PROFILPELAJAR.COM

Єжи Яніцький
Єжи Яніцький
Jerzy Janicki
Прізвисько	Jurko
Народився	10 червня 1928; Чортків
Помер	15 квітня 2007 (78 років); Варшава
Поховання	Військові Повонзки
Країна	Республіка Польща
Національність	поляк
Діяльність	прозаїк, драматург, журналіст, радіо- і кіносценарист
Відомий завдяки	радіо- і кіносценарист
Alma mater	Вроцлавський університет
Знання мов	польська
Членство	Polish Film Academyd
Конфесія	римо-католик
Батько	Здзіслав Яніцький
Мати	Густава з Лукасевичів
У шлюбі з	Krystyna Czechowicz-Janickad
Нагороди	Honorary badge "For Merits for Warsaw"d
IMDb	ID 0417591
Сайт	jerzyjanicki.pl
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Яніцький.

Єжи Яніцький (пол. Jerzy Janicki), псевдонім Andrzej Jurek^[5]; 10 серпня 1928, Чортків — 15 квітня 2007, Варшава, Польща) — польський прозаїк, драматург, журналіст, радіо- і кіносценарист. Почесний доктор Опольського університету (2006). Відзначений нагородами Міністерства культури і мистецтва Польщі 1-го ступеня (1977, 1983).

Життєпис

Народився 10 серпня 1928 року в м. Чорткові^[6] (Чортківського повіту ЗОУНР, анексованого Другою Польською Республікою, за польським адмінподілом — місто Тернопільського воєводства; нині Тернопільської області, Україна)^[7]. Батько — нотаріус Здзіслав Яніцький, який працював, зокрема, в м. Чортків, Бучач^[8]). Матір — Густава з Лукасевичів (пол. Gustawa Łukasiewicz),^[9] померла в перший день війни у віці 48 років,^[10] була тимчасово похована у гробівці родини аптекаря Левицького на міському цвинтарі на горі Федір у Бучачі,^[9] однак через війну та радянський режим її прах досі там.

Змалку проживав у Львові, де закінчив^[6] VI чоловічу гімназію імені Станіслава Сташиця^[11] (тепер Львівська середня загальноосвітня школа № 63).^[12]. За одними даними, у 1939—1946 роках перебував на Заході, потім повернувся до Польщі.^[6] За інформацією його родичів, період окупації він прожив у Бучачі, де якісь з них мешкали.^[9] за його спогадами, 13 квітня 1940 його родину енкаведисти викинули з помешкання.^[13] Навчався на факультеті польської філології Вроцлавського університету (від 1947 року).^[6] У 1946—1948 роках працював журналістом газети «Trybuna Robotnicza» в м. Катовицях.^[5]

Від 1949 — у Варшаві. Співпрацював з редакцією часопису «Нова культура» в 1950—1955 роках, а з 1955-го був працівником Польського радіо.^[6]

Був членом «Товариства прихильників Львова» (пол. Towarzystwo Miłośników Lwowa), від 1988 року — президентом його столичного відділення.^[14]

Помер 15 квітня 2007 року в м. Варшаві, Польща.^[6] У варшавському костелі святого Яцека, в якому він часто молився до ікони матері Божої Чортківської, відправили святу месу за душу покійного. Похований^[15] у понеділок^[16] на Алеї заслужених цвинтаря «Військові Повонзки» у Варшаві.^[15]

Доробок

З кінця 1980-х років після зняття цензури реалізував багато фільмів з галицької (зокрема, львівської та бучацької) тематики, зокрема:

Tońko, czyli legenda o ostatnim baciarze (1988)
Wszystko dla Orląt (1991; за участі учасника боїв за Львів, особистого лікаря генерала Владислава Андерса доктора Еміля Недзьвірського (пол. Emil Niedźwirski)
A do Lwowa daleko aż strach (1996, за участі Влади Маєвської (пол. Włada Majewska, музи Мар'яна Гемара (пол. Marian Hemar)
Lwów Adama Bujaka (1997)
Lwów tam i u mnie (1998)
Podróż do Lwowa w lata 30. (2000)
Legenda Orląt Lwowskich (2002)
Bardzo wielki mały teatr (2003)
Polskie Termopile (2003)
Opowieści Łyczakowskiego Cmentarza (2003)
Opowieść o czterech flagach, czyli burza dziejowa we Lwowie (2004),
Przestrzenie Banacha (2005, про львівського математика Стефана Банаха
Bramy przez które wędrowała historia (2006)
Kwadrans z Hemarem
Proboszcz znad rzeki Strypy [Архівовано 14 жовтня 2016 у Wayback Machine.].

Нагороди, відзнаки

Нагороджений Кавалерським (1976 року) та Офіцерським (1985) Хрестами Ордену Відродження Польщі
Złota Odznaka m. st. Warszawy (1966), «Złoty Mikrofon» za zasługi dla rozwoju Polskiego Radia (1969)
«Specjalny Złoty Ekran» za wieloletnią działalność scenariopisarską dla TVP (1989, за рік 1988)
"SuperWiktor «2000» (2001)^[5]
Медаль «Gloria Artis» (посмертно)^[16]
Пам'ятний знак біля школи в селі Літовищі (пол. Lutowiska).^[14]

Примітки

↑ Woskowski K. Cały Lwów na jego głów [Архівовано 2017-04-14 у Wayback Machine.]
↑ Гжегож Ронковський вказує Бучач як місце народження
↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912 d:Track:Q54837 d:Track:Q193563
↑ CONOR.Sl
d:Track:Q16744133
↑ ^а ^б ^в Sylwetka Jerzego Janickiego [Архівовано 14 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Twoje Bieszczady.net. (пол.)
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е Гуцал П., Ткачов С., Ханас В. Яніцький Єжи… — С. 755.
↑ Гжегож Ронковський вказує Бучач як місце народження → Rąkowski G. Przewodnik krajoznawczo-historyczny po Ukrainie Zachodniej: Podole. Częć II [Архівовано 27 березня 2017 у Wayback Machine.]. — Pruszków : Oficyna Wydawnicza «Rewasz», 2006. — S. 62. — ISBN 83-89188-46-5. (пол.)
↑ у 1939 році згаданий як абонент телефонної мережі з № 49 → Spis abonentówsieci sieci telefonicznych… na 1939 [Архівовано 1 березня 2017 у Wayback Machine.]. — S. 587. (пол.)
↑ ^а ^б ^в Czyż A. S., Gutowski B. Cmentarz miejski w Buczaczu… — S. 23 (прим.).
↑ Zamki kresowe Rzeczypospolitej — Buczacz [Архівовано 6 квітня 2017 у Wayback Machine.] (ok. 16:20).
↑ Jerzy Janicki — jak mało kto zasługuje na miano «człowieka radia» [Архівовано 14 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Polskie Radio. (пол.)
↑ Lwów: przewodnik(пол.)
↑ Wspomnienia Jerzego Janickiego [Архівовано 13 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Powstanie czortkowskie — polski zryw przeciw Sowietom. (пол.)
↑ ^а ^б Jerzy Janicki kochał Bieszczady. Jego też tutaj kochają i pamiętają [Архівовано 13 квітня 2017 у Wayback Machine.] // nowiny24.pl
↑ ^а ^б Pogrzeb Jerzego Janickiego [Архівовано 13 квітня 2017 у Wayback Machine.]. (пол.)
↑ ^а ^б Ostatnie pożegnanie Jerzego Janickiego [Архівовано 13 квітня 2017 у Wayback Machine.].(пол.)

Джерела

Гуцал П., Ткачов С., Ханас В. Яніцький Єжи // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 755. — ISBN 978-966-528-318-8.
Czyż A. S., Gutowski B. Cmentarz miejski w Buczaczu. — Warszawa : drukarnia «Franczak» (Bydgoszcz), 2009. — 254 s., 118 il. — (Zabytki kultury polskiej poza granicami kraju; Seria C, zeszyt 3). — ISBN 978-83-60976-45-6. (пол.)
Woskowski K. Cały Lwów na jego głów [Архівовано 14 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Kurier galicyjski. — 2012. — 5 kwietnia. (пол.)