Харківський Театр «Post Scriptum» — один з небагатьох недержавних професійних репертуарних театрів Харкова, кредо якого — робота українською мовою. Театр засновано у 1999 році.[джерело?]
З 2009 року при Харківському Театрі «P.S.» працює студія.
Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.(березень 2023)
Поточний репертуар:
«Горохове плем'я», О.Теліга, Л.Костенко
«Чари на кохання», біблійний текст Соломонової Пісні над піснями
«Монологи. Вечір Слова», Леся Українка
«Повернення Амількара», Ів Жаміак
«Пригода ведмедиків панда», Матей Вішнєк
«Ну, нарешті!», Петер Турріні
«4 середньоВІЧНІ ФАРСИ про це», за середньовічними французькими фарсами
«Весна, яка схожа на осінь», Остап Гринів
«Він, вона і тому подібне», Антон Чехов
«Сойчине крило», Іван Франко
«Циганська Муза», Ліна Костенко
Постановки сезонів 2005—2006 років:
«Пригода ведмедиків панда, яку розповів один саксофоніст, який мав подружку у Франкфурті» за п'єсою М.Вішнєка. Вистава здобула три вищі відзнаки на ІІІ Всеукраїнському фестивалі «Театрон», Харків, 2006 рік.
«Повернення Амількара» за п'єсою І.Жаміака (друга редакція).
«Бойня» за п'єсою С.Мрожека (друга редакція).
«Монологи. Вечір слова» за творами Лесі Українки.
«Ну, нарешті» за п'єсою П.Турріні. Вистава була відзначена за найкраще музичне оформлення на фестивалі недержавних театрів «Курбалесія», Харків, 2006 рік. Друга премія на VII Міжнародному фестивалі моновистав «МОНОКЛЬ», м. Санкт-Петербург, 2009 рік, а також представляла Україну на Міжнародному фестивалі «SOLO».
В Харківському театрі «P.S.» протягом означеного сезону поставлена вистава «Чари на кохання». Звукова імпресія за біблійним текстом Соломонової Пісні над піснями (режисер — Світлана Пасічник). Вистава здобула дві вищі відзнаки на III Всеукраїнському фестивалі «Театрон», Харків, 2006 р. А на фестивалі недержавних театрів «Курбалесія», Харків, 2006 рік, — Гран-прі та приз за найкращу жіночу роль.
Постановки сезонів 2008—2009 років:
«4отири середньоВІЧНІ ФАРСИ про це», народні анекдоти для еліти.
«Весна, яка схожа на осінь», гра удвох для двох за п'єсою О. Гриніва.
«Він, вона і тому подібне», містична комедія за жартами А.Чехова (режисер — Світлана Пасічник).
Постановки сезонів 2009—2010 років:
«Сойчине крило», мелодраматична історія за твором Івана Франка.
«Циганська муза», Ліна Костенко. Драматична поема (режисер — Світлана Пасічник).
З осені 2005 року театр працює у приміщенні Харківського Будинку архітектора (вул. Дарвіна, 9, ст. М. «Архітектора Бекетова») — пам'ятки архітектури початку минулого століття. Його Біла та Зелена зали — зали колишнього помешкання купця Рижова — по праву вважаються найкрасивішими інтер'єрами Харкова. А його найбільші в місті дзеркала, камін, старовинні буфет, фортепіано і навіть величезний (6 м у довжину) обідній стіл — все це середовище вистав театру.
Степан Пасічник
Катерина Бакай
Анастасія Соломко
Ярослав Соломко
Роман Жиров
Майя Струннікова
Валерій Брильов
Євген Моргун
Лариса Читака
Данило Карабейник
Критики про вистави
Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.(березень 2023)
Під час вистави («Пригода ведмедиків панда, яку розповів один саксофоніст, який мав подружку у Франкфурті») виникають два послідовних відчуття: перше — тобі здається, що зараз один з акторів, остаточно порушивши твій глядацький простір, візьме тебе за руку абощо і введе у виставу бодай у вигляді здивованої декорації; друге — ти розумієш, що для акторів немає, фактично, межі між його і твоїм простором, бо тоді ця межа давно вже мала би порушитись… І саме із цього другого глядацького стану випливає відчуття, що «тебе немає». Цей ефект посилюється й відеовставками до спектаклю, які виникають перед глядачами прямо на стіні кімнати, яка, зрештою, своїми небагатьма десятками квадратних метрів виконує роль і глядацької зали, і театральної сцени.
— Марія Козиренко
Искусство Украины (не только театральное) в последнее время переживает период кризиса — постмодернистский абсурд с элементами низкокалорийного абсурда…заполонил все культурное пространство. «Повернення Амількара» — это шарж, высмеивающий банальность постмодернизма, гиперболизация недостатков оного и, одновременно, манифест, провозглашающий окончание старой культурной эпохи и означающий зарождение новой.
