- And who are you, the proud lord said,
- that I must bow so low?
- Only a cat of a different coat,
- that's all the truth I know.
- In a coat of gold or a coat of red,
- a lion still has claws,
- And mine are long and sharp, my lord,
- as long and sharp as yours.
- And so he spoke, and so he spoke,
- that lord of Castamere,
- But now the rains weep o'er his hall,
- with no one there to hear.
- Yes now the rains weep o'er his hall,
- and not a soul to hear.
|
- Та хто Ви такий, сказав гордий лорд,
- що маю так низько вклонятися [Вам]?
- Лише кіт з іншою шерстю -
- ось і вся правда, що знаю я.
- Золотава шерсть або червона шерсть -
- Однаково лев має пазурі.
- І мої [пазурі] довгі і гострі, мілорде,
- не менш довгі і гострі, ніж Ваші.
- І так він говорив, і так він говорив,
- Той лорд із Кастамер,
- Але тепер дощі плачуть в його обителі [пустій],
- де нікому це чуть.
- Так тепер дощі плачуть в його обителі,
- і ні душі щоб почути
|
- Скажи мені, хто ти такий,
- щоб я тобі вклонявсь?
- Такий же кіт, лиш інший щит -
- це все, що бачу я.
- Червоний лев чи золотий,
- він має пазурі.
- Мої ж і гострі, і міцні -
- не гірші за твої.
- Так гордо посланцю казав
- Володар Кастамере.
- І тільки дощ в порожній залі
- сльози ллє тепер.
- Ніхто не чує, як за ним
- дощ сльози ллє тепер...
|
- Хто ти такий, раз лорд спитав,
- що я хилю чоло?
- Лиш бачу я, той самий кіт,
- та інше полотно.
- Пурпурний лев чи золотий,
- у пазурах вся річ.
- І в мого льва, затямте сер,
- вони не менш гострі.
- Так він сказав, так він сказав,
- той лорд із Кастамер…
- Лиш дощ тепер у замку ллє,
- де нікому це чуть
- Так дощ тепер у замку ллє,
- і ні душі не чуть.
|
На престолі вранці рано
Князь до князя промовляє:
«Не скорюсь тобі я, пане,
Лев хай лева не лякає.
Кіт черлений, кіт у златі —
Кожен гострі кігті має.
Пазур на черленій лапі
Чей не гірше убиває.»
Так казав він вражій силі,
Певний моці свого дому.
…Рине дощ у Кастамирі,
Та не чуть його нікому.
|
Казав той лорд, хто ти такий,
Щоб я тобі вклонивсь?
Аж на гербі той самий кіт -
Різниця кольорів.
Червоний лев чи золотий,
Він має пазурі,
Твої не довші, не гостріш,
Мій лорде, аніж мої.
Лорд з Кастамера так казав
Зухвалий і палкий,
Але тепер порожній зал,
Нікому не ввійти.
Там віє вітер, ллють дощі,
Й не чутно ні душі.
|
