліндену, що називається Ілліним днем, і до Преображення. Повстання тривало з початку серпня до кінця жовтня і охопило величезну територію від східного узбережжя Чорного моря до берегів Охридського озера.

Повстання відбулося в таких регіонах Османської імперії, як Фракія, Адріанополь та Македонія. Більшість сил революціонерів складалися з болгарських селян^[6]^[7], хоча вони також отримували підтримку місцевого ароманського населення.^[8]

За кілька місяців повстання було розгромлене набагато більшою та краще оснащеною османською армією.^[7] Близько 30 000 болгар втекли до Болгарія після провалу повстання.^[9]

Хронологія повстання

28 липня розсилають повідомлення про повстання, таємниця зберігалась до останнього моменту
Повстання розпочалося вночі 2 серпня і охопило регіон навколо міста Монастир (сучасна Бітола), на південному заході сучасної Північної Македонії, та деяких регіонів півночі Греції.
Вночі 2 серпня та рано вранці 3 серпня, місто Крушево було захоплено 800 повстанцями.
Після 3 днів боротьби і облоги повстанцями було захоплено місто Смілево.
Місто Клісура, поблизу сучасної Касторії в Греції, було захоплено повстанцями 5 серпня.
4 та 5 серпня османські війська здійснили невдалу спробу повернути Крушево.
4 серпня під керівництвом Николи Карева в Крушево була створена місцева адміністрація (Крушевська Республіка).
12 серпня османські війська захопили і спалили Крушево, яке знаходилось в руках повстанців лише 10 днів.
14 серпня біля міста Ушкуб (Üsküp) (сучасне Скоп'є) повстанці атакували військовий потяг.
В м. Разлог, що набагато східніше на території сучасної Болгарії, населення також приєдналося до повстання.
Етнічна мапа Балкан того часу
27 серпня Клісура була нарешті повернута османськими військами.
Також в повстанні взяли участь й інші регіони, влучаючи Охрид, Флоріну та Кічево. В Тессалоніках операції були дуже обмежені, відбувались без залучення місцевого населення через неузгодженість між різними фракціями ВМРО. Також не було повстання в Прилепі, території, що знаходиться відразу на схід від Монастиру.
Повстанці на чолі з Апостолом Войводою здобули перемогу над османськими загонами біля села Рамна.
Повстанські війська в регіоні Серрес, на чолі з Яне Санданським, змогли перемогти велику частину турецьких сил. Дії розпочалися в день православного болгарського свята Кръстовден 27 вересня, та відбувалися на схід від Монастиру і на захід від Тракії, але в ньому не взяло участь місцеве населення в тій кількості, як це було в інших регіонах.
В жовтні об'єднаний загін Апостола Войводи та Іванчо Карасуліяти із 130 бійцями ще мав декілька збройних сутичок з османським загоном чисельністю в 1 300 вояків, але повстання вже було подавлене.

Причини поразки повстання

Повстання не було добре підготовлене та не охопило всі революційні регіони.
Більшість повстанців були селяни, але у повстанні не брали участь мешканці міст.
Керівництво повстання не використало того успіху, який мала на початку, та проводило пасивну тактику вичікування.
Повстанці не мали, або ж мали зовсім невеликий військовий досвід та були погано озброєні на відміну від великих османських сил, що мали в своєму розпорядженні сучасне озброєння.

Наслідки повстання

Поразка повстання призвела до:

ослаблення ВМРО та її можливості утворення автономного македонського війська, яке могло б пізніше допомогти в створенні македонської держави;
ослаблення повстанського руху і зростання значення комітетів (так званої «верховісті»), через що посилився болгарський вплив у Македонії;
поділу території стародавньої Македонії між Сербією, Болгарією та Грецію в 1912 р.

Примітки

↑ Миколенко Д. В. Македонське питання в зовнішній політиці болгарського уряду Рачо Петрова у 1903–1906 рр..
↑ Блаже Ристовський. Сто років книзі «За македонцките работи» // Народна творчість та етнографія : науковий журнал. — 2009. — Вип. 3. — С. 11-16. — ISSN 01306936.
↑ J. D. B. (1911). Macedonia (Bulgarian Insurrection of 1903). The Encyclopaedia Britannica; A Dictionary of Arts, Sciences, Literature and General Information. Т. XVII (LORD CHAMBERLAIN to MECKLENBURG) (вид. 11th). Cambridge, England: At the University Press. с. 221. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
↑ The Establishment of the Balkan National States, 1804–1920, C. & B. Jelavich, 1977, pp 211–212
↑ Victor. Roudometof, The Macedonian Question From Conflict to Cooperation? in Constantine Panos Danopoulos, Dhirendra K. Vajpeyi, Amir Bar-Or as ed., Civil-military Relations, Nation Building, and National Identity: Comparative Perspectives, Greenwood Publishing Group, 2004, ISBN 0275979237, p. 216.
↑ Політичні та військові керівники слов'ян Македонії на рубежі століть, схоже, не чули заклику до окремої македонської національної ідентичності; вони продовжували ідентифікувати себе в національному сенсі як болгари, а не македоняни. [...] (Вони), здається, ніколи не сумнівались у "переважно болгарському характері населення Македонії". "Македонський конфлікт: етнічний націоналізм у транснаціональному світі", Прінстонська університетська преса, Данфорт, Лорінг М. 1997, с. 64.
↑ ^а ^б "Останній із важливих керівників повстання - Даме Груєв загинув 23 грудня 1906 року в бою з турецькими солдатами. Турецька преса описала його як найбільшого керівника болгарського революційного комітету. Французи, австрійці, російці, американці та британці консули та посли доповідали своїм урядам про підготовку та розгром повстання Ілінденів і називали це болгарською подією. Самі турки описували повстання як болгарську змову". Кріс Костов, Оскаржувана етнічна ідентичність: випадок македонських іммігрантів у Торонто, 1900-1996, том 7 націоналізмів по всьому світу, Пітер Ланг, 2010, стор. 87-88.
↑ Автономія Македонії та вілает Адріанополь (південна Фракія) стали ключовою вимогою для покоління слов'янських активістів. У жовтні 1893 р. Група з них заснувала болгарський македоно-адріанополітанський революційний комітет у Салоніках... Він зайнявся створенням мережі таємних комітетів та збройних партизан у двох регіонах, а також у Болгарії, де постійно зростаюча проживала впливова македонська та фракійська діаспора. Під значним впливом ідей раннього соціалізму та анархізму активісти ІМАРО розглядали майбутню автономну Македонію як багатонаціональну державу і не проводили самовизначення македонських слов'ян як окремої етнічної приналежності. Тому македонська (а також Адріанополітанська) була загальним поняттям, що охоплює болгар, турків, греків, влахів, албанців, сербів, євреїв тощо. Хоча це повідомлення було прийнято багатьма влахами, а також деякими слов'янами-патріархами, воно не справило враження на інші групи, для яких ІМАРО залишався болгарським комітетом '. Історичний словник Республіки Македонія, Історичні словники Європи, Димитър Бечев, Scarecrow Press, 2009, ISBN 0810862956, Вступ.
↑ Македония и Одринско 1893–1903. Мемоар на Вътрешната организация. [Macedonia and Adrianople Region 1893–1903. A Memoir of the Internal Organization.] (in Bulgarian). Sofia: Internal Macedonian-Adrianople Revolutionary Organization. 1904.