YuYu Hakusho

YuYu Hakusho
Обкладинка першого тому манґи
幽☆遊☆白書
Yū Yū Hakusho
Детектив світу духів
Жанр
Аудиторіясьонен
Манґа
АвторЙосіхіро Тоґасі
ВидавецьShueisha
ІмпринтJump Comics
ЖурналWeekly Shōnen Jump
Період випуску3 грудня 1990 — 25 липня 1994
Кількість томів19
Телевізійний аніме-серіал
РежисерАбе Норіюкі
СтудіяPierrot
МережаFNS (Fuji TV)
Період показу10 жовтня 1992 — 17 грудня 1994
Кількість серій112
OVA
Eizou Hakusho
СтудіяPierrot
Період показу21 вересня 1994 — 7 лютого 1996
Кількість серій6
OVA
Two Shot & All or Nothing
СтудіяPierrot
Дата виходу26 жовтня 2018
Кількість серій2

YuYu Hakusho (яп. 幽☆遊☆白書, Yū Yū Hakusho, або YYH, укр. «Детектив світу духів») — манґа, створена Йосіхіро Тогасі, і однойменне аніме. Манґа публікувалася видавництвом Shueisha в журналі Shonen Jump, складається з 175 розділів, у розмірі 19 томів. У 1994 році YuYu Hakusho отримала премію видавництва Shogakukan у категорії «сьонен»[3]. За даними на червень 2007 року, в Японії було продано понад 44 млн копій манґи[4]. Аніме, створене компаніями Fuji Television, Yomiko Advertising і Studio Pierrot під керівництвом режисера Норіюкі Абе, містить 112 серій (4 сезони), кілька OVA і два анімаційні фільми: The Golden Seal і Bonds of Fire. Аніме двічі завойовувало «Аніме гран-прі» журналу Animage у 1993 і 1994 роках. Уперше серіал транслювався на японському телеканалі Fuji Television з 10 жовтня 1992 до 7 січня 1995 року, а 2001 року був ліцензований у США компанією Funimation.

Сюжет

Історія розповідає про вуличного хулігана Юсуке Урамесі, який був на смерть збитий машиною під час спроби врятувати маленького хлопчика від наїзду. Привид Юсуке зустрічається з дівчиною на ім'я Ботан, яка представилася йому провідницею містичної річки Сандзу, якою душі померлих переправляються у світ мертвих, де згодом можуть бути засуджені до життя після смерті. Ботан повідомляє Юсуке, що через вчинок, який він зробив перед смертю, для нього тепер немає місця ні в раю, ні в пеклі, тому Яма-молодший, син правителя світу мертвих Ями, пропонує Юсуке воскресіння з мертвих. Юсуке погоджується. Після повернення до життя Юсуке отримує від Ями-молодшого титул «детектива світу мертвих» і надприродні здібності для боротьби з демонами. Незабаром Юсуке отримує перше завдання — повернути три скарби, вкрадені зі світу мертвих демонами Хіеї, Курамою і Гокі. Юсуке вдається зібрати всі три скарби за допомогою своєї нової здатності «Духовний пістолет» (енергетичний постріл із пальця). Потім він вирушає в гори в пошуках старої майстрині бойових мистецтв на ім'я Генкаї. Разом зі своїм давнім суперником Кадзумою Кувабарою Юсуке бере участь у турнірі, організованому Генкаї. Однак Юсуке не прагне здобути перемогу за всяку ціну — він бере участь у турнірі лише для того, щоб виявити демона Рандо, який вбиває майстрів рукопашного бою і забирає їхні вміння. Юсуке перемагає Рандо у фінальному поєдинку турніру і потім кілька місяців тренується у Генкаї. Потім Юсуке вирушає до замку-лабіринту у світі мертвих, де Кувабара і Курама та Хіеї, що приєдналися до Юсуке, допомагають йому знищити чотирьох демонів, які намагаються зруйнувати бар'єр, що перегороджує демонам шлях у світ людей.

Виконуючи наступне завдання, Юсуке зустрічає Тогуро — людину, перетворену на найсильнішого демона. Щоб випробувати силу Юсуке, Тогуро шантажем змушує його взяти участь у «Темному турнірі», де команди людей та демонів беруть участь у запеклих боях за шанс виконати будь-яке бажання. Команда Урамесі (Юсуке, Кувабара, Курама, Хіеї та замаскована Генкаї), пройшовши через усі раунди турніру, у фіналі бореться з командою Тогуро і насилу перемагає в турнірі. Юсуке дізнається, що господар команди Тогуро, Сакіо, мав намір перемогти в турнірі, щоб мати можливість створити портал зі світу людей у світ демонів, де мешкають незліченні полчища демонів. Але, зазнавши невдачі, Сакіо знищує арену турніру, вбивши і себе.

Юсуке повертається додому, але йому не вдається довго відпочити. Він вступає в сутичку з трьома підлітками, що володіють надприродними здібностями, і опиняється у них в заручниках. Кувабара та інші звільняють його і дізнаються, що такий варіант розвитку подій був випробуванням, підлаштованим Генкаї. Також з'ясовується, що Сінобу Сенсуї, попередник Юсуке як «детектива світу мертвих», зібрав шість могутніх людей і має намір відкрити портал у світ демонів, щоб знищити людську расу. Юсуке і його друзі вступають у бій, перемагають прислужників Сенсуї одного за одним і добираються до самого Сенсуї. Між «детективами» відбувається поєдинок, Сенсуї вбиває Юсуке і через портал йде у світ демонів. Юсуке відроджується як напівдемон, вирушає у світ демонів слідом за ним і знищує Сенсуї за допомогою духу свого неймовірно могутнього предка-демона, який взяв контроль над тілом Юсуке.

Після повернення у світ людей Юсуке позбавляється титулу «детектива світу мертвих», а король Яма наказує схопити і стратити Юсуке, побоюючись, що Юсуке може перейнятися ненавистю до світу людей через свою демонічну кров. Юсуке приймає пропозицію послідовників Райдзена (свого предка) повернутися у світ демонів. Райдзен перебуває на межі смерті від голоду, оскільки, закохавшись у людську жінку, він присягнувся ніколи не їсти людей, а його смерть може зруйнувати усталений баланс трьох правлячих сил у світі демонів, тому Райдзен вирішив зробити Юсуке своїм спадкоємцем. Два інших правителя, Мукуро і Йомі, готуються до неминучої війни, тому закликають до себе на службу Хіея і Кураму відповідно. Через рік Райдзен помирає, і Юсуке успадковує його територію. Юсуке, скориставшись допомогою Курами, бере ініціативу у свої руки і пропонує провести турнір, головним призом якого стане титул істинного правителя світу демонів, на який претендують Мукуро і Йомі. Під час турніру Юсуке і Йомі стикаються між собою, Йомі перемагає Юсуке і позбавляє його свідомості. Через кілька днів Юсуке прокидається і дізнається, що все закінчилось, а турнір, який визначає володаря світу демонів, став проводитися раз на три роки. Крім того, новий правитель світу демонів заборонив демонам втручатися у справи світу людей, через що на три найближчі роки був забезпечений мир. Юсуке ще деякий час залишається у світі демонів, а потім повертається у світ людей.

Виробництво

За словами автора твору Йосіхіро Тогасі, він почав працювати над мангою YuYu Hakusho з листопада 1990 року, однак точної дати він не пам'ятає[5]. Будучи шанувальником окультизму і фільмів жахів, він вирішив створити манґу, в основу якої лягли б його інтереси[6]. Раніше Тогасі вже створив манґу зі схожим жанром Occult Tanteidan, яку сприятливо сприйняли читачі, і це стало приводом для початку роботи над новою мангою[7]. Почавши роботу над мангою YuYu Hakusho, Тогасі не мав чіткого уявлення, як він може назвати свій твір. Попередня назва — «Як бути привидом» — була позначена редакторами як досить груба. Перед самим початком публікації манґи Тогасі запропонував назву YuYu-Ki («Хроніки полтергейсту»). Однак через те, що серія манґи зі схожою назвою Chin-Yu-Ki вже почала публікуватися, Тогасі визначив остаточну назву — YuYu Hakusho («Звіт полтергейста»)[8]. Він додав, що розглядав варіанти використання в назві слова Den («легенда») або Monogatari («історія»), однак слово Hakusho («звіт») — перше, що спало йому на думку[9]. Імена персонажів Тогасі вигадував, витягуючи зі словника кандзі, які особисто йому подобалися. «Юсуке Урамесі» — гра слів, «Кадзума Кувабара» — комбінація імен двох професійних японських бейсболістів, а Хіеї та Курама — лише імена, придумані Тогасі[6]. Починаючи з третього тому манґи, де вперше з'явилися Хіеї та Курама, автор планував зробити Кураму одним із головних героїв, але не був упевнений, що потрібно робити таким Хіея[6].

Йосіхіро Тогасі з самого початку планував, що після смерті Юсуке та його воскресіння на самому початку твору жанр буде змінено з окультного детективу на бойові мистецтва[6]. У серії запозичені багато елементів азіатського фольклору, особливо буддистського уявлення про існування потойбіччя[10][2]. У всесвіті YuYu Hakusho Тогасі створив світ людей, світ духів і світ демонів як паралельні світи, між якими можливо подорожувати[6]. Ідея «територіальних» сил сподвижників Сенсуї була пародією на безіменну роботу Ясутакі Цуцуй[11][12]. Для малювання манґи Тогасі використовував перову ручку. У своєму початковому стилі він використовував техніку скрінтона, а потім поступово переходить на стиль мінімалізму. Під час малювання манґи автор намагався зобразити фігури та обличчя досить деталізованими, якщо вважав це доречним[6].

У той час, коли Тогасі працював над YuYu Hakusho, він створив для себе особливий розпорядок дня — він витрачав чотири години на створення однієї сторінки та п'ять годин на сон[13]. Пізніше він писав, що призупинив роботу над YuYu Hakusho з особистих причин[14]. Спочатку автор планував закінчити манґу в грудні 1993 року, після сюжетної лінії Сенсуі[11][14]. Незважаючи на те, що з боку редакторів до твору не було особливих претензій, у Тогасі почався стан робочого стресу, який різко загострився під час останніх шести місяців публікації. Тогасі стверджував, що почавши створення сюжетної лінії «Темного турніру», він став гірше спати (що було результатом перевтоми), і в нього почалися проблеми зі здоров'ям[14]. Після закінчення роботи над мангою Тогасі відчув себе краще[11].

Медіа

Манґа

Манґа YuYu Hakusho була створена Йосіхіро Тогасі і спочатку видавалася корпорацією Shueisha в журналі Shonen Jump з грудня 1990 року по липень 1994 року[15][16]. Манґа в цілому складала 175 розділів, поділених на 19 томів танкобонів, перший з яких був випущений 10 квітня 1991, а останній — 12 грудня 1994[17][18]. У період між 4 серпня 2004 і 4 березня 2005 видавництво Shueisha випустило повну зборку манґи, що містить більшу кількість розділів, ніж у виданні танкобонів[19][20]. Манґа YuYu Hakusho була також опублікована як частина серії книг Shueisha Jump Remix, дев'ять томів були випущені в період з 22 грудня 2008 по 27 квітня 2009[21][22]. Ще одна версія танкобонів публікувалася з 18 листопада 2010 по 18 жовтня 2011[23][24].

Аніме

Аніме-адаптація була створена режисером Норіюкі Абе за підтримки компаній Fuji Television і Studio Pierrot[25]. Серіал містив загалом 112 серій, показ яких відбувся в Японії з 10 жовтня 1992 року до 7 січня 1995 року по каналу Fuji Television[26]. Аніме відрізнялося від манґи кількістю насильства і богохульства, а також незначними змінами в малюнку[27]. На початку 2001 року серіал був придбаний компанією Funimation для продажу в Північній Америці під назвою Yu Yu Hakusho: Ghost Files[28]. Значний внесок зробив актор озвучування Джастін Кук, який створив англійський переклад серіалу і озвучив Юсуке[29][30]. Показ серіалу в англійському дубляжі проходив з 23 лютого 2002 року до 1 квітня 2006 року на телеканалі Cartoon Network. Спочатку серіал показували в блоці Adult Swim, але потім перенесли в блок Toonami[31][32]. Деякі моменти з серіалу, як-от жорстокість, чорний гумор і ненормативна лексика, були вирізані[33][34].У травні 2005 серіал YuYu Hakusho був знову переміщений з блоку Toonami на ранковий часовий інтервал у суботу, де і проходив його показ аж до кінця[35]. Показ повної версії серіалу проходив на каналі Colours TV у 2006 році та на каналі Funimation Channel — у 2011 році[36][37].

Чотири сезони, кожен із яких містив власну сюжетну лінію, були названі компанією Funimation «сагами». У Північній Америці було випущено DVD-збірки[38][39], що містять і повну, і урізану версії. Також для кожного сезону («саги») були випущені спеціальні колекційні коробки[40][41][42][43][44]. Компанія Funimation також випустила сезонні набори упаковок[45][46]. Кожен такий набір містив 4 DVD-диски, по 28 серій на кожному. У травні 2011 року Funimation почала видавати серіал у форматі Blu-ray[47]. За заявою Джастіна Кука, у цьому форматі було покращено дубляж і виправлено деякі неточності[48]. В Японії було видано 3 мультидиски DVD, що містять весь серіал[49] . Компанія-дистриб'ютор домашнього відео Bandai Visual почала видавати серіал у форматі Blu-ray 27 жовтня 2009 року[50].

Фільми та OVA

На основі YuYu Hakusho було створено два анімаційні фільми. В обох фільмах було збережено оригінальну сюжетну лінію. Фільм Yu Yu Hakusho: The Movie був випущений в Японії 10 липня 1993, під час проходження сезонного кінофестивалю[51][52]. У фільмі головні герої Юсуке та Кувабара рятують Коенму (Яму-молодшого) від двох демонів, які бажають отримати Золотий друк[53]. Компанія AnimeWorks випустила версії фільму з англійським озвучуванням і з субтитрами у травні 1998 року у форматі VHS, а в січні 2001 року — у форматі DVD[54][55].

Другий фільм — Yu Yu Hakusho the Movie: Poltergeist Report, відомий в Японії під назвою Yū Yū Hakusho: Meikai Shitō Hen – Honō no Kizuna (яп. 幽☆遊☆白書 冥界死闘篇 炎の絆), був показаний в японських кінотеатрах 9 квітня 1994 року[52][56]. Сюжет оповідає про Юсуке та його друзів, які захищають світ людей від мешканців четвертого світу під назвою «Netherworld»[53]. Англійський дубляж фільму був створений компанією Central Park Media, що випустила повну версію фільму 3 березня 1998 для VHS і 8 жовтня 2002 — для DVD[57][58].

OVA під назвою Eizō Hakusho (яп. 映像白書) була випущена в Японії на VHS між 1994 і 1996 роками[59][60][61]. Відмінною рисою було додавання до кожної серії невеликих кліпів, що містять відеомонтаж аніме, character songs, інтерв'ю акторів озвучування та сатиричні замальовки про кожного окремого персонажа[59][62]. DVD-диск, що містить усі серії OVA, був випущений в Японії компанією Pony Canyon 15 грудня 2004[49]. Компанія Funimation здійснила переозвучення серіалу та першого фільму.

Нова OVA вийшла разом із Blu-ray бокс-сетом серіалу 26 жовтня 2018 року в Японії. Вона адаптує бонусний розділ «Two Shot» з сьомого тому манґи та передостанній розділ манґи «All or Nothing»[63][64]. У жовтні 2019 року Funimation оголосила про вихід OVA з англійським дубляжем[65].

Компакт-диски

Музичний супровід для аніме-серіалу було написано Юсуке Хоммою[25]. У серіалі була одна вступна заставка — Hohoemi no Bakudan (яп. 微笑みの爆弾, букв. Smile Bomb) (виконавиця — Мацуко Маватарі) і п'ять кінцевих пісень: Homework ga Owaranai (яп. ホームワークが終わらない, Hōmuwāku ga Owaranai, букв. Homework Never Ends), Sayonara Bye Bye (яп. さよならByeBye, букв. Goodbye Bye Bye) і Daydream Generation, також виконані Маватарі, і ще Unbalance na Kiss wo Shite (яп. アンバランスなKissをして, букв. Kissing the Unbalanced) та Taiyō ga Mata Kagayaku Toki (яп. 太陽がまた輝くとき, букв. The Sun Is Shining Again) у виконанні Хіро Такахасі. Як тільки компанія Funimation отримала права на поширення серіалу, музикантом Карлом Фінчем були створені англійські версії всіх пісень[66]. Локалізована вступна заставка прозвучала у виконанні Сари Уайт, а кінцеві пісні виконувалися членами команди озвучування, такими як Стефані Надолні, Джеррі Джевелл і Мередіт МакКой[29].

В Японії було випущено аудіодиски. Yū Yū Hakusho Original Soundtrack, поділений на дві частини, був виданий Pony Canyon у 1997 році. Змістом дисків була інструментальна музика та кілька вокальних записів[67][68]. У 1995—1997 роках були випущені збірки вокальних пісень, включаючи Yū Yū Hakusho Super Covers та Yū Yū Hakusho Super Dance Mix[69][70][71]. Збірники Yū Yū Hakusho: Collective Songs і Yū Yū Hakusho: Collective Rare Trax, що містять кавер-версії музичних тем серіалу, виконаних сейю, були випущені 17 березня 1999 року[49][72][73]. Також на основі серіалу було створено дві Drama CD, перший з яких був звуковою адаптацією YuYu Hakusho Tales: Two Shot[74][75], разом з цим був створений звукозапис вокальних пісень Маватарі та Такахасі[76][77].

Відеоігри

Більшість відеоігор, створених на основі аніме YuYu Hakusho, видавалось і продавалося переважно в Японії. Ігри були розроблені для таких ігрових платформ, як Game Boy, Super Famicom, Sega та деяких інших. Жодна з ігор не була адаптована для англомовних гравців з Північної Америки, Європи та Австралії[78]. Єдина гра для Sega — Yū Yū Hakusho: Makyō Tōitsusen — була офіційно видана в Бразилії компанією Tectoy під назвою Yu Yu Hakusho: Sunset Fighters в 1999 році[79][80]. Коли компанія Atari отримала видавничі права на серію YuYu Hakusho, нею було випущено три гри: Yu Yu Hakusho: Spirit Detective, Yu Yu Hakusho: Tournament Tactics (обидві для GameBoy Advance) та Yu Yu Hakusho: Dark Tournament (3D-файтинг для PlayStation 2)[81][82][83].

Ігровий серіал

16 грудня 2020 року було анонсовано адаптацію манґи у вигляді японського серіалу. Серіал транслюється на Netflix по всьому світу, виконавчим продюсером виступив директор з придбання контенту Netflix Кадзутака Сакамото, а продюсуванням серіалу займається Акіра Моріі на студії Robot[84][85][86]. 15 липня 2022 року було повідомлено, що режисером серіалу стане Сьо Цукікава, сценарієм займатиметься Тацуро Місіма, а Рьо Сакаґучі буде супервайзером візуальних ефектів. Прем'єра відбулася 14 грудня 2023 року[87].

Інше

4 березня 2005 року компанією Shueisha було створено енциклопедію під назвою Official Yū Yū Hakusho Who's Who Underworld Character Book (яп. 幽☆遊☆白書　公式キャラクターズブック　霊界紳士録, Yū Yū Hakusho Koushiki Kyarakutāzubukku Reikai Shinshiroku)[88], в якій містилася інформація про персонажів, короткий зміст сюжету та ексклюзивне інтерв'ю з Йосіхіро Тогасі. Того ж року Shueisha випустила артбук Yū Yū Hakusho Illustrations (яп. 幽☆遊☆白書 画集, Yū Yū Hakusho Gashuu)[89], що містить малюнки з оригінальної серії, включно з ілюстраціями для видань танкобонів. Також було створено два томи довідника під назвою Yū Yū Hakusho Perfect File (яп. 幽☆遊☆白書 パーフェクトファイル, Yū Yū Hakusho Pāfekutofairu) і книжки, засновані на фільмах, що містять знімки екрана в стилі манґи[90][91][92]. В Японії були виставлені на продаж плюшеві ляльки і гачапони[10][93][94][95][96]. Колекційна карткова гра на основі франшизи була створена компанією Movic[49]. У Північній Америці компанією Jakks Pacific були створені пластмасові фігурки персонажів[97][98][99], а Radica Games — електронні ігри Skannerz[100][101]. Компанія Score Entertainment створила Yu Yu Hakusho Trading Card Game, призначену для продажу в Сполучених Штатах[102]. Серію англійських довідників під назвою YuYu Hakusho Uncovered: The Unofficial Guide від компанії Cocoro Books було випущено у світ 12 жовтня 2004 року[103].

У травні 2019 року було оголошено про театральну адаптацію компанією Office Endless. П'єсу написав і поставив Тюдзі Мікасано, сценарист аніме-серіалу Tokyo Ghoul. Вистава йшла з 8 серпня по 22 вересня 2019 року в Токіо, Осаці, Фукуоці та Айті[104][105].

Сприйняття

Манґа

Станом на 2013 рік було продано понад 50 мільйонів копій манґи в одній лише Японії, що робить її однією з найбільш продаваних серій манґи журналу Weekly Shonen Jump[106]. Оглядач американського журналу Animerica Extra Патрісія Даффілд відгукнулася про манґу як про «одну з лідерів популярності в середині 1990-х років, яка мала масовий успіх і продавалася як у великих книгарнях, так і в кіосках біля вокзалів»[107]. За створення манґи YuYu Hakusho її автор Йосіхіро Тогасі в 1993 році був удостоєний Премії манґи Shogakukan[108]. Однак коли випуск серії наближався до кінця, Тогасі був публічно розкритикований за зрив термінів здачі та за низькоякісний малюнок[14][109]. В опитуванні Manga Sōsenkyo 2021 року від TV Asahi, в якому 150 000 людей проголосували за 100 найкращих серій манґ, YuYu Hakusho посіла 17-те місце[110].

У Північній Америці кілька томів манґи зайняли місце в щотижневому списку графічних новел Nielsen BookScan: п'ятий том посів одночасно шосте і дев'яте місце в жовтні 2004 року, шостий том посів шосте місце в лютому 2005 року, і сьомий том посів сьоме місце в червні 2005 року[111][112][113][114]. У 2004 році випуск манґи став причиною полеміки, коли вчитель початкової школи у Флориді подав скаргу на те, що учень п'ятого класу вільно купив номер журналу Shonen Jump із мангою. У скарзі зокрема йшлося про зміст у манзі сцен жорстокості, ненормативної лексики, наявність свастики на одязі персонажів та куріння ними цигарок. В результаті близько 18 000 копій манґи зі 120 000 було знято з продажу. Представник компанії Viz Media виступив на захист манґи, уточнивши, що вона призначена в першу чергу для старших підлітків, а свастика, що нібито була в манзі, — насправді буддистський символ досконалості[115].

Манґа YuYu Hakusho зібрала змішані відгуки оглядачів в англомовних регіонах. Представник канадського журналу Protoculture Addicts порівняв манґу із Dragon Ball Z і наголосив, що «малюнок Тоґасі, незважаючи на свою простоту, доволі гарний, і історія справді кумедна»[116]. Рання стаття цього ж оглядача заперечувала схожість YuYu Hakusho і Dragon Ball, адже в останній були більш продумані персонажі, цікавіший сюжет і більша кількість гумору[10]. Едуардо М. Чавез із сайту Mania.com позитивно відгукнувся про стиль малюнка манґи і виявив, що другорядні персонажі промальовані більш детально, ніж головні. Він похвалив англійський переклад, створений Ліліан Ольсен, але при цьому розкритикував використання компанією Viz англійських слів, для опису звуків, що перекривають сторінки манґи. Щодо пізніших томів Чавез був стривожений переходом від жанру детектива до жанру бойових мистецтв. Він стверджував, що «Перегляд бою після бою і ще одного бою сильно набридає, і це тільки початок тенденції»[117]. Ден Поллі, оглядач Manga Life, дав середню оцінку п'ятому тому, де Юсуке бореться з Судзакі. Хоча він знайшов привабливими деякі події бою, він засудив брак характеристики та деталізації. Також Поллі скептично поставився до гумору в манзі, сказавши, що «в деяких місцях присутні занадто багато непотрібних приколів і плоских жартів»[118].

Аніме

Телесеріал YuYu Hakusho був визнаний журналом Animage найкращим аніме в 1994 і 1995 роках, а в 1993 році — другим після «Сейлор Мун»[119][120][121]. До того ж серіал посів 53 місце у списку 100 найкращих аніме у 2001 році[122]. У 2006 році в результаті інтернет-голосування, проведеного в Японії каналом TV Asahi, аніме YuYu Hakusho посіло 15 місце в списку найкращих аніме всіх часів[123]. У рейтингу найкращих аніме всіх часів японського журналу Brutus аніме посіло 6 місце[81]. Популярне шоу під час показу в Японії мало велику кількість глядачів. Ген Фукунага, президент компанії Funimation, заявив, що YuYu Hakusho «прийшло з нізвідки, щоб здивувати людей високими оцінками», хоча ці оцінки були нижчими, ніж у популярної серії Dragon Ball Z[124]. Коли в Північній Америці почався показ серіалу, його дивилися різні вікові групи. Після поміщення серіалу в блок Adult Swim його дивилася чоловіча аудиторія віком від 18 до 34 років[125]. Після перенесення у блок Toonami аніме посіло сьоме місце в рейтингу Nielsen[126]. За заявою компанії Atari, зробленою 2003 року, аніме входило до числа найпопулярніших телепрограм у Північній Америці для підліткової аудиторії віком від 9 до 14 років[81], і у віці від 12 до 17 років, на думку каналу Cartoon Network[127]. Цей канал у березні 2005 року припинив показ у блоці Toonami через зниження рейтингу[35]. Серіал був популярний на Філіппінах, де його демонстрували кілька разів і показували в прайм-тайм[128][51][129]. За результатами опитування, проведеного компаніями One's Communications і Otaba 2007 року, YuYu Hakusho є одним із найпопулярніших аніме, під враженням від яких люди стають отаку[130].

Анімаційний серіал викликав здебільшого позитивні відгуки в Північній Америці. У січні 2004 року аніме YuYu Hakusho журнал Anime Insider назвав другим найкращим пригодницьким аніме[131]. Голосуванням користувачів IGN серіал був названий десятим у списку найкращих аніме всіх часів[132]. Критичні відгуки були зосереджені на балансі оповіді, розвитку персонажів і сюжетної лінії. Співробітник журналу Animerica Джастін Ковальські визначив, що серіал фокусується на персонажах, і порівняв його зі схожими аніме, такими як Phantom Quest Corp., Rurouni Kenshin, та Flame of Recca, у яких успішно поєднували бойові мистецтва, персонажів, що розвиваються, міфологію й надприродне[2]. Аллен Діверс з Anime News Network відгукнувся про аніме, як про «один із найкращих серіалів у світі», він відзначив гарну розповідь історії та розвиток персонажів. Незважаючи на похвалу, він зазначив у рецензії на один із DVD-релізів, що шоу «балансує на тонкій межі між міцним довготривалим серіалом і заїждженою платівкою». Він також назвав художнє оформлення перших кількох серій «застарілим» і вказав на сумнівний вибір сценарію щодо англійського дубляжу[133][134][135][136]. Тодд Дуглас Мл. з DVD Talk говорив, що «це кумедне шоу з чудовими ролями, почуттям гумору і великою кількістю дії, і не може бути підстав не дати йому шанс». Він відзначив перші три сезони, і йому особливо полюбився третій сезон завдяки показу різних сюжетних ліній[137][138][139][140]. Н. С. Девідсон зробив висновок про те, що наявність паралельних сюжетних ліній не є підставою для визнання успіху аніме, необхідна наявність хорошого сюжету, цікавих персонажів і дії. У своєму огляді останнього епізоду аніме він сказав про те, що серіал задовольняє всім цим якостям[141]. З цим погодився Джозеф Ластер з Otaku USA, який підсумував уявлення про всесвіт YuYu Hakusho. Він заявив: «Світ, створений Тогасі, вийшов зловісним і темним, однак при цьому досить різноманітним. Єдина річ, яка не змінюється по ходу сюжету, це те, що глядач буде переживати за головних героїв аж до фінальних титрів самої останньої серії»[142].

Джеффрі Харріс був більш критичний до останніх серій. На його думку, кінець третього сезону майже нічим не відрізняється від фіналу другого сезону. Він також оголосив про те, що серіал занадто сильно намагається викликати почуття симпатії до злодіїв аніме[143].

Аедан Джувет з Funimation назвав аніме впливовим і «позачасовим» з класичними лиходіями, виділивши п'ятьох у серіалі, які допомогли аніме розвиватися[144].

Примітки

  1. ↑ а б The Official Website for YuYu Hakusho. Viz Media. Архів оригіналу за 16 липня 2019. Процитовано 28 жовтня 2017.
  2. ↑ а б в Kovalsky, Justin. Animerica Feature: Yû Yû Hakusho // Animerica. — Viz Media, 2001. — Т. 9, № 10/11 (18 грудня). — С. 38—43. — ISSN 1067-0831. Архівовано з джерела 7 квітня 2004.
  3. ↑ 小学館漫画賞：歴代受賞者 (яп.). Shogakukan. Архів оригіналу за 13 жовтня 2013. Процитовано 19 серпня 2007. [Архівовано 2013-10-13 у Wayback Machine.]
  4. ↑ The Rise and Fall of Weekly Shōnen Jump: A Look at the Circulation of Weekly Jump (англ.). Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 28 лютого 2008.
  5. ↑ Yoshihiro, Togashi. Seisaku Hakusho ("The Production Report"). — Viz Media, 2003. — Т. 1. — С. 94. — ISBN 1-56-931904-9.
  6. ↑ а б в г д е Interview: Yoshihiro Togashi // Shonen Jump : журнал. — San Francisco, CA : Viz Media, 2003. — Vol. 1, no. 5 (18 December). — ISSN 1545-7818.
  7. ↑ Yoshihiro, Togashi. 狼なんて怖くない!!: 冨樫義博短編集1. — Shueisha, 1989. — С. 37. — ISBN 4-08-871336-2.
  8. ↑ Yoshihiro, Togashi. YuYu Hakusho. — Viz Media, 2003. — Т. 1. — С. 5. — ISBN 1-56-931904-9.
  9. ↑ Yoshihiro, Togashi. Hunter × Hunter. — Viz Media, 2006. — Т. 6. — С. 46. — ISBN 1-42-150185-7.
  10. ↑ а б в Ouellette, Martin. Spotlight: Yu Yu Hakusho // Protoculture Addicts. — Protoculture Inc., 1998. — № 49 (18 грудня). — С. 34—40. — ISSN 0835-9563.
  11. ↑ а б в Yoshihiro, Togashi. Assault Interview: Ask the Author!. — 1994. — С. 10. — (ヨシりんでポン！(Yoshirin de Pon!))
  12. ↑ Kishimoto, Masashi. NARUTO―ナルト―[秘伝•皆の書]オフィシャルプレミアムファンBOOK. — Shueisha, 2009. — С. 74—81. — (Naruto) — ISBN 978-4-08-874834-4.
  13. ↑ Thompson, Jason. Manga: The Complete Guide. — New York : Ballantine Books & Del Rey Books, 2007. — С. xii. — ISBN 978-0-345-48490-8.
  14. ↑ а б в г Togashi, Yoshihiro. Yoshihiro Togashi Speaks. — 1994. — С. 13. — (ヨシりんでポン！[Yoshirin de Pon!])
  15. ↑ Togashi, Yoshihiro. さよなら現世！！の巻 // Weekly Shōnen Jump. — Shueisha, 1990. — 第YuYu Hakusho 巻, 第51数 (12).
  16. ↑ Togashi, Yoshihiro. それから・・・ // Weekly Shōnen Jump. — Shueisha, 1994. — 第YuYu Hakusho 巻, 第32数 (7).
  17. ↑ 幽・遊・白書 1 [Yū Yū Hakusho 1] (яп.). Shueisha. Архів оригіналу за 26 лютого 2012. Процитовано 17 березня 2008.
  18. ↑ 幽・遊・白書 19 [Yū Yū Hakusho 19] (яп.). Shueisha. Архів оригіналу за 26 лютого 2012. Процитовано 17 березня 2008.
  19. ↑ 幽・遊・白書　完全版 1 [Yū Yū Hakusho Complete 1] (яп.). Shueisha. Архів оригіналу за 12 липня 2018. Процитовано 2 березня 2008.
  20. ↑ 幽・遊・白書　完全版 15 [Yū Yū Hakusho Complete 15] (яп.). Shueisha. Архів оригіналу за 12 липня 2018. Процитовано 2 березня 2008.
  21. ↑ 幽☆遊☆白書 其之一 (1) 霊界死闘 編(SHUEISHA JUMP REMIX) (単行本) [Yū Yū Hakusho (1) Spiritual Guide: Deathmatch (SHUEISHA JUMP REMIX) (Paperback)] (яп.). Amazon.com. Архів оригіналу за 23 листопада 2011. Процитовано 16 грудня 2009.
  22. ↑ 幽☆遊☆白書 其之九 (9) 魔界統一トーナメント 編 (SHUEISHA JUMP REMIX) (ムック) [Yū Yū Hakusho (9) Makai Unification Tournament (SHUEISHA JUMP REMIX) (Mook)] (яп.). Amazon.com. Архів оригіналу за 23 листопада 2011. Процитовано 16 грудня 2009.
  23. ↑ 幽・遊・白書 1 [YuYu Hakusho 1] (яп.). Shueisha. Архів оригіналу за 23 листопада 2011. Процитовано 12 серпня 2011.
  24. ↑ 幽・遊・白書 12 [YuYu Hakusho 12] (яп.). Shueisha. Архів оригіналу за 29 квітня 2013. Процитовано 14 квітня 2012.
  25. ↑ а б 幽遊白書(スタッフ＆キャスト) [YuYu Hakusho (Staff & Cast)] (яп.). Studio Pierrot. Архів оригіналу за 1 листопада 2009. Процитовано 22 грудня 2009. [Архівовано 2009-11-01 у Wayback Machine.]
  26. ↑ studioぴえろ 作品年表(テレビシリーズ/テレビスペシャル) [Studio Pierrot Works Chronology (TV series/TV special)] (яп.). Studio Pierrot. Архів оригіналу за 27 грудня 2009. Процитовано 5 січня 2010. [Архівовано 2009-12-27 у Wayback Machine.]
  27. ↑ Mylonas, Eric. Yu Yu Hakusho: Dark Tournament Prima Official Game Guide. — Roseville, CA : Prima Games, 2004. — С. 3. — ISBN 0-76-154513-1.
  28. ↑ New Anime Series Acquired. Anime News Network. 11 січня 2001. Архів оригіналу за 6 грудня 2008. Процитовано 16 листопада 2008.
  29. ↑ а б Cook, Justin (19 липня 2005). Yu Yu Hakusho Volume 32: Yusuke Rediscovered Director Commentary (DVD). Funimation. ASIN.
  30. ↑ Kidzworld staff. Voice Actor Justin Cook Interview. Kidzworld. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 5 квітня 2010.
  31. ↑ Official Word on Adult Swim Action - Anime News Network. Anime News Network. 22 січня 2002. Архів оригіналу за 30 липня 2017. Процитовано 21 травня 2008.
  32. ↑ Program Changeup at Cartoon Network - Anime News Network. Anime News Network. 4 лютого 2003. Архів оригіналу за 11 травня 2008. Процитовано 21 травня 2008.
  33. ↑ Majeski, Mike (30 вересня 2003). Yu Yu Hakusho 09 & 10 - The Edit List. Anime News Network. Архів оригіналу за 7 травня 2010. Процитовано 15 вересня 2010.
  34. ↑ Majeski, Mike (30 вересня 2003). Yu Yu Hakusho 43 & 44 - The Edit List. Anime News Network. Архів оригіналу за 17 квітня 2008. Процитовано 20 грудня 2009.
  35. ↑ а б Yu Yu Hakusho Back on Cartoon Network. ICv2. 21 жовтня 2005. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 6 вересня 2009.
  36. ↑ Ball, Ryan (7 вересня 2006). FUNimation Doubles the FUN. Animation Magazine. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 6 вересня 2009.
  37. ↑ Funimation Channel (6 липня 2011). FUNimation Channel – Weekend Roudup (7/1 – 7/3) The Uber Late Edition. Funimation Entertainment. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 15 жовтня 2011.
  38. ↑ Yu Yu Hakusho - Spirit Detective - Yusuke Lost, Yusuke Found (Vol. 1): DVD. Amazon.com. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 21 травня 2008.
  39. ↑ Yu Yu Hakusho - Yusuke Rediscover (Vol. 32) - Uncut: DVD: Yu Yu Hakusho. Amazon.com. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 21 травня 2008.
  40. ↑ Yu Yu Hakusho: The Spirit Detective Saga: DVD. Amazon.com. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 21 травня 2008.
  41. ↑ Yu Yu Hakusho - Chapter Black Saga Set: DVD: Yu Yu Hakusho Chapter Black Saga Set. Amazon.com. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 21 травня 2008.
  42. ↑ Yu Yu Hakusho - The Saga of the Three Kings: DVD: Yu Yu Hakusho. Amazon.com. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 21 травня 2008.
  43. ↑ Yu Yu Hakusho - Dark Tournament Saga Gift Set (Vola. 1-6): DVD: Yu Yu Hakusho. Amazon.com. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 21 травня 2008.
  44. ↑ Yu Yu Hakusho: The Dark Tournament Saga, Part 2: DVD: Yu Yu Hakusho. Amazon.com. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 21 травня 2008.
  45. ↑ Yu Yu Hakusho: Season One Box Set: Yu Yu Hakusho: Movies & TV. Amazon.com. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 12 червня 2008.
  46. ↑ Yu Yu Hakusho: Season Four Set: Yu Yu Hakusho: Movies & TV. Amazon.com. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 15 листопада 2008.
  47. ↑ Yu Yu Hakusho: Season One [Blu-ray]. Amazon.com. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 12 серпня 2011.
  48. ↑ Cook, Justin (13 травня 2011). Yu Yu Hakusho Blu-Ray Production Blog. Funimation Entertainment. Архів оригіналу за 23 листопада 2011. Процитовано 25 серпня 2011.
  49. ↑ а б в г 幽遊白書(ファンカタロ) [Yū Yū Hakusho (Fan Catalog)] (яп.). Studio Pierrot. Архів оригіналу за 15 серпня 2003. Процитовано 8 вересня 2009. [Архівовано 2009-10-02 у Wayback Machine.]
  50. ↑ Yu Yu Hakusho Cast Reunites for New Picture Drama. Anime News Network. 10 серпня 2009. Архів оригіналу за 1 вересня 2009. Процитовано 8 вересня 2009.
  51. ↑ а б Camp, Brian; Davis, Julie. Anime Classics Zettai!: 100 Must-See Japanese Animation Masterpieces. — Stone Bridge Press, 2007. — С. 403—406. — ISBN 978-1-93-333022-8.
  52. ↑ а б studioぴえろ 作品年表(劇場作品) [Studio Pierrot Works Chronology (Theater Works)] (яп.). Studio Pierrot. Архів оригіналу за 13 грудня 2009. Процитовано 3 січня 2010. [Архівовано 2009-12-13 у Wayback Machine.]
  53. ↑ а б Yû Yû Hakusho: It's Only Supernatural – A Field Guide to Yû Yû Hakusho // Animerica. — Viz Media, 1998. — Vol. 6, no. 2 (18 December). — P. 4—6, 24. — ISSN 1067-0831.
  54. ↑ Animexpress: Yû Yû Hakusho // Animerica : magazine. — Viz Media, 1998. — Vol. 6, no. 2 (2). — P. 19. — ISSN 1067-0831.
  55. ↑ Ninku/ Yu Yu Hakusho (2002). Amazon.com. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 16 листопада 2008.
  56. ↑ Galbraith, Stuart. The Toho Studios Story: A History and Complete Filmography. — Scarecrow Press, 2008. — С. 386. — ISBN 978-0-81-086004-9.
  57. ↑ NEW ON VIDEO. Dayton Daily News. Dayton, Ohio. 26 лютого 1998. с. 20. Архів оригіналу за 9 червня 2011. Процитовано 30 грудня 2009.
  58. ↑ Yu Yu Hakusho - The Movie - Poltergeist Report (2002). Amazon.com. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 16 листопада 2008.
  59. ↑ а б Jonathan Clements; Helen McCarthy. The Anime Encyclopedia: A Guide to Japanese Animation Since 1917 (Revised and Expanded edition). — 2006. — С. 499. — ISBN 1-933330-10-4.
  60. ↑ Camp, Brian; Davis, Julie. Anime Classics Zettai!: 100 Must-See Japanese Animation Masterpieces. — Stone Bridge Press, 2007. — С. 404. — ISBN 978-1-93-333022-8.
  61. ↑ studioぴえろ 作品年表(オリジナルビデオアニメーション) [Studio Pierrot Works Chronology (Original Video Animation)] (яп.). Studio Pierrot. Архів оригіналу за 14 грудня 2009. Процитовано 3 січня 2010. [Архівовано 2009-12-14 у Wayback Machine.]
  62. ↑ Oppliger, John (30 червня 2010). Ask John: Where are the Yu Yu Hakusho OVAs?. AnimeNation. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 30 травня 2011. [Архівовано 2012-03-20 у Wayback Machine.]
  63. ↑ 'Yu Yu Hakusho' Anniversary BD to Include New Animation. Crunchyroll (англ.). Архів оригіналу за 25 січня 2021. Процитовано 25 січня 2018.
  64. ↑ Pineda, Rafael. Yu Yu Hakusho New Anime Episode Previewed in Screenshots Before Screening. Anime News Network. Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 31 липня 2018.
  65. ↑ Rafael Antonio Pineda (4 жовтня 2019). Funimation to Release New Yu Yu Hakusho OVA With Subtitles, English Dub. Anime News Network. Архів оригіналу за 3 грудня 2020. Процитовано 4 жовтня 2019.
  66. ↑ Finch, Carl (2001-09). Volume 4 – #9 – September 2001. Brave Combo. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 30 грудня 2009. [Архівовано 2012-04-12 у Wayback Machine.]
  67. ↑ 幽☆遊☆白書 ― オリジナル・サウンドトラック [Yū Yū Hakusho Original Soundtrack] (яп.). Amazon.com. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 3 грудня 2009.
  68. ↑ 幽遊白書 ― オリジナル・サウンドトラック 2 [Yū Yū Hakusho Original Soundtrack 2] (яп.). Amazon.com. Архів оригіналу за 25 березня 2012. Процитовано 3 грудня 2009.
  69. ↑ 「幽★遊★白書」スーパーカヴァーズ [Yū Yū Hakusho Super Covers] (яп.). CDJournal. Архів оригіналу за 23 листопада 2011. Процитовано 15 жовтня 2011.
  70. ↑ 「幽★遊★白書」～スーパーダンスミックス [Yū Yū Hakusho Super Dance Mix] (яп.). CDJournal. Архів оригіналу за 23 листопада 2011. Процитовано 15 жовтня 2011.
  71. ↑ 「幽遊白書」・最強ベストセレクション [Yū Yū Hakusho The Strongest Best Selection] (яп.). Amazon.com. Архів оригіналу за 25 березня 2012. Процитовано 3 грудня 2009.
  72. ↑ ポニーキャニオン - 幽☆遊☆白書 ～collective songs～ [Yū Yū Hakusho ~ Collective Songs ~] (яп.). Pony Canyon. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 3 грудня 2009. [Архівовано 2012-05-29 у Wayback Machine.]
  73. ↑ ポニーキャニオン - 幽☆遊☆白書 ～collective rare trax～ [Yū Yū Hakusho ~Collective Rare Trax~] (яп.). Pony Canyon. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 3 грудня 2009. [Архівовано 2012-03-25 у Wayback Machine.]
  74. ↑ 幽☆遊☆白書ドラマCDのお知らせ [Yū Yū Hakusho Drama CD News] (яп.). Shueisha. Архів оригіналу за 4 березня 2012. Процитовано 9 січня 2010. [Архівовано 2012-03-04 у Wayback Machine.]
  75. ↑ 幽遊白書ドラマCDのお知らせ [Yū Yū Hakusho Drama CD News] (яп.). Shueisha. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 9 січня 2010. [Архівовано 2012-03-04 у Wayback Machine.]
  76. ↑ 幽☆遊☆白書 冥界死闘篇 炎の絆 サウンドトラック [Yū Yū Hakusho Edge of the Netherworld Bonds of Fire Soundtrack] (яп.). Amazon.com. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 3 грудня 2009.
  77. ↑ 微笑みの爆弾／アンバランスなkissをして馬渡松子／高橋ひろ [Smile Bomb / Kissing the Unbalanced / Mawatari Matsuko / Takahashi Hiro] (яп.). Team Entertainment. Архів оригіналу за 10 січня 2010. Процитовано 5 вересня 2010. [Архівовано 2010-01-10 у Wayback Machine.]
  78. ↑ Mylonas, Eric. Yu Yu Hakusho: Dark Tournament Prima Official Game Guide. — Roseville, CA : Prima Games, 2004. — С. 5. — ISBN 0-76-154513-1.
  79. ↑ Mega Drive :: Jogos (порт.). Tectoy. Архів оригіналу за 3 липня 2006. Процитовано 15 жовтня 2011. [Архівовано 2006-07-03 у Wayback Machine.]
  80. ↑ Yu Yu Hakusho: Sunset Fighters // Retro Gamer : magazine. — Imagine Publishing[en]. — No. 66. — P. 46—7. — ISSN 1742-3155.
  81. ↑ а б в Rodriguez, Steven (2 грудня 2003). Yu Yu Ships for Game Boy. Nintendo World Report. Архів оригіналу за 8 червня 2012. Процитовано 6 вересня 2009.
  82. ↑ Funky Zealot (18 листопада 2004). Atari Ships Yu Yu Hakusho: Tournament Tactics for GBA. GamePro. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 19 грудня 2009.
  83. ↑ Yu Yu Hakusho: Dark Tournament Released. Gamers Hell. 28 вересня 2004. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 3 грудня 2009. [Архівовано 2012-04-03 у Wayback Machine.]
  84. ↑ Loo, Egan (15 грудня 2020). Yu Yu Hakusho Manga Gets Live-Action Series on Netflix. Anime News Network. Архів оригіналу за 15 грудня 2020. Процитовано 16 грудня 2020.
  85. ↑ King, Aidan (9 листопада 2021). 'YuYu Hakusho' Live Action Series Coming to Netflix in 2023. Collider. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
  86. ↑ Netflix Schedules Live-Action Yu Yu Hakusho Series for December 2023. Anime News Network. 9 листопада 2021. Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
  87. ↑ Tai, Anita (11 жовтня 2023). Netflix Premieres Live-Action Yu Yu Hakusho Series on December 14. Anime News Network. Архів оригіналу за 12 жовтня 2023. Процитовано 12 жовтня 2023.
  88. ↑ 幽・遊・白書　公式キャラクターズブック　霊界紳士録 [Official Yū Yū Hakusho Who's Who Underworld Character Book] (яп.). Shueisha. Архів оригіналу за 12 січня 2018. Процитовано 4 грудня 2009.
  89. ↑ 冨樫義博　幽・遊・白書画集 [Yoshihiro Togashi Yū Yū Hakusho Illustrations] (яп.). Shueisha. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 4 грудня 2009.
  90. ↑ 幽遊白書 アニメコミックスJr―パーフェクトファイル No.1 (ジャンプコミックスセレクション) [Yū Yū Hakusho Perfect File No.1 Jr-Anime Comics] (яп.). Amazon.com. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 21 грудня 2009.
  91. ↑ 幽遊白書 パーフェクトファイル No.2 (ジャンプコミックスセレクション) [Yū Yū Hakusho Perfect File No.2] (яп.). Amazon. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 21 грудня 2009.
  92. ↑ 幽・遊・白書 冥界死闘編 炎の絆 3 (ジャンプコミックスセレクション) [Yū Yū Hakusho: Edge of the Netherworld Bonds of Fire 3 Jump Comics] (яп.). Amazon.com. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 21 грудня 2009.
  93. ↑ GIANT APE. Right Stuf. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 3 грудня 2009.
  94. ↑ Yu Yu Hakusho Plush: Yusuke (9 in). Right Stuf. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 3 січня 2010.
  95. ↑ ミニビッグヘッドフィギュア アニメヒーローズ 幽遊白書 ノーマル19種セット [Normal set of Yū Yū Hakusho 19 Mini Bighead Anime Heroes] (яп.). Amazon.com. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 11 грудня 2009.
  96. ↑ ガシャポン 幽遊白書 幽☆遊☆白書ストラップ 全6種セット [Yū Yū Hakusho All Strap Gashapon Set of 6] (яп.). Amazon.com. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 11 грудня 2009.
  97. ↑ Cipolla, Lorin (13 січня 2004). Carl's Jr., Hardee's To Give Away Three Million-Plus Toys. Promo Magazine. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 3 грудня 2009.
  98. ↑ Irwin Toy and IF Labs Expand Offerings. ICv2. 25 лютого 2002. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 8 січня 2010.
  99. ↑ Baisley, Sarah (18 лютого 2003). JAKKS Pacific Gets To Toy With Yu Yu Hakusho. Animation World Network. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 2 грудня 2009.
  100. ↑ Radica Games to produce Yu Hakusho and Dragon Ball GT Games. Anime News Network. 1 грудня 2003. Архів оригіналу за 4 листопада 2008. Процитовано 11 грудня 2009.
  101. ↑ Ghost Files Yu Yu Hakusho. Mattel. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 11 грудня 2009.
  102. ↑ Ball, Ryan (17 квітня 2003). Score Ent. Scores Yu Yu Hakusho Trading Card Rights. Animation Magazine. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 3 грудня 2009.
  103. ↑ Yu Yu Hakusho: The Complete Guide (192 pgs) (Book). Right Stuf. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 3 січня 2010.
  104. ↑ Pineda, Rafael Antonio (9 травня 2019). Yu Yu Hakusho Manga Gets Stage Play in Late August. Anime News Network. Архів оригіналу за 16 грудня 2020. Процитовано 13 січня 2020.
  105. ↑ Pineda, Rafael Antonio (24 липня 2019). Yu Yu Hakusho Stage Play Reveals Cast Visuals. Anime News Network. Архів оригіналу за 7 листопада 2020. Процитовано 13 січня 2020.
  106. ↑ Shueisha Media Guide 2013: Boy's & Men's Comic Magazines (PDF) (яп.). Shueisha. Архів оригіналу (PDF) за 4 квітня 2014. Процитовано 5 грудня 2013. [Архівовано 2014-04-04 у Wayback Machine.]
  107. ↑ Duffield, Patricia. Yû Yû Hakusho // Animerica Extra[en] : magazine. — Viz Media, 2001. — Vol. 4, no. 10 (9). — ISSN 1533-1822. Архівовано з джерела 1 жовтня 2012. [Архівовано 2012-10-01 у Wayback Machine.]
  108. ↑ 小学館漫画賞：歴代受賞者 [Shogakukan Manga Award: Past winners] (яп.). Shogakukan. Архів оригіналу за 13 жовтня 2013. Процитовано 19 серпня 2007. [Архівовано 2013-10-13 у Wayback Machine.]
  109. ↑ Amano, Masanao; Wiedemann, Julius. Manga Design. — Taschen, 2004. — С. 366—369. — ISBN 978-3-82-282591-4.
  110. ↑ テレビ朝日『国民15万人がガチで投票!漫画総選挙』ランキング結果まとめ！ 栄えある1位に輝く漫画は!?. animate Times (яп.). Animate. 3 січня 2021. Архів оригіналу за 3 січня 2021. Процитовано 3 січня 2021.
  111. ↑ 'Fruits Basket' Stays on Top. ICv2. 14 жовтня 2004. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 3 грудня 2009.
  112. ↑ Negima Tops Bookstore GN Chart. ICv2. 1 листопада 2004. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 3 грудня 2009.
  113. ↑ D.N.Angel Tops BookScan List. ICv2. 18 лютого 2005. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 3 грудня 2009.
  114. ↑ 'Fruits Basket' Tops Bookstore Sales. ICv2. 24 червня 2005. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 3 грудня 2009.
  115. ↑ Reid, Calvin (5 квітня 2004). Viz manga pulled from some Scholastic Fairs (Cultural Clash). Publishers Weekly. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 23 квітня 2010.
  116. ↑ Manga Reviews: Yu Yu Hakusho, Vol. 1 // Protoculture Addicts[en] : magazine. — Protoculture Inc.. — No. 79. — ISSN 0835-9563. Архівовано з джерела 6 квітня 2016. Процитовано 2011-11-04.
  117. ↑ Chavez, Eduardo M. (24 травня 2005). Yu Yu Hakusho Vol. #05. Mania.com. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 6 грудня 2009. [Архівовано 2012-10-11 у Wayback Machine.]
  118. ↑ Polley, Dan. Yuyu Hakusho v5 Review. Manga Life. Архів оригіналу за 10 жовтня 2008. Процитовано 4 січня 2010.
  119. ↑ 第16回アニメグランプリ　［1994年5月号］ [16th Anime Grand Prix since (1994 May issue)] (яп.). Animage. Архів оригіналу за 18 жовтня 2014. Процитовано 15 листопада 2008.
  120. ↑ 第17回アニメグランプリ　［1995年5月号］ [17th Anime Grand Prix since (1995 May issue)] (яп.). Animage. Архів оригіналу за 18 жовтня 2014. Процитовано 7 грудня 2009.
  121. ↑ 第15回アニメグランプリ　［1993年5月号］ [15th Anime Grand Prix since (1993 May issue)] (яп.). Animage. Архів оригіналу за 14 жовтня 2013. Процитовано 15 листопада 2008.
  122. ↑ Animage Top-100 Anime Listing. Anime News Network. 15 січня 2001. Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2008.
  123. ↑ Japan's Favorite TV Anime (Poll Results). TV Asahi 2006 Poll. Архів оригіналу за 3 серпня 2014. Процитовано 28 лютого 2008.
  124. ↑ Anime in America. Play Things. 1 червня 2001. Архів оригіналу за 8 червня 2012. Процитовано 2 грудня 2009.
  125. ↑ ADULT SWIM to Air Five Times Weekly on Cartoon Network Starting January 12; Successful Late-Night Block of Animation for Adults to Air 11 p.m.-1 a.m. ET, PT Sunday-Thursday. Business Wire. 22 жовтня 2002. Архів оригіналу за 23 листопада 2011. Процитовано 3 грудня 2009.
  126. ↑ Meteo (9 липня 2003). Top Toonami Ratings - May 2003. Toonami Infolink. Архів оригіналу за 8 червня 2012. Процитовано 6 вересня 2009.
  127. ↑ Judy (28 вересня 2004). 'Yu Yu Hakusho: Dark Tournament' (PS2) In Stores NOW. Worth Playing. Архів оригіналу за 8 червня 2012. Процитовано 6 вересня 2009.
  128. ↑ Almo, Nerisa (24 липня 2008). Animations that hit Philippine television. Philippine Entertainment Portal. Архів оригіналу за 28 липня 2008. Процитовано 6 грудня 2009.
  129. ↑ Jose Benjamin R. Perez (21 січня 2005). Weekender Lifestyle: Staying In. BusinessWorld. Asia Africa Intelligence Wire. Архів оригіналу за 16 липня 2012. Процитовано 16 лютого 2010.
  130. ↑ Survey about "Roots" of Otaku Lifestyle Published (англ.). Anime News Network. 31 травня 2007. Архів оригіналу за 23 вересня 2014. Процитовано 6 вересня 2014.
  131. ↑ Anime Insider’s Best of Action-Adventure // Anime Insider : magazine. — Wizard Entertainment[en], 2004. — No. 11 (1).
  132. ↑ Fowler, Matt (18 березня 2009). Readers' Choice: IGN's Top Animated Series. IGN. Архів оригіналу за 28 червня 2012. Процитовано 6 вересня 2009.
  133. ↑ Divers, Allen (16 квітня 2002). Yu Yu Hakusho DVD 1 - Review. Anime News Network. Архів оригіналу за 17 січня 2010. Процитовано 2 січня 2010.
  134. ↑ Divers, Allen (21 квітня 2002). Yu Yu Hakusho DVD 2 - Review. Anime News Network. Архів оригіналу за 14 серпня 2010. Процитовано 2 січня 2010.
  135. ↑ Divers, Allen (3 жовтня 2003). Yu Yu Hakusho DVD 16-17 - Review. Anime News Network. Архів оригіналу за 9 лютого 2010. Процитовано 2 січня 2010.
  136. ↑ Divers, Allen (18 лютого 2004). Yu Yu Hakusho DVD - Review. Anime News Network. Архів оригіналу за 17 січня 2010. Процитовано 2 січня 2010.
  137. ↑ Douglass Jr., Todd (28 вересня 2008). Yu Yu Hakusho: Season One Box Set: DVD Talk Review. DVD Talk. Архів оригіналу за 8 червня 2012. Процитовано 4 грудня 2009.
  138. ↑ Douglass Jr., Todd (2 жовтня 2008). Yu Yu Hakusho: Season Two Set: DVD Talk Review. DVD Talk. Архів оригіналу за 8 червня 2012. Процитовано 4 грудня 2009.
  139. ↑ Douglass Jr., Todd (30 листопада 2008). Yu Yu Hakusho: Season Three Set: DVD Talk Review. DVD Talk. Архів оригіналу за 8 червня 2012. Процитовано 4 грудня 2009.
  140. ↑ Douglass Jr., Todd (9 травня 2006). Yu Yu Hakusho - The Saga of the Three Kings. DVD Talk. Архів оригіналу за 8 червня 2012. Процитовано 4 грудня 2009.
  141. ↑ Davidson, N. S. (22 січня 2008). Yu Yu Hakusho: Ghost Files: Eight Finalists DVD Review. IGN. Архів оригіналу за 8 червня 2012. Процитовано 6 грудня 2009.
  142. ↑ Luster, Joseph (27 грудня 2007). Yu Yu Hakusho: Eight Finalists. Otaku USA. Архів оригіналу за 8 червня 2012. Процитовано 1 січня 2010.
  143. ↑ Harris, Jeffrey (22 жовтня 2007). Yu Yu Hakusho: Ghost Files - Seven Sins. IGN. Архів оригіналу за 8 червня 2012. Процитовано 6 грудня 2009.
  144. ↑ Juvet, Aedan (26 листопада 2019). 5 Yu Yu Hakusho Villains That Helped the Series Evolve. Funimation. Архів оригіналу за 31 травня 2020. Процитовано 13 липня 2020.

Посилання